Провадження № 22-ц/803/157/22 Справа № 932/4289/20 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
13 квітня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2021 року, -
13 квітня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просило стягнути заборгованість з відповідача на свою користь у розмірі 7582,17 грн. В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 19.09.2006 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Банку стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, станом на дату смерті мав заборгованість у сумі 7582,17 грн., виходячи з ч. 3 ст. 1268, ст. 1270 ЦК України, спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є відповідач ОСОБА_1 , яка була зареєстрована з позичальником за однією адресою. Таким чином, відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого ОСОБА_2 . Спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідач не відмовився від спадщини в передбачені цивільним законодавством строки, а саме 6 місяців від дня відкриття спадщини. При цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину. 12.09.2019 року до спадкоємця - відповідача, було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Спадкоємець зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, у зв'язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.112-116).
Не погодившись із рішенням суду, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.120-123), посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що кредит був наданий, а вони при зверненні до суду із позовом довели наявність заборгованості за кредитним договором, надавши відповідні докази, відповідач, як спадкоємиця позичальника, повинна погасити допущену спадкодавцем заборгованість. Обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, а не вони.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 21.08.2010 року ОСОБА_2 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг та отримав кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , позичальник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було зроблено актовий запис N 1512 від 19.09.2016.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на дату смерті позичальника становить 7582,17 грн.
Банком 21.05.2017 року була направлена претензія кредитора до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. 02.06.2017 року завідувачем Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на адресу банку направлено лист, в якому зазначено, що спадкоємці померлого ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ "ПриватБанк".
12.09.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача лист-претензію щодо сплати заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності та вартості майна, прийнятого спадкоємцем у спадщину та безумовних доказів самого прийняття спадщини відповідачем, зокрема факту спільного проживання саме на час відкриття спадщини, що в свою чергу приводить суд до висновку про необґрунтованість позову банку до відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. ч. 1,3,4 ст. 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.
Тобто в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Аналіз норм статей 1216,1218,1219,1231,1268,1269,1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.
Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі відповідних норм Закону до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про стягнення заборгованості, в даному випадку за кредитним договором.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України, відповідно до положень якої спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.
Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.
Нормами ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем АТ КБ "ПриватБанк" до позову було надано анкету-заяву, яка становить кредитний договір між ними та позичальником ОСОБА_2 та розрахунок заборгованості.
Також з матеріалів справи вбачається, що Банком 21.05.2017 року була направлена претензія кредитора до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. 02.06.2017 року завідувачем Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на адресу банку направлено лист, в якому зазначено, що спадкоємці померлого ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ "ПриватБанк".
12.09.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача лист-претензію щодо сплати заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_2 .
Колегія суддів наголошує на тому, що до апеляційної скарги жодних письмових доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог надано не було.
Зокрема, банком не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач отримала якесь спадкове майно.
Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту спадкодавця, просив стягнути не тіло кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), а просив стягнути складові його повної вартості, заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (У цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення простроченого тіла кредиту, у тому числі його розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів боржник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Так, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову, не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: