Справа № 183/3814/19
№ 2/183/187/22
28 лютого 2022 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Устименко М.О.,
розглянувши, у відкритому судовому засідання, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про:
-визнання житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, а також земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
-визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.;
-визнання недійсним договору дарування житлового будинку за АДРЕСА_1 , укладеного 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.;
-поділ майна подружжя,
за участю представника позивача ОСОБА_6 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_7 ,
третьої особи - ОСОБА_5 ,-
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому з урахуванням уточнень позовних вимог від 27.11.2019 року просила:
-визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на садибу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, житлового будинку під літерою А-3, загальною площею 217,2 кв.м., житловою площею 99,3 кв.м., тераси, 2008 року побудови, площею 33,3 кв.м., сараю під літерою Б, 2011 року побудови, площею 24,0 кв.м., навісу під літерою В., 2011 року побудови, площею 11,9 кв.м., навісу під літерою Г, 2008 року побудови, площею 31,5 кв.м., споруди 1-10, 2008 року побудови, воріт, огорожі, хвіртки, фонтану, підпірної стіни, замощення І, 2008 року побудови, площею 198 кв.м.;
-визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.;
-визнати недійсним договір дарування житлового будинку за АДРЕСА_1 , укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.;
-поділити майно подружжя, виділивши на користь ОСОБА_1 2/5 частини садиби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, житлового будинку під літерою А-3, загальною площею 217,2 кв.м., житловою площею 99,3 кв.м., тераси, 2008 року побудови, площею 33,3 кв.м., сараю під літерою Б, 2011 року побудови, площею 24,0 кв.м., навісу під літерою В., 2011 року побудови, площею 11,9 кв.м., навісу під літерою Г, 2008 року побудови, площею 31,5 кв.м., споруди 1-10, 2008 року побудови, воріт, огорожі, хвіртки, фонтану, підпірної стіни, замощення І, 2008 року побудови, площею 198 кв.м., а на користь ОСОБА_2 , - виділити 3/5 частини означеної садиби.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що 10 червня 1994 року між нею та ОСОБА_2 відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Індустріальної районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська був зареєстрований шлюб, від якого спільних дітей подружжя не має.
14 серпня 2004 року між дарувальником ОСОБА_4 та обдарованим ОСОБА_2 був укладений договір дарування, що був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 2121, внаслідок якого ОСОБА_2 набув у власність незавершений будівництвом житловий будинок за АДРЕСА_1 . Того ж дня, між цими ж сторонами, був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 2122.
Позивач зазначає, що придбаний житловий будинок був у непридатному для проживання стані, внаслідок чого ними було прийнято рішення про повну реконструкцію житлового будинку та приведення його у належний стан разом із земельною ділянкою, задля чого, в зв'язку з відсутністю у них грошових коштів, ОСОБА_8 надав їм у борг грошові кошти, керуючись тим, що реконструйований будинок можливо буде продати та повернути позичені кошти.
В період з червня 2004 року по грудень 2009 року вони займалися будівництвом (реконструкцією) зазначеної садиби, позивач наполягає на тому, що саме вона займалася замовленням підрядних робіт та послуг для закінчення будівництва, придбанням меблів та всієї побутової техніки.
Всі будівельні роботи виконувалися за спільні кошти, в тому числі і за ті, що були одержані від ОСОБА_8 у квітні 2007 року.
Станом на січень 2010 року ними була закінчена реконструкція всієї садиби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і з того часу садиба мала вигляд такий, який описаний у висновку експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, що була предметом дослідження при розгляді Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська цивільної справи за № 200/18266/15-ц, по якій цим судом було прийняте рішення 27 грудня 2016 року, та апеляційною інстанцією 13 жовтня 2017 року. Позивач наполягає на тому, що вказані обставини, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
У 2010 році шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний, на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, а 23 квітня 2010 року Бабушкніським відділом РАЦСу Дніпропетровського міського управління юстиції зроблений запис про розірвання шлюбу.
У серпні 2015 року, в зв'язку з наявністю недружніх стосунків між колишнім подружжям, позивач запропонувала відповідачеві в добровільному порядку здійснити поділ їх спільного майна, однак останній відмовився, тому ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом про поділ майна подружжя, у якому, серед іншого, просила визнати недійсним договір дарування від 14 серпня 2004 року незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , готовність якого складала 52%, а також просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю незавершений будівництвом житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь готовності якого складала 100%, однак він не був введений в експлуатацію та право власності на нього не було зареєстроване. Крім того, позивач просила визнати недійсними договори дарування означеного житлового будинку та земельної ділянки, що були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що були посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М, а також просила здійснити поділ майна подружжя.
Так, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю. В цій частині рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року рішення Бабушкінського суду м.Дніпропетровська змінене, частково визнані недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме це стосується Ѕ частини зазначених об'єктів.
Постановою Касаційного Цивільного суду Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року скасоване.
Позивач наполягає на тому, що всі три судові інстанції безспірно встановили, що висновком судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2016 року, проведеної за ухвалою суду першої інстанції, ступінь готовності спірного житлового будинку на час розгляду справи становить 100% , а його реконструкція відбувалася протягом 2004-2009 років.
Також ОСОБА_1 зазначає, що за результатами комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 у цивільній справі № 200/18266/15 від 09.12.2016 року, ринкова вартість садиби (будинку, земельної ділянки та господарських споруд) за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з 52% ступеню готовності будинку на момент проведення експертизи складає 504794 грн., а ринкова вартість садиби, готовністю 100% складає 2543700 грн., збільшення вартості садиби, включаючи покращення якісних характеристик після реконструкції, є істотними.
Таким чином, з огляду на те, що вартість садиби за АДРЕСА_1 , що складалася з незавершеного будівництвом житлового будинку, 52% ступеню будівельної готовності житлового будинку, на момент експертизи від 09.12.2016 року складала 504794 грн., а вартість садиби зі 100% готовністю складає 2543700 грн., а також з огляду на те, що реконструкція проводилася в період з 2004 року по 2009 рік, за спільні кошти подружжя, позивач вважає, що вартість садиби істотно збільшилася за наслідками проведеної реконструкції, внаслідок чого придбане ОСОБА_2 за договором дарування майно у 2004 році, виходячи з його вартості, становить ј частину від загальної вартості реконструйованої (поліпшеної) під час їх шлюбу садиби. Отже, ОСОБА_1 вважає, що 4/5 частини реконструйованої садиби, виходячи з її вартості, є об'єктом їх спільної сумісної власності, і повинно бути поділено між ним, виходячи з рівності часток, тому за нею просить визнати право власності на 2/5 частини садиби, а за ОСОБА_9 - 3/5 частини.
При цьому, ОСОБА_1 наполягає на недійсності договорів дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, та житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладених 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М., виходячи з того, що вона, як співвласник майна, не надавала нотаріальної згоди на відчуження майна, що являється спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та зазначає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, зазначає про те, що проведення реконструкції спірного об'єкту нерухомого майна, домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , було проведено саме у період її шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , та за її безпосередньо участі.
Єдиними доказом, на який посилається ОСОБА_1 , є висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 від 09.12.2016 року по справі №200/18266/15 та рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2016 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2017 року та постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 року, які вона, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, вважає такими, що не підлягають доказуванню. Між тим, відповідач зазначає, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.12.2016 року, в частині спірних правовідносин щодо об'єкту нерухомого майна, домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , були повністю скасовані постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 року, тому поданий ОСОБА_1 висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи №4810/4811-16 від 09.12.2016 року по справі №200/18266/15, на думку відповідача, не є беззаперечним доказом проведення реконструкції житлового будинку саме в період з 2004 року по 2009 рік. Крім того, відповідач просить звернути увагу суду та надати оцінку висновкам експерта по кожному з питань, а саме вказує, що експерт не може визначити ряд питань, в тому числі повну характеристику садиби станом на 2004 рік та 2009, перелік робіт, які виконані станом на 2004рок (52%), зміну загальної площі, використання придбаних матеріалів для реконструкції у зазначений період, повний об'єм та вартість будівництва, однак вирішує, що реконструкція здійснювалась з 2004 року по 2009 рік. В обґрунтування свого висновку експерт застосовує порівняльний підхід, але з проведеної експертизи не можливо визначити що саме порівнювалося експертом, виходячи з неможливості визначення конкретних поставлених питань.
Крім того, визначаючи дати побудови будівель експерт не враховує наявність технічного паспорту 2004 року, який містить інші дані щодо побудови основних елементів будинку. Визначаючи, що сарай літ.Б стіни - побудовані з червоної цегли, експерт не звертає уваги, що за звітом про проведення технічного обстеження, чітко видно, що стіни будуються з газобетону, та побудовані у 2014 році.
Це ж саме стосується і навісу літ.Г. Так, експерт визначає, що навіс складається зі стін та перекриття з металу та покрівля пластик, хоча цей навіс є металевою конструкцією з перекриттям з полікарбонату 2014 року побудови, що також підтверджується фотокартками та звітом про проведення технічного обстеження.
Посилання експерта на те, що тераса підшита пластиком і побудована в 2008 році, також спростовується фотокартками та звітом про проведення технічного обстеження, оскільки тераса була побудована в 2014 року, і будувалось відповідно до стилю вже побудованого, тому підшивка була зроблена з профнастилу, як і усі споруди.
Незрозумілим залишається питання наявності на території домоволодіння фонтану та підпірної стіни, таких споруд на території домоволодіння взагалі не існує.
Також відповідач звертає увагу на те, що загальна площа по житловому будинку складає 198,1кв.м, хоча в експертизі експерт виходить із площі 217,2кв.м.
Також у відзиві на позов відповідач звертає увагу суду на те, що з позовом про визнання недійсними договорів дарування від 28.04.2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 звертається повторно, оскільки по спірних правовідносинах, на його думку, існує рішення суду.
Земельна ділянка площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, з 2004 року не змінювала площі, не змінювала цільового призначення, не визнана цінною та/або віднесена до окремих категорій земель, на ній не знайдені будь-які корисні копалини, на ній не було проведено рекультивації, тому її вартість не могла збільшитись внаслідок трудових чи грошових затрат позивача, тому визнання її об'єктом спільної сумісної власності, на думку відповідача, взагалі є не можливо. Крім цього визнання договору дарування цієї земельної ділянки недійсним суперечить чинному законодавству, оскільки сама позивачка заявляючи вимоги в порядку ст.62 СК України, визнає що вона є особистою власністю ОСОБА_2 та отримана за договором дарування, в силу п.2 ч.1 ст.57 СК України.
Крім того, відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Перебуваючи у шлюбі з відповідачем по грудень 2009 року, позивач виходить з розрахунку вартості об'єкту нерухомості станом на 2016 рік, внаслідок чого не може бути використана формула розрахунку часток у праві спільної власності.
Крім цього, відповідач спростовує доводи позивача та наполягає на тому, що реконструкція домоволодіння відбувалось з травня 2014 року і була закінчена в період перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , яка і надала кошти на будівництво.
Ухвалою суду від 19 червня 2019 року відкрите провадження по справі, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с. 81-82).
Ухвалою суду від 23 червня 2019 року вжито заходи забезпечення позову (т.1, а.с. 90-92).
Ухвалою суду від 03 жовтня 2019 року відмовлено відповідачеві у задоволенні клопотання про закриття провадження по справі (т.1, а.с.171, 173-177).
Ухвалою суду від 27 листопада 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву про уточнення позовних вимог (т.1, а.с. 221-223).
Ухвалою суду від 31 січня 2020 року визнано необґрунтованим відвід судді Сороки О.В., заяву відповідача ОСОБА_2 передано до канцелярії суду для визначення судді, в порядку встановленому ч.1 ст. 33 ЦПК України (т.2, а.с. 149-154).
Ухвалою суду від 07 лютого 2020 року (суддя Городецький Д.О.) відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви поро відвід судді Сороки О.В. (т.2, а.с. 162-164).
Ухвалою суду від 17 серпня 2020 року призначено розгляд справи по суті (т.2, а.с. 236-239).
Третя особа ОСОБА_10 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов визнає (т.3, а.с. 47).
В судовому засіданні позивач надала суду показання, як свідок та повідомила про те, що влітку 2004 року вона разом з відповідачем за 20.000 доларів США придбали у ОСОБА_10 недобудований садовий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 . Реконструкцію будинку за спільні кошти, а також за кошти, що отримали в борг від ОСОБА_11 , вони здійснювали до кінця 2009 року, будинок не був введений в експлуатацію, проживати в будинку вони почали з осені 2009 року.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, надав пояснення про те, що реконструкцію будинку він проводив разом з дружиною ОСОБА_12 , здебільшого за її кошти, оскільки після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 у нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого він навіть складав заповіт на будинок на ім'я своєї дочки, а потім після проходження певного курсу лікування, на початку 2014 року дружина запропонувала витратити свої заощадження на будівництво будинку, щоб в подальшому будинок дістався дочці, що ними і було зроблено.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, її представник в судовому засіданні позов не визнав, з підстав, викладених у відзиві.
Третя особа ОСОБА_5 надала детальні пояснення щодо процесу будівництва будинку після того, як незавершений будівництво об'єкт нерухомості було подаровано ОСОБА_3 .
Допитані в якості свідків експерти ОСОБА_13 та ОСОБА_14 надали суду показання про те, що під час проведення експертизи у них не виникло сумнівів щодо року побудови будинку, готовність будинку станом на 2016 рік складала 100%, рік побудови спору визначали, виходячи з технічних характеристик та пояснень сторін.
В свою чергу, свідок ОСОБА_15 надала суду показання про те, що нею проводилася технічна інвентаризація будинку по АДРЕСА_1 , рік побудови спору були записані зі слів замовників.
Свідок зі сторони позивача ОСОБА_8 надав суду показання про те, що саме за кошти, які він надав в борг подружжю ОСОБА_16 здійснювалася реконструкція будинку по АДРЕСА_1 . Свідок не був присутнім під час укладення договору у 2004 році, однак йому відомо, що будинок було придбано за 18.000 доларів США. Протягом 2004-2009 років ОСОБА_17 , з яким у нього були дружні стосунки, здійснював будівництво будинку, використовував його знижками на будівельні матеріали, які йому поствляла компанії «Лотос» та «Ранілла». Протгяом здійснення будівництва ОСОБА_18 неодноразово звертався до нього за допомого та порадами, свідок особисто рекомендував спеціаліста, який займався опаленням, теплими полами, здійснював його сервісне обслуговування. Протягом 2007-2010 років будинок експлуатувався подружжям ОСОБА_17 та ОСОБА_1 , а у 2010 році ОСОБА_18 повідомив йому про розлучення з ОСОБА_19 . Свідок неодноразово був у будинку протягом 2007-2010 років, а у 2013 році між ними стався конфлікт через невиконання борових зобов'язань. При цьому свідок однозначно надав показання про те, що у будівництво будинку були використання кошти, які він надав у борг, були використані сили ОСОБА_19 та її сина, ОСОБА_19 займалася внутрішнім оздобленням, придбанням меблів тощо.
Свідок зі сторони позивача ОСОБА_20 надав показання про те, що був у будинку за АДРЕСА_1 у 2006 та 2007 році, ОСОБА_17 показував йому будинок з коричневою метало черепичною покрівлею, показував другий поверх, на який йшли винтові сходи, на першому поверсі була кухня.
Свідок зі сторони позивача ОСОБА_21 надав суду показання про те, що був на території домоволодіння за АДРЕСА_1 , як під час проживання ОСОБА_22 у першому шлюбі, так і під час проживання у другому шлюбі. Свідок детально надав показання про те, що всі роботи в будинку і на подвір'ї були зроблені під час проживання ОСОБА_22 у першому шлюбі.
Свідок позивача - ОСОБА_23 (син позивачки) надав суду показання про те, що на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_24 та ОСОБА_1 будинок був повністю збудований, він особисто приймав участь у здійсненні ландшафтного дизайну, на територію домоволодіння було завезено 60 вантажних автомобілів землі, яку він допомагав розкидати по території, свідок надав детальне розташування усіх приміщень у будинку та його комунікації.
Свідок позивача ОСОБА_25 надав показання про те, що приблизно у 2012-2013 роках був у будинку ОСОБА_26 , на той момент будинок був повністю придатний для проживання.
Свідок позивача ОСОБА_27 надала суду показання про те, що в 2004 році ОСОБА_1 та ОСОБА_17 придбали дачу в с.Піщанка, яку не можливо було назвати будинком. Потім, в 2007 році подружжя ОСОБА_16 взяли у їх сім'ї в борг грошові кошти для здійснення будівництва будинку, внаслідок чого будинок до кінця 2009 був повністю готовий для проживання. Свідок наполягала на тому, що будинок був повністю збудований за рахунок спільних зусиль та коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_22 , а також за рахунок тих коштів, що були взяті у них в борг
Свідок відповідача - ОСОБА_28 наполягав на тому, що будівництво будинку по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_24 відбувалося під час проживання останнього у шлюбі зі ОСОБА_29 . Свідок прив'язує ці події з початком бойових дій на території Донецької та Луганської областей, оскільки в той період ніхто не будував будинки, була знижка на будівельні матеріали. При цьому свідок надав детальний опис виконаних робіт.
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_30 надав суду показання про те, що приблизно у 2013-2014 році він побачив будинок за АДРЕСА_1 , на якому розпочалася будівництво, до цього будинок був із червоної цегли. Свідок наполягав на тому, що разом з ОСОБА_31 вона здійснювали будівництво своїх сусідніх будинків приблизно в один і той же період, будинок став придатний для проживання приблизно у 2016 році.
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_32 надав суду показання про те, що будівництво будинку по АДРЕСА_1 розпочалося в 2014 році, саме цей період він пов'язує зі своїм поверненням до України. Безпосередньо він не приймав участь у будівництві, однак деякі поради ОСОБА_33 надавав. Вперше після закінчення будівництва будинку він потрапив до нього лише у 2018 році.
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_34 надав суду показання про те, що знає про придбання ОСОБА_9 будинку у 2004 році, однак беззаперечно стверджував про те, що реконструкція будинку, його будівництво розпочалося у 2014 році, він особисто приймав участь у його будівництві, а саме вивозив сміття з території домоволодіння, завозив будівельні матеріали, труби, насоси, кабелі, ламінат тощо.
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_35 надав суду показання про те, що до 2014 року на території домоволодіння за АДРЕСА_1 нічого не відбувалося, ОСОБА_17 використовував дачу тільки для риболовлі, потім за весінньо-літній період в 2014 році одночасно були зроблені всі роботи по будівництву будинку, виконаний ландшафтний дизайн тощо.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, не спростовано сторонами, що в період з 10 червня 1994 року по 23 квітня 2010 року ОСОБА_31 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
30 квітня 2010 року ОСОБА_31 зареєстрував шлюб з ОСОБА_36 , після чого прізвище дружині було присвоєно ОСОБА_16 (т.2, а.с. 7).
14 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_31 було укладено договір дарування, що був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстровано в реєстрі за № 2121, у відповідності до якого ОСОБА_31 набув у власність житловий будинок, незавершений будівництвом, готовність якого складає 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 207).
14 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_31 було укладено договір дарування, що був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстровано в реєстрі за № 2123, у відповідності до якого ОСОБА_31 набув у власність земельну ділянку розміром 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 208).
28 квітня 2014 року між ОСОБА_31 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діяла за згодою матері ОСОБА_5 , був укладений договір дарування земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 1237, розміром 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 137).
28 квітня 2014 року між ОСОБА_31 та неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діяла за згодою матері ОСОБА_5 , був укладений договір дарування житлового будинку, незавершеного будівництвом, готовністю 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М. (т.1, а.с. 138).
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року визнано удаваними правочинами договори дарування земельної ділянки та житлового будинку, незавершеного будівництвом, готовністю 52% , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були укладені 14 серпні 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_31 , посвідчені приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П. Визнано за ОСОБА_31 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь будівельної готовності якого складає 100%. А також на земельну ділянку розміром площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003. Цим же рішенням визнано недійсними договори дарування від 28 квітня 2014 року, що були укладені між ОСОБА_31 та ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку, незавершеного будівництвом, готовністю 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За ОСОБА_1 та за ОСОБА_31 , за кожним було визнано право власності по Ѕ частині означеного майна. Цим же судом вирішено питання щодо іншого нерухомого майна та боргових зобов'язань. (т.1, а.с. 31-40).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року залишене без мін в частині визнання правочинів від 14.08.2004 року, та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину будинку та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Це рішення змінене в частині визнання недійсними укладених 28 квітня 2014 року правочинів між ОСОБА_31 та ОСОБА_3 , а саме визнано недійсними ці договори в Ѕ частині кожного з них. Цим же рішенням вирішено питання щодо інших позовних вимог (т.1, а.с. 41-44).
Постановою Верховного суду від 19 грудня 2018 року рішення Бабушкніського районного суду м.Дніпропетровська та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки від 14 серпня 2004 року, від 28 квітня 2014 року, та визнання права власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину цього майна, - скасоване, у позові ОСОБА_1 , - відмовлено (т.1,а.с. 45-49).
В подальшому, а саме 24 квітня 2019 року Верховний суд відмовив ОСОБА_8 у прийнятті додаткового рішення (т.1,а.с. 50-52).
Аналіз поданих доказів свідчить суду про те, що ОСОБА_31 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , набув право власності на незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 52% та земельну ділянку площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Означені договори не визнані недійсними, удаваними, а тому це майно, станом на 28 квітня 2014 року було особистою приватною власністю ОСОБА_2 , з огляду на положення п.2 ч.1 ст. 57 СК України, яка передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Звертаючись до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області суду з позовом про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_31 права спільної сумісної власності на садибу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, житлового будинку під літерою А-3, загальною площею 217,2 кв.м., житловою площею 99,3 кв.м., тераси, 2008 року побудови, площею 33,3 кв.м., сараю під літерою Б, 2011 року побудови, площею 24,0 кв.м., навісу під літерою В., 2011 року побудови, площею 11,9 кв.м., навісу під літерою Г, 2008 року побудови, площею 31,5 кв.м., споруди 1-10, 2008 року побудови, воріт, огорожі, хвіртки, фонтану, підпірної стіни, замощення І, 2008 року побудови, площею 198 кв.м., позивач на ці обставини не звернула увагу та наполягала на тому, що дві судові інстанції визнали оспорювані правочини удаваними.
Суд на стадії підготовчого судового засідання звертав увагу позивачки та її представника, як на постанову Верховного суду від 19 грудня 2018 року так, і на вимоги ст. 235 ЦК України, роз'яснював право позивача на звернення до суду з позовом про визнання правочинів удаваними, в тому числі з вимогою до належного відповідача, іншої сторони правочину - ОСОБА_4 , однак таким правом позивач не скористалася, а ОСОБА_10 визначила лише третьою особою, до якої не було пред'явлено жодної вимоги.
Варто звернути увагу, що позивач та її представник протягом всього судового розгляду наполягали на встановленні обставин, які суперечать одна одній.
Так, у своїх поясненнях представник позивача вважає встановленою ту обставиною, що договори дарування визнані в судовому порядку удаваними, однак при уточненні позовних вимог зазначає, що наявність у відповідача ОСОБА_2 права власності на подаровані незакінченим будівництвом житловий будинок та земельну ділянку вартістю 508294 грн., складає 1/5 частину від загальної вартості реконструйованого в період їх шлюбу об'єкту, тобто погоджується з тим, що земельна ділянка та незавершений будівництвом житловий будинок, що розташовані по АДРЕСА_1 , є особистою власністю ОСОБА_2 .
Правовідносини щодо поліпшення майна, на застосуванні яких наполягала позивач, звертаючись до суду із заявою про уточнення позовних вимог, врегульовані наступними нормами закону.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 наполягала на тому, що не підлягають доказуванню обставини, встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у цивільній справі № 200/18266/15.
Так, ОСОБА_1 вважає встановленими обставини, що не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, а саме на полягає, що за результатами комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 від 09.12.2016 року, ринкова вартість садиби (будинку, земельної ділянки та господарських споруд) за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з 52% ступеню готовності будинку на момент проведення експертизи складає 504794 грн., а ринкова вартість садиби, готовністю 100% складає 2543700 грн., збільшення вартості садиби, включаючи покращення якісних характеристик після реконструкції, є істотними (т.1, а.с. 53-70).
Між тим, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Коментована норма процесуального закону свідчить про наявність однієї з головних умов, за явкою обставини вказані у рішенні суду не підлягають доказуванню. Такою умовою є рішення, що набрало законної сили.
Як зазначав суд вище рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.12.2016 року, в частині спірних правовідносин щодо об'єкту нерухомого майна, домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , були повністю скасовані постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 року, а тому суд приходить до переконання, що встановлені судом першої та апеляційної інстанції в рамках цивільної справи № 200/18/266/15 обставини з приводу спірних правовідносин, не можуть бути розцінені, як такі, що не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не дивлячись на це, суд вважає за необхідне надати оцінку проведеній експертизі, з урахуванням інших доказів, що досліджувалися судом при розгляді цієї справи, з урахуванням показань свідків зі сторони позивача та самої позивачки, які наполягали на тому, що реконструкція об'єкту проводилася в період з 2004 року по грудень 2009 року.
Як зазначав суд вище, збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню, шляхом порівняння, на час вирішення спору, вартості об'єкта до та після поліпшення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, на момент набуття ОСОБА_2 в особисту власність незавершеного будівництвом житлового будинку, готовність якого складає 52%,станом на момент укладення договору дарування 14.08.2004 року, сторони оцінили його в 39837 грн., а земельну ділянку в 434,03 грн. (т.1, а.с. 207,208).
Наданий позивачкою ОСОБА_1 висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи №4810/4811-16 від 09.12.2016 року по справі №200/18266/15, не містить беззаперечної відповіді щодо збільшення вартості майна та істотність такого збільшення, не містить даних про порівняльний підхід.
Так дійсно, відповідаючи по кожному з питань, поставлених судом, експерт не зміг визначити повну характеристику садиби станом на 2004 рік та 2009рік, не зміг визначити перелік робіт які виконані станом на 2004 рік (52%)
При цьому експерт стверджувально зазначає, що реконструкція житлового будинку проводилась саме, починаючи з 2004 року, хоча сама позивач про розгляді цієї справи наполягала на тому, що лише після отримання у ОСОБА_11 грошових коштів у борг, вони мали можливість розпочати реконструкцію будинку, іншого жодного обґрунтування щодо початку реконструкції, крім слів позивача, експерт не визначає.
Не дивлячись на те, що при розгляді цієї справи з'ясуванню підлягає вартість проведених поліпшень, експерт у своєму висновку не може визначити вартість проведених поліпшень, не може визначити використання придбаних матеріалів, не може визначити повний об'єм та вартість будівництва.
Єдине, що встановлено експертом, так це вартість всього домоволодіння станом на момент проведення експертизи, тобто станом на 2016 рік:
508294 грн. - 52% готовності садиби
2543700грн. - 100% готовності садиби
Така вартість об'єкта, визначена експертним шляхом, дійсно є істотним збільшенням, однак позивачем не надано беззаперечних доказів, що реконструкція об'єкта проводилася за її участі в період з 2004 року по 2009 рік, вартість об'єкту визначене через шість років після припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , а з урахуванням того, що 28 квітня 2014 року ОСОБА_31 подарував своїй дочці ОСОБА_3 житловий будинок, готовністю 52% та земельну ділянку тією ж площею, суд приходить до переконання, що висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи №4810/4811-16 від 09.12.2016 року по справі №200/18266/15, являється неналежним доказом.
Крім того, варто зауважити на наступні норми закону, що стосуються житлового будинку, який не введений в експлуатацію.
Як зазначає позивач у своєму позові, житловий будинок готовністю 100% станом на 2016 рік не був введений в експлуатацію, таких даних щодо введення в експлуатацію житлового будинку новим власником ОСОБА_3 теж не подано суду.
З аналізу поданих письмових доказів суд приходить до переконання, що зазначений об'єкт нерухомості на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_31 , являвся об'єктом незавершеного будівництва.
Спірні правовідносини щодо об'єкту незавершеного будівництва регулюються наступними нормами закону, а саме.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати за цими особами право, на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або, з урахуванням конкретних обставин, залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс 15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
Між тим, аналізуючи подані докази, суд приходить до висновку, що будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, за допомогою яких збільшилася ринкова вартість поліпшень садиби по АДРЕСА_1 , відбулося після припинення сімейно-шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .
Позивачем ОСОБА_1 не подано належних та допустимих доказів про те, що будівельні матеріали, що за час шлюбу використані для будівництва житлового будинку були придбані за спільні кошти подружжя, як і не подано доказів того, що початок будівельних робіт, а так само зведення будинку відбувалося за час шлюбу, а тому в даному конкретному випадку, суд позбавлений можливості визнати зазначений об'єкт незавершеного будівництва об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та як наслідок, стягувати компенсацію за будівельні матеріали та споруди.
Крім того, суд зауважує, що статтею 120 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Суду не надано належних та допустимих доказів про те, що збільшення вартості житлового будинку готовністю 100%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відбулося внаслідок спільних затрат подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період їх перебування у шлюбі.
Так само, судом не знайдено правових підстав для визнання недійсним договорів дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, та житлового будинку за АДРЕСА_2 , укладених 28.04.2014 року між ОСОБА_31 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.
З урахуванням обставин, встановлених судом щодо відсутності рішення суду про визнання правочинів від 14.08.2004 року, удаваними, ці об'єкти нерухомості відносяться до особистої власності ОСОБА_2 , згоди ОСОБА_1 на відчуження цього майна, як на тому наполягала позивач, закон не передбачає.
Керуючись ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, поділ майна подружжя.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_31 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Сорока.