14 квітня 2022 року справа № 580/1076/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконною відмови та стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
- визнати незаконною відмову відповідача, яка зазначена в листі-відповіді від 26.11.2021 року № 8327-8852/М-05/8-2300/21;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по середньому місячному заробітку в розмірі 35390 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що позивач працював на держаній службі в органах Пенсійного фонду. У серпні 2015 року позивач призваний на військову службу у зв'язку з мобілізацією, у зв'язку з чим його увільнено від виконання обов'язків на період проходження служби та гарантовано збереження посади і середнього заробітку.
Однак, на думку позивача, з 2018 року йому виплачувалася середня заробітна плата, яка була менша мінімальної заробітної плати, встановленої законом, що суперечить встановленим гарантіям. Тому просить стягнути на його користь недоплачений середній заробіток в розмірі 35390,00 грн.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
07.04.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що ст. 119 КЗпП України передбачено призваному на військову службу працівнику гарантії збереження середнього заробітку на час призову.
При цьому, суми середнього заробітку, які зберігаються за мобілізованими працівниками в силу ст. 119 КЗпП України, не є заробітною платою працівника, яку роботодавець виплачує йому за виконану роботу, а виплати, які розраховуються згідно з положеннями Порядку № 100. Тому, суми середнього заробітку не враховуються до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що наказом військового комісара Шполянського РВК від 06.08.2015 № 130 позивача 10.08.2015 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період в складі команди ВЧ №2332.
Наказом управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області від 07.08.2019 № 60-ОС позивача увільнено від виконання обов'язків головного спеціаліста-юрисконсульта з 10.08.2015 на період проходження військової служби у зв'язку з частковою мобілізацією.
Пунктом 2 вказаного наказу гарантовано позивачеві збереження на час проходження військової служби у зв'язку з частковою мобілізацією, посади та середньої заробітної плати відповідно до ст. 119 КЗпП України.
18.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому недоплачену суму заробітної плати за 2018-2021 роки в розмірі 35390,00 грн та з листопада і надалі здійснювати виплату заробітної плати у розмірі не нижче мінімальної.
На вказане звернення відповідач листом від 26.11.2021 № 8327-8852/М-05/8-2300/21 повідомив про відсутність підстав для здійснення доплати до мінімальної заробітної плати. Підставою відмови зазначено те, що виплата мобілізованим працівникам середнього заробітку є оплатою невідпрацьованого часу та не враховується при обчисленні заробітної плати працюючого працівника, а отже доплата до мінімальної заробітної плати у такому випадку не здійснюється.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України “Про освіту”.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент мобілізації позивача) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби” від 6 грудня 2016 року № 1769-VIII частину третю ст. 119 Кодексу законів про працю викладено в такій редакції:
“За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Частину четверту ст. 119 Кодексу законів про працю України виключено.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, тощо, зберігається у разі призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
При залученні працівників до виконання військових обов'язків, для обрахування середньої заробітної плати застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацами 3, 4 п. 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (пункт 4 Порядку № 100 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 року № 542; набрав чинності з 07.08.2015).
Згідно з п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).
Відповідно до абз. 1 та 2 п. 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Суд врахував, що п. 10 Порядку № 100 виключено на підставі Постанови КМУ №1213 від 09.12.2020.
Як установлено судом з довідки відповідача від 10.11.2021 № 2300-0502-8/66650 позивачеві у період з липня 2015 року до грудня 2020 року включно нараховувався середній заробіток не нижче встановленого Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік.
При цьому, з 12.12.2021 (дати втрати чинності п. 10 Порядку № 100) підстав для коригування середнього заробітку позивача на коефіцієнт його підвищення не було.
Стосовно доводів позивача про необхідність приведення його середнього заробітку до рівня мінімальної заробітної плати, суд зазначає таке.
Згідно з ч. ч. 1, 4 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3-1 Закону України “Про оплату праці” розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.
Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
За змістом ст. 95 КЗпП, ст. 3, 3-1 Закону України “Про оплату праці” гарантований мінімальний розмір заробітної плати поширюється на оплату праці лише тих працівників, які фактично виконують місячну (годинну) норму праці.
Проте, позивачеві середній заробіток сплачувався не за фактично виконану на підприємстві роботу, а у зв'язку із проходженням військової служби, тобто в якості спеціальної гарантії, передбаченої ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Тобто, суми середнього заробітку, які зберігаються за окремими працівниками в силу ч.3 ст.119 КЗпП України, не є заробітною платою працівника, яку роботодавець виплачує йому за виконану роботу, а виплати, які розраховуються згідно з положеннями Порядку № 100.
За таких обставин суд вважає, що позивачем не було доведено фактів порушення його прав під час процедури виплати середнього заробітку за час проходження ним військової служби.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача, який звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 14.04.2022.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК