"08" липня 2010 р. м. Київ К-5997/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)
суддів Амєліна С.Є.
Кобилянського М.Г.
Ліпського Д.В.
Юрченка В.В.
секретар судового засідання Міненко І.М.,
у відсутності сторін та їх представників,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про поновлення на службі, -
У серпні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про поновлення на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора по дозвільній системі групи охорони громадського порядку Менського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 85 288 грн 46 коп.
Постановою Менського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Менського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 1980 року проходив службу в органах внутрішніх справ.
Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 07 жовтня 1998 року №286 о/с капітана міліції ОСОБА_4, старшого інспектора по дозвільній системі групи охорони громадського порядку Менського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області з 05 жовтня 1998 року звільнено з органів внутрішніх справ в запас за п.64 “ж” (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29 липня 1991 року.
Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 07 грудня 1998 року №327 о/с змінено наказ від 07 жовтня 1998 року №286 о/с в частині підстави звільнення: зазначено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 “Б” (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а поважних причин пропуску такого строку не надано.
Так, відповідно до статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, який діяв на час звільнення позивача, скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Згідно частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з обставин справи, позивача звільнено із займаної посади в жовтні 1998 року, про своє звільнення він знав, а до суду звернувся лише в серпні 2006 року, тобто із значним пропуском строку на звернення до суду. Відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову із зазначених підстав. Про наявність поважних причин пропуску звернення до суду позивач в судах попередніх інстанцій не зазначав.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішень є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, коли судом апеляційної інстанцій не допущено порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення -без змін.
Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2006 року -без змін.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. Гурін
Судді С.Є. Амєлін
М.Г. Кобилянський
Д.В. Ліпський
В.В. Юрченко