Провадження № 22-ц/803/3867/22 Справа № 213/4171/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
13 квітня 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 213/4171/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Зубакової В.П.,
суддів: Бондар Я.М., Остапенко В.О.,
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 31 січня 2022 року,-
У листопаді 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - АТ «ПІВДГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання нею трудових обов'язків.
Висновком МСЕК від 03.06.2013 року її повторно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 50 % (первинно - 30% - вібраційна хвороба; повторно - 20% за трудовим каліцтвом 1990 року) та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 07 травня 2013 року до 01 червня 2014 року, з наступним переоглядом 01 червня 2014 року.
При наступних переоглядах у 2014-2016 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
Висновком МСЕК від 29.09.2020 року позивачці зменшено відсоток втрати професійної працездатності з 50% до 40% (20% - вібраційна хвороба; 20% - трудове каліцтво), групу інвалідності не встановлено, з 14 вересня 2020 року на безстроковий термін.
Вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням їй спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просила суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 120 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров'я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1200,00 гривень.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача,просить зменшити її розмір, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що, відсутня вина та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманням позивачкою професійного захворювання, проте, наявнийпричинно-наслідковий зв'язок між діями самої позивачки, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача.
На думку відповідача, саме безвідповідальне ставлення позивачки до свого здоров'я у результаті призвело до встановлення їй професійного захворювання та 20% втрати працездатності.
Вказує, на позитивну динаміку в зменшенні відсотка втрати професійної працездатності позивачки.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілої.
Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, зокрема, судовій практиці, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивачки.
Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).
Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 06.10.1998 року по 05.06.2013 року працювала машиністом конвеєра Управління дробильно-транспортного комплексу ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником яких є АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
05.06.2013 року позивачку звільнено за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України (а.с.8-10).
Загальний стаж роботи позивачки в АТ «ПІВДГЗК» - 15 років 05 місяців 27 днів, з них, у шкідливих умовах праці - 14 років 07 місяців 10 днів.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання:вібраційна хвороба другої стадії від дії загальних вібрацій з периферичними ангіодистонічний синдромом, в поєднанні з полірадикулонейропатією на фоні задньої протрузії дисків C3-C4, C4-C5, C5-C6, вторинного стенозу хребтового каналу на рівні С4, С5, з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами; нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу ПФС другого ступеня, остеоартрозу ліктьових суглобів ПФ першого-другого ступеня та колінних суглобів ПФ другого ступеня, трофічними порушеннями на кистях (а.с.29).
Відповідно до п.п.16,17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за таких обставин: працюючи з 06.10.1998 року машиністом конвеєра ДФ № 1, УДТК ВАТ «Південний ГЗК» позивачка, внаслідок недосконалості робочих місць підпадала під вплив вібрації, рівень якого перевищував ГДР, зокрема, вібрація становила 93-102 дГ при гранично допустимому рівні 92, віброприскорення 90,7-95,4 при гранично допустимому рівні 50.
Відповідно до пункту 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року, особами, які порушили законодавства про охорону праці, є керівництво ДФ № 1, УДТК ВАТ Півд.ГЗК (а.с.11-13).
Висновком МСЕК від 03.06.2013 року ОСОБА_1 повторно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 50 % (первинно - 30% - вібраційна хвороба; повторно - 20% за трудовим каліцтвом 1990 року) та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 07 травня 2013 року до 01 червня 2014 року, з наступним переоглядом 01 червня 2014 року.
При наступних переоглядах у 2014-2016 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
Висновком МСЕК від 29.09.2020 року позивачці зменшено відсоток втрати професійної працездатності з 50% до 40% (20% - вібраційна хвороба; 20% - трудове каліцтво), групу інвалідності не встановлено, з 14 вересня 2020 року на безстроковий термін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивачки моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року, причинами виникнення професійного захворюванняпозивачки є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу(а.с. 11-13).
Отже, роботодавець ВАТ «Південний ГЗК», правонаступником якого є «АТ «ПІВДГЗК», під час роботи позивачки, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивачки, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини АТ «ПІВДГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачка добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та саме її дії стали причиною професійного захворювання безпідставні та суперечать вищевикладеному, оскільки згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року, причиною професійного захворювання позивачки є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
При цьому, добровільність виконання позивачкою робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв'язку із чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, колегія суддів не бере до уваги.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивачки у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв'язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання,.
Позивачка постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у її здоров'ї, що підтверджується виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан її здоров'я, внаслідок чого позивачка переносить моральні страждання.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілої.
Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачці в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наявна позитивна динаміка у стані здоров'я позивачки, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, згідно матеріалів справи, позивачці встановлено відсоток втрати професійної працездатності на безстроковий термін, що свідчить про неможливість відновлення її попереднього стану здоров'я.
Доводи апеляційної скарги відповідача, про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров'ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачці внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, та таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Виходячи з цих обставин та, враховуючи те, що позивачка працювала в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача 14 років 07 місяців, що зазначено у Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивачки, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність у розмірі 20%, безстроково. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров'я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення.
Отже, з урахуванням того, що позивачці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20% безстроково, що тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (120 000,00 грн.) є завищеним та не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивачки в умовах впливу шкідливих факторів виключно на підприємстві відповідача, впродовж 14 років 07 місяця, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 120 000,00 грн. до 70 000,00 грн.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивачка подала позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань на виробництві та визначила її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та зменшує цей розмір з 1200,00 грн. до 908,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 120 000,00 гривень до 70 000 (сімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави змінити, зменшивши цей розмір з 1200 гривень 00 копійок до 908 (дев'ятсот вісім ) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 квітня 2022 року.
Головуючий:
Судді: