Справа № 620/7687/21 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.
23 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 01.03.2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про те, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Водночас, наголошено, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 р. позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно за весь час затримки виплати.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 23.02.2022.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема, у військовій частині НОМЕР_1 в період з 18.11.2015 по 05.09.2018 (а.с. 54-55).
Згідно довідок військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2021 № 612/3/4-666, № 612/3/4-667, № 612/3/4-668, позивачу з січня 2016 по лютий 2018 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення не здійснювалась (а.с.56-58).
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення протиправною, що і зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, зокрема, посадового окладу. За умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. За висновками суду, відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен був застосовувати січень 2008 року, як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком № 1078. Відповідач, здійснюючи нарахування індексації, не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону.
На обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що Порядок № 1078, не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. На думку апелянта, нарахування сум індексації грошових доходів громадян проводиться лише відповідно до вимог чинного законодавства у вигляді виплати грошових коштів, а не у вигляді компенсації втрати частини доходів. Також, наголошено на безпідставності висновків суду щодо визначення базового місяця січень 2008 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон України №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У відповідності до норм статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
У силу приписів частини першої статті 1 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно частини першої статті 4 цього Закону, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).
Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 вказаного Порядку, встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Так, пунктом 5 Порядку № 1078, визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У відповідності до положень п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Тож, з наведеного слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Крім того, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відтак, відповідач, виключаючи позивача зі списків особового складу, мав провести з ним розрахунок в повному обсязі, включаючи виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.
Отже, з урахуванням наведеного, оскільки відповідачем підтверджено не нарахування та не виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Водночас, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити суму невиплаченої індексації грошового забезпечення позивачу, виходячи з базового місяця січень 2008 року, а також зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно за весь час затримки виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивачу у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, та підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення слугувала відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України.
Втім, з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що нарахування та виплата індексації, не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Так, у справах «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язана з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 206/4411/16-а.
З огляду на вказане, посилання апелянта на відсутність виділених з Державного бюджету коштів, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації є необґрунтованими.
При цьому, відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
У той же час, колегія суддів наголошує на тому, що зобов'язуючи відповідача здійснити нарахування індексації, виходячи з базового місяця - січень 2008 року, судом першої інстанції не було враховано, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. У даному випадку, саме на відповідача за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення, що є дискрецією роботодавця, при тому, що предметом даного спору, є саме перевірка бездіяльності/дій відповідача щодо ненарахування позивачу індексації, а питання базового місяця обчислення, пов'язується вже з виконанням рішення суду.
Також, зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно за весь час затримки виплати, суд не врахував, що вказані вимоги, є передчасними, обов'язок нарахувати таку компенсацію також пов'язується з виплатою індексації за рішенням суду, при цьому, що, наразі, правовідносини між сторонами в даній частині не виникали, права позивача не порушувались.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, як і питання виплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця задоволенню не підлягають, як і не підлягають задоволенню вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно за весь час затримки виплати, оскільки визначення розміру та конкретного обрахунку індексації грошового забезпечення та сплата компенсації, належить до повноважень відповідача.
З огляду на зазначене, наявні підстави для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду в цій частині.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині. По суті позовних вимог, спір вирішено правильно.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 р. скасувати в частині задоволених позовних вимог про встановлення для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно за весь час затримки виплати.
Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
У іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко