Провадження № 11-кп/803/181/22 Справа № 202/7415/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 квітня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року у кримінальному провадженні №12019040000000550 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Дніпрі, громадянина України, одруженого, офіційно не працевлаштованого, який на утриманні малолітніх дітей та осіб похилого віку не має, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
Вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК Українита призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
Вирішено на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановити йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Вирішено залишити без розгляду цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вирішено питання розподілу судових витрат та долю речових доказів.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що 12 липня 2019 року, приблизно о 11 годині 10 хвилин, він, керуючи технічно справним автомобілем «МАЗ 64229», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух в світлий час доби по проїзній частині вул.Байкальській з боку вул.Косіора в напрямку пр.Слобожанського, яка проходить по території Індустріального району м.Дніпрі та має по одній смузі для руху в кожному напрямку.
У вищезазначений час, тобто 12.07.2019, приблизно о 11 годині 10 хвилин, пішохід ОСОБА_8 , відповідно до п. 4.7 Правил дорожнього руху України, почав перетинати проїжджу частину вул.Байкальська по нерегульованому пішохідному переходу, зліва направо за напрямком руху автомобіля «МАЗ 64229» реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 .
В процесі руху, водій ОСОБА_7 , рухаючись з допустимою швидкістю в населенному пункті 50 км/год, в районі будинку №6 по вул.Байкальській у м.Дніпрі, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 «Пішохідний перехід», дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» та дорожнього знаку 2.3 «Головна дорога» Правил дорожнього руху України, допустивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити пішохода на пішохідному переході та передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків, проявляючи злочинну недбалість, та не виконавши покладені на нього обов'язки, як на водія, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, при виявлені небезпеки у вигляді пішохода ОСОБА_8 , не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на праву поверхню тіла пішохода, спричинивши останньому тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_7 , п.18.1. Правил дорожнього руху України знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого пішоходу ОСОБА_8 , спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції та постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Просив звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на три роки.
В іншій частині просить вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не вмотивоване рішення щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Прокурор вважає, що судом першої інстанції не було враховано тяжкість наслідків скоєного злочину, а саме спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя, а також те, що наїзд на пішохода відбувся на пішохідному переході.
Прокурор також вважає, що суд першої інстанції не дотримався вищезазначених вимог закону та не оцінив характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких і який має підвищену суспільну небезпеку, оскільки фактично посягає на життя людей.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягаєчастковому задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні суспільно небезпечного діяння за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій прокурором та захисником не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 26.04.06 року, у кожному випадку призначення покарання за ч. 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винуватого додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів зазначає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжкого злочину, особу винуватого, раніше не судимий, під наглядом у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Суд першої інстанції також врахував обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що наїзд на пішохода відбувся на пішохідному переході.
Вказана обставина, на думку колегії суддів, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого правопорушення, враховуючи, що обвинувачений мав об'єктивну можливість завчасно побачити пішохода на пішохідному переході та передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків, проте грубо порушив Правила дорожнього руху Укрнаїни, що призвело до таких наслідків.
Колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про недбале ставлення обвинуваченого до факту керування джерелом підвищеної небезпеки, та до Правил дорожнього руху України, а тому непризначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є дієвим та ефективним заходом для запобігання та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Тому відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з ухваленням нового вироку.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, офіційно не працює, а також обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків,
Колегія суддів також враховує відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 420 цього Кодексу апеляційний суд має право скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Частина 1 ст. 421 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв'язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років з визначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 2 роки, та звільненням від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком на 3 роки на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, яке буде відповідати вимогам статей 50, 65 КК України.
Колегія суддів вважає, що вказане покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та буде відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації покарання.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_7 є таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з постановленням нового вироку в цій частині.
Керуючись ст.ст.407, 409, 420, 421 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора на вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року у кримінальному провадженні №12019040000000550 стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - задовольнити частково.
Вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року у кримінальному провадженні №12019040000000550 стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та встановити йому іспитовий строк тривалістю 3 роки.
Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; роботи.
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4