Справа № 640/16395/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
23 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ Банькова Олександра Сергійовича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_3 з позовом до Банькова Олександра Сергійовича - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України та просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Державного секретаря Міністерства закордонних справ України Банькова Олександра Сергійовича (а саме: порушення ним вимог Конституції і Законів України «Про звернення громадян», «Про запобігання корупції» та «Про державну службу»), які порушили встановлений порядок розгляду звернень громадян, охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача і спричинили їй моральну шкоду;
- зобов'язати Державного секретаря Міністерства закордонних справ України Банькова Олександра Сергійовича надати відповідь на звернення позивача від 05.04.2021;
- стягнути з Державного секретаря Міністерства закордонних справ України Банькова Олександра Сергійовича на користь позивача відшкодування спричиненої моральної шкоди у сумі 6000,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказала на те, що відповідачем було порушено встановлений порядок розгляду звернень громадян, що мало своїм наслідком порушення її охоронюваних законом інтересів, свобод і прав та завдання моральної шкоди.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 р. позов задоволено частково.
Визнати протиправною бездіяльність Банькова Олександра Сергійовича - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України щодо ненадання відповіді на звернення позивача від 05.04.2021 (вх. Б-1038 від 13.04.2021) в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Зобов'язано Банькова Олександра Сергійовича - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України надати відповідь на звернення позивача від 05.04.2021 (вх. Б-1038 від 13.04.2021) в порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство закордонних справ України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального/процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні на 23.02.2022.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно із наказом Міністерства закордонних справ України від 15.07.2019 № 1457-ос «Про надання ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною» на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №826/12705/18 наказано надати ОСОБА_3 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19.06.2018 по 08.05.2021.
Відповідно до пункту 2 Наказу № 1457-ос, наказано ОСОБА_3 відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку ротації посадових осіб дипломатичної служби в органах дипломатичної служби, затвердженого наказом МЗС від 18.10.2018 №427, не пізніше десяти робочих днів до закінчення відпустки з'явитися до Департаменту менеджменту персоналу МЗС для ознайомлення з переліком наявних посад, які вивільняються у порядку ротації, для вирішення питання подальшого проходження дипломатичної служби.
22.02.2021 позивач звернулась із заявою до відповідача (вх. №5-548 від 01.03.2021), у якій проінформовано про виконання пункту 2 Наказу №1457-ос та наведено перелік посад, які вивільняються і, які, на її переконання можуть бути зайняті нею для подальшого проходження дипломатичної служби (далі - звернення № 1).
Про розгляд звернення №1 позивач просила повідомити в порядку статей 15, 18-20 Закону України «Про звернення громадян».
Так, листом від 26.03.2021 № 201/201-091-19231, за підписом начальника Управління кадрового менеджменту В.Мошківського позивача повідомлено, що у контексті підготовки Плану ротації апарату МЗС та представництва МЗС на території України у 2021 році, Конкурсна комісія розглянула заяву на заміщення посад в апараті МЗС, за результатами розгляду якої, кандидатуру позивача не було рекомендовано на заміщення обраних нею посад.
05.04.2021 позивач, у зв'язку із отриманням наведеної вище відповіді на її звернення № 1, звернулась із зверненням до відповідача (вх. Б-1038 від 13.04.2021), у якому просила надати належним чином засвідчену копію або витягу відповідної частини з протоколу відповідного засідання Конкурсної комісії, а також аргументацію та висновки членів цієї Комісії щодо відхилення її кандидатури для заміщення посад в Центральному апараті МЗС України (далі - звернення від 05.04.2021).
Відповідь на вказане звернення позивач просила надіслати їй в порядку статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».
Листом від 20.04.2021 № 201/201-091-25793, за підписом начальника Управління кадрового менеджменту В.Мошківського, позивача повідомлено, що працівниками УКМ в телефонному режимі 16.04.2021 було повідомлено рішення керівництва МЗСМ щодо подальшого проходження позивачем дипломатичної служби, а саме, запропоновано посада 2 секретаря відділу Південної Америки Третього територіального департаменту, яка є рівнозначною тій, яку позивач обіймала до направлення у довготермінове відрядження та під час такого відрядження.
Також, у наведеному листі повідомлено ОСОБА_3 , що у разі її згоди просять повідомити про прийнятну для неї дату та час прибуття до Міністерства закордонних справ України з метою завчасної підготовки наказу про призначення та включення до списків на прохід до будівлі МЗС.
Листом від 19.05.2021 № 201/201-091-32675 на додаток до листа від 20.04.2021 №201/201-091-25793, позивачу запропоновано посаду 2 секретаря відділу ООН ДМО, 2 секретаря відділу прав людини та Ради Європи ДМО.
У наведеному листі, відповідач просив надати відповіді на зазначені пропозиції до 18:00 20.05.2021.
Наказом Міністерства закордонних справ України від 05.07.2021 № 1115-ос «Про надання відпустки і зарахування у розпорядження МЗС ОСОБА_3», довготермінове відрядження другого секретаря Посольства України в Сполучених штатах Америки ОСОБА_3 закінчено 08.05.2021, зараховано її у розпорядження МЗС з 09.05.2021 по 08.11.2021, а на період перебування у розпорядженні МЗС направлено ОСОБА_3 до Політичного директорату.
Позивач вважає протиправними дії та бездіяльність Державного секретаря Міністерства закордонних справ України Банькова Олександра Сергійовича щодо порушення ним вимог Конституції і Законів Украї6ни «Про звернення громадян», «Про запобігання корупції» та «Про державну службу», які порушили встановлений порядок розгляду звернень громадян, охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача і спричинили їй моральну шкоду, що і зумовило її на звернення до суду з вказаним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження обставин направлення позивачу листів від 20.04.2021 №201/201-091-25793, від 19.05.2021 №201/201-091-32675 засобами поштового та/або іншого зв'язку, тобто, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження обставин надання позивачу письмової відповіді на її звернення від 05.04.2021, адже, надання відповіді на звернення включає в себе не тільки підготовку відповіді на звернення на паперовому носії, а й направлення такої відповіді суб'єкту звернення. Тож, за висновками суду, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо порядку розгляду звернення позивача від 05.04.2021.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції необґрунтованими та помилковими, оскільки МЗС листами від 20.04.2021 № 201/201-091-25793 та від 19.05.2021 № 201/201-091-32675 надало відповідь на запит позивачки від 05.04.2021, однак, у зв'язку з ненаданням відповідачем доказів про направлення та вручення ОСОБА_3 даних відповідей, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Проте, апелянт наголошує на тому, що лист МЗС від 20.04.2021 № 201/201-091-25793 було направлено 21.04.2021 на адресу позивача, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень № 544 з відміткою Укрпошти. Також, вищезгаданий лист МЗС було відправлено на робочу електронну адресу позивачки. Крім того, факт отримання підтверджується електронною відповіддю ОСОБА_3 від 17.05.2021 в якій позивач зазначила «Шановне управління кадрового менеджменту МЗС України, відповідь на лист УКМ від 20.04.2021 № 201/201-091-25793 було направлено Державному секретарю МЗС України ОС.Банькову на його робочу електронну пошту». Лист МЗС від 19.05.2021 № 201/201-091-32675 був направлений ОСОБА_3 на її робочу електронну пошту. Даний лист було прочитано позивачкою 26.05.2021, що підтверджується скрінштом з електронної системи Microsoft Outlook (додається). Апелянт вважає, що суд першої інстанції не вжив усіх повноважень, визначених процесуальним законодавством щодо витребування усіх доказів, необхідних для встановлення фактичних обставин у справі стосовно встановлення дати отримання відповіді на запит.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із частинами 1, 3 статті 3 Закону № 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Так, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У силу норм частин 1, 3, 4 статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до приписів статті 18 Закону № 393/96-ВР, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
При цьому, згідно частини 1 статті 19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Згідно із статтею 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивач звернулась до відповідача із зверненням від 05.04.2021, на яке, як стверджує відповідач, ним була надана відповідь листами від 20.04.2021 №201/201-091-25793, від 19.05.2021 №201/201-091-32675.
Водночас, не заперечуючи проти наявності самих відповідей на запит, судом констатовано, що відповідач не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження обставин направлення позивачу листів від 20.04.2021 №201/201-091-25793, від 19.05.2021 №201/201-091-32675 засобами поштового та/або іншого зв'язку, а тому, за висновками суду, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження обставин надання позивачу письмової відповіді на її звернення від 05.04.2021, з огляду на що, і констатовано судом протиправну бездіяльність відповідача та зобов'язано надати відповідь на звернення позивача.
Слід наголосити на тому, що, дійсно, за загальним правилом, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, однак, згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Колегія суддів, враховує, що лист МЗС від 20.04.2021 № 201/201-091-25793 було направлено 21.04.2021 на адресу позивача, а саме: 04073, м. Київ, вул. Вальківська, 14-Б, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень № 544 з відміткою Укрпошти (копія додана до апеляційної скарги).
Також, даний лист МЗС було відправлено на робочу електронну адресу позивачки. Крім того, також підлягає врахуванню й те, що факт отримання даного листа підтверджується електронною відповіддю ОСОБА_3 від 17.05.2021 в якій Позивач зазначила «Шановне управління кадрового менеджменту МЗС України, відповідь на лист УКМ від 20.04.2021 № 201/201-091-25793 було направлено Державному секретарю МЗС України ОС.Банькову на його робочу електронну пошту».
Також, лист МЗС від 19.05.2021 № 201/201-091-32675 був направлений ОСОБА_3 на її робочу електронну пошту, що підтверджується скрінштом з електронної системи Microsoft Outlook.
Тож, оскільки відповідачем було надано відповідь на запит ОСОБА_3 від 05.04.2021, і факт отримання нею листів не заперечувався, так як, вона особисто в електронному вигляді підтверджувала отримання вищезазначених листів, МЗС до суду не надавались докази про направлення чи отримання позивачем вищезазначених листів МЗС.
Водночас, у разі виникнення необхідності перевірки факту належного та вчасного надання відповіді на запит, суд мав змогу витребувати відповідні докази.
У частині посилань позивача на порушення відповідачем законів України «Про дипломатичну службу», «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55 «Деякі питання документування управлінської діяльності», вказані не мають значення для розгляду даного спору, адже всі вони стосуються безпосередньо обставин прийняття Конкурсною комісією рішення щодо не рекомендації кандидатури позивача на заміщення обраних нею посад, а не порядку розгляду звернення від 05.04.2021, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.
З наведеного слідує, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на звернення позивача від 05.04.2021 (вх. Б-1038 від 13.04.2021) в порядку Закону України «Про звернення громадян» та для зобов'язання надати відповідь на звернення позивача за наслідком розгляду спору, адже відповідач у визначений строк, виконав вимоги Закону України «Про звернення громадян».
За наслідком розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції по суті спору, є передчасним та таким, що зроблений без повного з'ясування обставин справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України.
Тож, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та зумовлюють скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 р. - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ Банькова Олександра Сергійовича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко