м. Київ К-26205/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Суддів: Гончар Л.Я.
Бим М.Є.
Островича С.Е.
Черпіцької Л.Т.
Харченка В.В.
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області
на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 січня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 травня 2009 року
по справі №2-а-71/09
за позовом ОСОБА_6
до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області
про стягнення недоотриманих сум щорічної компенсації на оздоровлення за 2003,2004,2005,2007,2008 роки, -
У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум щорічної компенсації на оздоровлення за 2003,2004,2005,2007,2008 роки.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 травня 2009 року позов задоволено. Стягнено з Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 суму допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2008 роки у розмірі 6103,50 грн.
Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 січня 2009 року та ухвали Донецького апеляційного суду від 22 травня 2009 року, та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6.
Так, скаржник зазначає, що пунктом 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію окремих норм статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А №444259 від 27.11.2006р.
Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися положеннями ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991.
Однак при цьому не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Судами встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення в квітні 2007 року в розмірі 90 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.
Зупинення дії положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007.
Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, що стосується стягнення грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік судами зроблено передчасний висновок щодо стягнення її на користь позивача.
Зокрема, абзацом четвертим частини першої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії сплачувалася в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Вказаною статтею Закону визначено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Дію положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2008 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п.п. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”
Зупинення дії положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачене п.п. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України N10-рп/2008 від 22.05.2008.
Судами встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення в лютому 2008 року в розмірі 90 грн. 00 коп.
Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 та 2008 роки відповідно до Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Крім того, відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2008 року.
Враховуючи положення ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову в частині позовних вимог за 2003-2005 роки, оскільки про отримані виплати та про своє порушене право позивач дізнався в день отримання допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.
Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 січня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 травня 2009 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.Я. Гончар