Ухвала
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 317/712/20
провадження № 61-2599ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2020 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначало, що 25 квітня 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання останнім заяви № 1357011 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, внаслідок чого відповідачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні на умовах тарифного пакету «Мій комфорт» та встановлений кредитний ліміт у розмірі 42 000,00 грн зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 35,00 % на рік за користування кредитними коштами, 0,001 % річних за користування кредитними коштами, комісійна винагорода за зняття готівкових коштів, наданих в кредит - 2,5% від суми таких коштів як зазначено у заяві про встановлення відновлюваної кредитної лінії, строк кредиту (користування ним) встановлено 60 місяців. Однак, станом на 20 лютого 2020 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 34 202,75 грн.
Ураховуючи вищевикладене, заявник просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2018 року № 1357011 у розмірі 34 202,75 грн.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2022 року, позов АТ «Державний ощадний банк України задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість у розмірі 31 552,86 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 29 363,09 грн та заборгованості за відсотками - 2 189,77 грн, станом на 20 лютого 2020 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позову АТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.
Суди, частково задовольняючи позов АТ «Державний ощадний банк України», виходили з того, що відповідач не виконав належним чином умови кредитного договору, має заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора. Про несанкціоноване списання кредитних коштів, втрату чи викрадення платіжної карти позичальник негайно Банк не повідомив, до служби безпеки банку не звертався, а тому ризик збитків від здійснених операцій за електронним платіжним засобом несе відповідач.
14 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 34 202,75 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (248 100,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України як підставу для оскарження у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах визначено ситуацію, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Посилання заявника на постанови Верховного Суду у справах, де за подібних відносин, але різних фактичних обставин, встановлено інші умови договірного регулювання відносин сторін спору, не є підтвердженням відсутності єдності у правозастосовчій практиці у справах щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заявником у касаційній скарзі не сформульовано правову проблему, яка на думку заявника, є фундаментальною і потребує вирішення Верховним Судом.
Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний