справа № 2а-2534/10/0670
категорія 2.11.3
07 червня 2010 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Кузьменко Л.В.,
при секретарі - Малинівському А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Державного підприємства "Малинське лісове господарство" < Текст >
до Державної податкової інспекції у Малинському районі < Текст >
про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,-
встановив :
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2006р. №0000102801/0 та від 08.12.2006р. №0000102801/1, а також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 53846,28 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем проведено виїзну перевірку ДП "Малинське лісове господарство" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року, про що складено акт від 18.09.2006р. за №85/23-10/13551546, яким встановлено факти порушень підприємством Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Визначені відповідачем податкові зобов'язання позивач вважає неправомірними, оскільки відповідач, на думку позивача, прийняв їх на підставі помилкового тлумачення норм чинного законодавства.
Ухвалою суду від 17.05.10 року провадження у справі в частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 53846,28 грн. закрито у зв'язку із відмовою в цій частині від позову.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем безпідставно зроблений висновок про заниження скоригованого валового доходу за 2005 рік та І півріччя 2006 року в сумі 651,1 тис. грн. у зв'язку із порушенням пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки, на думку відповідача, звичайна ціна відвантаженої на експорт продукції повинна була визначатись на рівні загальної митної вартості, а не договірної вартості, як це визначило підприємство.
Також вважає необґрунтованим посилання відповідача на порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме завищення підприємством валових витрат на загальну суму 118,2 тис. грн. у зв'язку із включенням до складу витрат на оплату праці видану працюючим та непрацюючим (пенсіонерам) "паливної норми" - дрова та виплачену компенсацію за паливо.
Крім того, відповідач в акті перевірки зазначив, що позивач у І півріччі 2005 року відніс до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення, які не підлягають амортизації, в сумі 13,9 тис. грн., чим порушив вимоги пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таке твердження, на думку позивача, є безпідставним, оскільки відповідач не врахував, що витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення були необхідні для вжиття заходів з охорони праці працівників підприємства.
Позивач також зазначає, що безпідставним є і посилання відповідача на порушення підприємством вимог пп. 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки, відповідно до чинного законодавства, підприємством правомірно нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти невиробничого (соціально-побутового) призначення: їдальня, баня, вагончик-душ, 2 бесідки, 3 побутових вагончики, піднавіс для відпочинку, побутове приміщення, побутовий дім, а також на об'єкти, які на думку відповідача, не є основними фондами, а саме відкрита водойма, вапняна яма, скважина, благоустрій території підприємства.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого позову заперечив на підставі того, що оскаржуване податкове рішення прийняте інспекцією в межах наданих повноважень і відповідно до порушень, які виявлені в процесі перевірки та зафіксовані у відповідному акті.
Справа неодноразово розглядалась судами.
Вислухавши пояснення представників сторін, показання свідків та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки Державного підприємства "Малинське лісове господарство" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005р. по 30.06.2006р. ДПІ у Малинському районі був складений акт №85/23-10/13551546 від 18.09.2006р.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.09.2006р №0000102801/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 373932,50 грн., в тому числі 203258,00 грн. основного платежу та 170674,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ у Малинському районі.
Згідно з рішенням від 08.12.2006р. №8643 про результати розгляду первинної скарги податкове повідомлення-рішення №0000102801/0 від 28.09.06р. залишено без змін, а скарга позивача без задоволення. 08.12.2006р. відповідачем було винесено друге податкове повідомлення-рішення за №0000102801/1.
У п. 3.1.1 акту перевірки зазначено, що позивачем занижено скоригований валовий доход за 2005 рік та 1 півріччя 2006р. в сумі 651,1 тис.грн. Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що позивач в порушення пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) у 2005 році та І півріччі 2006 року до валового доходу не включив різницю між вартістю відвантаженої неплатникам податку (на експорт) продукції за загальною фактурною вартістю товару та вартістю цієї продукції за звичайними цінами (за загальною митною вартістю) на загальну суму 651,1 тис. грн.
За висновком перевіряючих звичайна ціна відвантаженої на експорт продукції повинна була визначатись на рівні загальної митної вартості, а не договірної вартості, як це було вчинено позивачем. У зв'язку з цим, відповідач виявив розходження між розрахунками валових доходів підприємства, вказаних ним у податкових деклараціях за період, що перевірявся, та розрахунками, які були проведені відповідачем і викладені ним у акті перевірки.
На думку суду, такий висновок відповідача є безпідставним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства та спростовується матеріалами справи.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
У п. 1.20.1 ст. 1 Закону зазначено, що, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Отже, оподаткування здійснюється виходячи із вказаної в укладеному між платником податків та його контрагентом договорі договірної вартості товарів, робіт, послуг, яка не може бути нижчою від справедливої ринкової ціни.
Як вбачається з акту перевірки, відповідач встановив, що вартість товарів, які передавались на експорт, повинна визначатись виходячи із митної вартості товарів, яка була зазначена у вантажно-митних деклараціях, даних бухгалтерського рахунку №36.2, даних реєстрів виданих податкових накладних за 2005р., даних головної книги за Дт рах. 36.2 та Кт рах. 70, книги продажу товарів.
В обґрунтування застосування, як бази оподаткування, митної вартості товарів ДПІ у Малинському районі посилається на ст. 274 Митного кодексу України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування", встановлення і скасування податків, і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до Закону про систему оподаткування, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.
До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:
а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;
б) комісійні та брокерські винагороди;
в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.
Відповідно до п. 1.7 "Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації", затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997р. №307, митна вартість - вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України "Про Єдиний митний тариф" і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.
Позивач у деклараціях про прибуток підприємства за період, що перевірявся, проводив розрахунок отриманого доходу згідно із договірною ціною, яка була вказана у контрактах, як це передбачено пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (як спеціального закону), а не із вартості, що вказана у вантажних митних деклараціях, як того вимагають ст. ст. 274-275 Митного кодексу України, для визначення митної вартості товарів, які вивозяться за межі митної території України.
Відповідно до ст.274 Митного кодексу України митна вартість включає окрім вартості товару ще й інші витрати, понесені сторонами договору, а саме витрати по навантаженню, вивантаженню, перевантаженню, транспортуванню та страхуванню до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди, ліцензійні та інші платежі.
Поставка товарів згідно із зовнішньоекономічними контрактами у 2005 році та І півріччі 2006 року здійснювалася на умовах FСА, DАF, СРТ (відповідно до Інкотермс-2000р.).
У ціну контрактів по поставці підприємством на умовах FСА включалися витрати позивача по завантаженню товарів на транспортні засоби покупця та оформлення документів, необхідних для митного оформлення таких товарів (п. п. А6, Б6 Інкотермс-2000 - поставка на умовах FСА).
У ціну контрактів по поставці товарів на умовах DАF включалися всі витрати пов'язані з виконанням зовнішньоекономічних контрактів на території України, а додаткові витрати які були здійсненні на комісійні, брокерські та інші послуги при експорті, здійснювалися за рахунок продавця. Комісійні, брокерські та інші послуги здійснювалися на підставі договорів, укладених продавцем з відповідними підприємствами (п. п. А6, Б6 Інкотермс-2000 - поставка на умовах DАF).
У ціну контрактів по поставці товарів на умовах СРТ, включалися всі витрати пов'язані з поставкою товарів (оплата послуг із перевезення до визначеного місця) до торгових портів України, а додаткові витрати які були здійсненні на комісійні, брокерські та інші послуги після доставки товарів продавцем в торгові порти України здійснювалися за рахунок покупця. Комісійні, брокерські та інші послуги здійснювалися на підставі договорів, укладених покупцем з відповідними підприємствами (п. п. А6, Б6 Інкотермс-2000 - поставка на умовах СРТ).
Витрати, які згідно з умовами контрактів (укладених позивачем та його контрагентами) входили в ціну контрактів і були покладені на позивача, враховувались як звичайна ціна цих контрактів та при визначенні доходу позивача. Витрати, які згідно контрактів були покладені на покупців і не включались в ціну контракту (але відображались у ВМД), позивачем не були віднесені на валові доходи.
Транспортування товарів, комісійні та брокерські послуги здійснювалися на підставі договорів, укладених з відповідними підприємствами. За цими договорами сторонами вже були сплачені податки за цими операціями.
Оскільки позивач визначив, що отримані ним доходи є доходами від реалізації товару за ціною, яка є договірною, а не митною, при чому така договірна ціна не заперечується відповідачем, то дії позивача є законними та обґрунтованими.
Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону є безпідставними, і, відповідно, збільшення позивачу валового доходу на суму 651,1 тис. грн. та донарахування у зв'язку з цим податку на прибуток є незаконним.
В акті перевірки також зазначено, що позивач завищив валові витрати на загальну суму 118,2 тис. грн.
Відповідач вважає, що завищення валових витрат було результатом порушення підприємством пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону, оскільки у періоді, що перевірявся, останнім було включено до складу витрат на оплату праці видану працюючим та непрацюючим (пенсіонерам) "паливну норму" (дрова) та виплачену компенсацію за паливо (дрова). У зв'язку з цим відповідач донарахував позивачу податок на прибуток.
Відповідно до пп. 5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону, з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті, до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
В пункті 8.15 колективного договору підприємства зазначено, що паливна норма працюючим та пенсіонерам виділяється в кількості 8 с/м дров безкоштовно, або, за бажанням, виділяти 160 грн. компенсації за невикористану паливну норму. Перевезення паливної норми непрацюючим пенсіонерам - безкоштовно, працівникам - 100% за власний рахунок.
Зазначений пункт відноситься до розділу VIII колективного договору "Соціальний захист та задоволення духовних потреб".
Таким чином, витрати на компенсацію вартості палива населенню не є оплатою праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з підприємством, а є додатковим соціальним благом.
За таких обставин, оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині донарахування позивачу податку на прибуток за включення до складу валових витрат підприємства видану працівникам позивача дрова ("паливну норму") або компенсацію за не отриману "паливну норму" в розмірі 118,2 тис. грн. є законним і задоволенню не підлягає.
В п. 3.1.2 акту перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону, а саме позивачем у І півріччі 2005 року віднесено до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення, які не підлягають амортизації в сумі 13,9 тис, грн.: їдальня - 1417,23 грн., бесідка н/с - 112,00 грн., вагончик побутовий - 492,54 грн., вагончик побутовий - 1724,60 грн., вагончик побутовий - 855,90 грн., побутове приміщення - 610,45 грн., бесідка кв. 93 - 41,50 грн., бесідка н/с - 458,44 грн., бесідка н/с нова буд. - 2347,74 грн., вагончик побутовий - 1422,06 грн., криничка нижній склад - 2660,61 грн., піднавіс для відпочинку - 112,52 грн., побутовий дім н/с - 476,20 грн., вагончик-душ - 1125,71 грн., а також у II кварталі 2005 року та II кварталі 2006 року неправильно віднесено до валових витрат витрати на поліпшення об'єктів, які не є об'єктами основних фондів і які не підлягають амортизації в сумі 4,8 тис, грн.: благоустрій території на суму 1031,40 грн. (II квартал 2005 року) та на суму 3787,91 грн. (II квартал 2006 року).
Проте з таким висновком відповідача суд не може погодитись.
Відповідно до абз. 1 пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тобто, до валових витрат включаються витрати підприємства, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду, зокрема, у зв'язку з охороною праці.
Відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону, під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Згідно із пп. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону, основні фонди поділяються на групи:
- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 року №994 затверджено перелік заходів та засобів з охорони праці, втирати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат. Відповідно до цього переліку до основних фондів з охорони праці відносяться: під час роботи на відкритому повітрі - споруди для обігрівання працівників та укриття від сонячних променів і атмосферних опадів, а також виробничі та санітарно-побутові приміщення. Оскільки Державне підприємство "Малинське лісове господарство" є підприємством системи лісового господарства, то на нього поширюється дія Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 13.07.2005 року №119, якою затверджено "Правила охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості".
Відповідно до п. 1.1 "Правил охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості", затверджених наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 13.07.2005р. №119, правила охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості (далі - Правила) встановлюють вимоги з охорони праці, що поширюються на суб'єкти господарювання, які здійснюють науково-дослідну діяльність, виконують лісовпорядкувальні та вишукувальні роботи, створюють лісові насадження та доглядають за ними, здійснюють захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж, ведуть будівництво і експлуатацію лісових доріг, лісосічні, лісотранспортні та лісоскладські роботи, заготівлю живиці та пневого осмолу, лісопиляння та інше первинне перероблення заготовленої деревини, роботи в малій лісохімії. Правила є обов'язковими для виконання роботодавцями та працівниками, а також тимчасово залученими до праці аспірантами, стажерами, студентами і учнями навчальних закладів, які проходять виробничу практику на підприємствах та в організаціях, а також осіб, що підвищують кваліфікацію."
Пунктами 1.12.1, 1.12.2, 1.12.4, 1.12.5 Правил передбачено, що для санітарно-побутового забезпечення працівників на підприємствах повинні бути обладнані спеціальні приміщення відповідно до вимог СНиП 2.09.04-87 та цих Правил. До складу санітарно-побутових приміщень повинні входити гардеробні, душові, умивальні, убиральні, курильні, місця для розміщення напівдушових, улаштування питного водопостачання, приміщення для обробляння, зберігання та видавання засобів індивідуального захисту. Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі або в приміщеннях з температурою повітря на робочих місцях нижче +5° С, необхідно влаштовувати кімнати для обігріву. Для сушіння робочого одягу дозволяється використовувати (у гардеробних) закриті шафи, обладнані пристроями для подавання в них підігрітого повітря і видалення вологого повітря. На підприємствах повинні бути створені умови для дезінфекції, знепилення, знешкодження та прання спецодягу. Доставляти забруднений спецодяг потрібно в закритій тарі.
Позивач, згідно за його установчими документами, є підприємством лісового господарства, а тому вище згадані Правила є обов'язковими для позивача з питань охорони праці. Витрати підприємства на поліпшення перелічених вище приміщень були необхідними для вжиття заходів з охорони праці його працівників.
Перелічені в п. 3.1.2 акту перевірки приміщення, витрати на поліпшення яких були віднесені позивачем до валових витрат, визначалися підприємством, як основні фонди відповідно до "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92 та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Крім того, забезпечення умов праці, які гарантують безпеку всім працівникам, є обов'язком адміністрації підприємства, яка організує умови праці на робочому місці, безпечність технологічних процесів, обладнання та інших засобів виробництва, наявність засобів захисту, відповідність санітарно-побутовим нормативним актам про охорону праці.
Отже, віднесення позивачем до основних фондів їдальні, бесідок, вагончиків побутових, побутових приміщень, кринички нижній склад, піднавісу для відпочинку, побутового дому було правомірним, оскільки ці об'єкти нормами Закону віднесені до груп 1 та 3 основних фондів і пов'язані з охороною праці.
Крім того, за висновком податкового органу, позивач порушив пп. 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону, а саме позивачем на протязі 2005 року та І півріччя 2006 року нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти 1 групи основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення: їдальня, баня, вагончик-душ, 3 побутових вагончики, піднавіс для відпочинку, побутове приміщення, 2 бесідки (Любовичи), побутовий дім, а також нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти, які не є основними фондами: благоустрій території, відкрита водойма, вапняна яма, скважина, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 29,9 тис. грн.
Проте, такий висновок відповідача суд вважає безпідставним.
Віднесення позивачем до основних фондів відкритої водойми, яка використовується як резервуар води для можливого пожежогасіння, вапнякової ями, яка використовується для зберігання сировини та матеріалів та скважини здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.1997р. №507 до основних фондів віднесено склади, гаражі та споруди виробничі підземні (код 110204), які відносяться до основних фондів 1 групи.
Вапнякова яма, відкрита водойма та скважина є спорудами універсальними, виробничими підземними. Вони використовуються у господарській діяльності позивача, а тому на них були правомірно нараховані амортизаційні відрахування, як це передбачено пп. 8.1.2 ст. 8 Закону.
Щодо віднесення до основних фондів їдальні, то відповідно до листа ДПА України від 09.12.05р. №12104/6/15-0316 "Щодо віднесенню витрат по утриманню комплексу громадського харчування до складу валових витрат" визначено, що якщо статутом підприємства передбачено здійснення діяльності у сфері громадського харчування то витрати для отримання доходів від такої господарської діяльності відносяться до складу валових витрат цього платника відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому пп. 5.4.9 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону при формуванні валових витрат не застосовується.
Згідно з пп. 3.2.25 п. 3.2 ст. 3 статуту підприємства, позивач вправі здійснювати торгівельну діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі та громадського харчування по реалізації продукції, продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів.
Приміщення їдальні знаходиться у складі основних засобів і позивач займається реалізацією продуктів харчування за готівку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, отримує готівку в касу від такої реалізації.
Також, позивач використовує їдальню для надання послуг іншим особам, що передбачено статутом підприємства, у зв'язку з чим, витрати на утримання їдальні правомірно були віднесені до валових витрат на які правомірно нараховані амортизаційні відрахування.
Крім того слід зазначити, що послідуючими перевірками відповідача не були встановлені порушення, пов'язані з віднесенням до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення які не підлягають амортизації (акти перевірки від 31.10.2007р. №147/23-10/13551546, від 10.11.2008р. №140/23-10/13551546 та від 08.06.2010р. №74/23-10/13551546).
Відповідно до ст. 71 КАС України, обов'язок доказування в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача. Проте представник останнього не подав доказів, які свідчили б про неправомірність віднесення до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення які не підлягають амортизації.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши докази в справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.ст.86, 158-163 КАС України, суд -
постановив :
Позов задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Малинському районі від 28.09.2006р. №0000102801/0 та від 08.12.2006р. №0000102801/1 про донарахування податку на прибуток в сумі 373932 грн.50 коп. (де основного платежу - 203258 грн., штрафних санкцій - 170674,6 грн.) в частині нарахування податку на прибуток за основним платежем в сумі 173703 грн. грн. та штрафних санкцій на цю суму.
В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Постанова Житомирського окружного адміністративного суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження подається через Житомирський окружний адміністративний суд до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя: Л.В. Кузьменко
Повний текст постанови виготовлено: 09 липня 2010 р.
присуджено до стягнення < сума > грн.
матеріальну шкоду < сума > грн.
моральну шкоду < сума > грн.