Ухвала
12 квітня 2022 року
місто Київ
справа № 654/2559/19
провадження № 61-3381ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Голопристанського нотаріального округу Негра Олега Анатолійовича про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з позовом до державного нотаріуса Голопристанського нотаріального округу Негра О. А., у якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 : земельні ділянки, що розташовані на території Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 01 листопада 2019 року Голопристанський районний суд Херсонської області задовольнив позов.
Суд визначив ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою від 18 січня 2022 року Херсонський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Суд скасував рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 01 листопада 2019 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки позивач неправильно визначив відповідача у справі. ОСОБА_1 не позбавлений права на звернення до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, проте йому варто правильно визначити відповідача у справі.
ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 31 березня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 01 листопада 2019 року залишити без змін.
Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник визначив те, що:
- (1) судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права;
- (2) судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2383/16-ц (провадження № 61-20920св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 757/28103/16-ц (провадження № 61-20149св18), від 08 липня 2020 року у справі № 202/2278/17 (провадження № 61-9371св19), від 12 травня 2021 року у справі № 766/12921/20-ц (провадження
№ 61-3541св21).
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень
І. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається певна постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі наведення посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
ІІ. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Підсумовуючи, Суд визначає, що у випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
ІІІ. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
ІV. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до цих правових норм.
Щодо оцінки наявності визначених заявником підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі
Визначаючи підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі, ОСОБА_1 навів доводи про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2383/16-ц (провадження № 61-20920св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 757/28103/16-ц (провадження
№ 61-20149св18), від 08 липня 2020 року у справі № 202/2278/17 (провадження № 61-9371св19), від 12 травня 2021 року у справі № 766/12921/20-ц (провадження № 61-3541св21). Заявник вважає, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції сформульовано у справі у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
На підставі аналізу змісту постанов Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 як на підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції констатував, що у наведених заявником постановах сформульовано висновки щодо потреби визначення та доведення поважності причин пропуску строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, а також визначено, що тяжкий стан особи, викликаний наявністю тривалих захворювань можна вважати обґрунтованою підставою для задоволення позову про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Тобто, позивач аргументував свої доводи тим, що він має право на звернення до суду із таким позовом.
У постанові суду апеляційної інстанції, яка оскаржується, суд, обґрунтовуючи свої висновки про відмову у задоволенні позову, зазначив, що позивач має право на звернення із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, проте йому потрібно правильно визначити відповідача. Належним відповідачем у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину, а не державний нотаріус, якого позивач визначив відповідачем у цій справі.
На підстав викладеного Суд зробив висновок, що обставини справ № 372/2383/16-ц, № 757/28103/16-ц, № 202/2278/17, № 766/12921/20-ц, з однієї сторони (на висновки суду у яких заявник посилається на обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження), та справи № 654/2559/19, з іншої (яка переглядається цим судом), не є тотожними. Тобто наведені приклади є відмінними за своїми фактичними обставинами, тому висновки судів, викладені у відповідних постановах суду, не можуть бути враховані та визначені Верховним Судом як належна підстава відкриття касаційного провадження.
Наведене свідчить, що ОСОБА_1 не навів передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень.
За наведених обставин Верховний Суд визнає, що наведені заявником підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції не підтверджені.
Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.
Доводи про здійснення оцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначенні статтею 400 ЦПК України.
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports
1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконала вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Голопристанського нотаріального округу Негра Олега Анатолійовича про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, не прийняти до розгляду та повернути заявникові.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний