ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" квітня 2022 р. справа № 300/8756/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови відповідача щодо зарахування позивачу до страхового стажу період перебування у закордонному відрядженні в Іраку, а також зобов'язання відповідача зарахувати з 10.03.2021 до страхового стажу позивача період перебування у закордонному відрядженні в Іраку з 05.10.1989 по 25.10.1990.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про зарахування до стажу періоду перебування у закордонному відрядженні в Іраку з 05.10.1989 по 25.10.1990 , однак, листом пенсійного органу від 21.09.2021 №7593-7097/Б-02/8-0900/21 йому відмовлено у зв'язку з тим, що в довідці від 23.04.2021 №50-50-1312, виданої АТ «Зарубежнефть» відсутня підстава видачі довідки (дата та наказ про підписання контракту на за закордонне відрядження). Позивач вважає таку відмову протиправною та просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що в довідці від 23.04.2021 №50-50-1312, виданій АО «Зарубежнефть» всупереч вимогам постанови Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 25.12.1975 №365, не зазначена підстава видачі довідки (дата та номер наказу про підписання контракту на закордонне відрядження). Відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник позивача подав суду відповідь на відзив, згідно змісту якої ппозов підтримує та просить задовольнити у повному обсязі.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсія призначена з 10.03.2021 з урахуванням страхового стажу 42 роки 03 місяці (коефіцієнт страхового стажу - 0,42250) та заробітної плати за період з 01.07.2000 по 31.03.2021, коефіцієнт заробітку - 2,67081.
ОСОБА_1 18.09.2021 звернувся до відповідача із заявою щодо його пенсійного забезпечення.
Відповідач за результатами розгляду заяви позивача листом від 21.09.2022 за №7593-7097/Б-02/8-0900/21 повідомив позивачу про відсутність підстав для врахування до стажу роботи періоду перебування ОСОБА_1 у закордонному відрядженні в Іраку з 05.10.1989 по 25.10.1990 (а. с. 8).
Вважаючи протиправною відмову відповідача зарахувати з 10.03.2021 до страхового стажу позивача період перебування у закордонному відрядженні в Іраку з 05.10.1989 по 25.10.1990, ОСОБА_1 звернувсь до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 9 Закону №1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №1058 встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, роботи за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової знижки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі па підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання, пов'язані з умовами праці радянських працівників за кордоном, врегульовано Правилами про умови праці радянських працівників за кордоном, затвердженими постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 25.12.1974 №365.
Зі змісту пункту 48 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном вбачається, що працівникам, направленим до установ СРСР за кордоном, а також їх сімей, прийнятим на місці на штатні посади, час роботи в цих установах зараховується до їх безперервного трудового стажу при призначенні виплати з державного соціального страхування за умови вступу на роботу після повернення в СРСР протягом двох місяців, не враховуючи часу проїзду до місця постійного проживання і перебування у відпустці, що невикористана за час роботи за кордоном.
Згідно пункту 50 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном до стажу роботи за спеціальністю (педагогічний, медичний та інші) включається час роботи в установах СРСР за кордоном за даною спеціальністю.
Відповідно до пункту 52 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном у трудові книжки спеціалістів, які направляються на роботу за кордон, підприємства (установи, організації) роблять запис про відрядження їх у розпорядження міністерств (відомств) для використання на роботі за кордоном. Трудові книжки спеціалістів зберігаються на підприємствах, в установах, організаціях, де вони працювали до виїзду за кордон.
У пункті 53 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном вказано, що записи в трудові книжки спеціалістів проводяться після закінчення їх роботи за кордоном підприємствами (установами, організаціями), в яких вони працювали до виїзду за кордон, на підставі довідок міністерств і відомств. У довідках вказується час роботи за кордоном і займана посада, а також заснування їх видачі (номери і дати відповідних наказів).
Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка була чинна на момент заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди, було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом встановлено, що записи у трудовій книжці здійснені з урахуванням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 та Правил №365.
Згідно статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено включення у заробіток для обчислення пенсії всіх видів оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески.
За змістом статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вищевказаного закону для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим законом - на умовах передбачених абз.1 цієї частини. У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 01 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою працівників, зайнятих у галузях економіки України, відповідного року (кварталу).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто, головною умовою врахування заробітку для призначення (перерахування) пенсії є відрахування страхових внесків із цих сум.
Згідно статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Приписами статті 72 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що при обчисленні середньомісячного заробітку працівникам за роботу за межами України враховується заробітна плата, яку вони одержували перед виїздом (статті 64 -67), або за їх вибором заробіток, що визначається відповідно до статті 73 цього Закону, а за умови сплати в цей період внесків до Пенсійного фонду України - на загальних підставах.
При цьому необхідно зазначити, що механізм оплати праці спеціалістів (на час роботи позивача) регулювався Правилами про умови праці радянських робітників за кордоном, затвердженими Державним комітетом Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 25.12.1974 за №365, пункт 42 яких зазначав, що на соціальне страхування працівників установ СРСР за кордоном, які направлені з СРСР, а також прийнятих на роботу на місці на штатні посади з числа членів їх сімей, відповідні міністерства та відомства сплачують в СРСР у централізованому порядку страхові внески у відсотках, встановлених урядом СРСР від сум заробітної плати, виплачуваної названим працівникам в радянській та іноземній валютах.
Воднораз Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не надано доказів того, що позивачем не сплачувалися внески на державне соціальне страхування.
Варто також зауважити, що законодавством в сфері пенсійного забезпечення право на зарахування усього наявного трудового (страхового) стажу не ставиться в залежність від можливостей у пенсійного органу здійснити перевірку відповідних відомостей.
Із записів в трудовій книжці позивача за спірний період роботи судом встановлено, що 17.02.1983 позивач був прийнятий на роботу водієм 3 класу Надвірнянського управління технологічного транспорту виробничого об'єднання «Укрнафта» (наказ №29/к від 17.02.1983). З 10.04.1987 позивач був переведений на посаду машиніста автокрана по 5 розряду (наказ №71/к від 10.04.87), а 30.06.1988 - на посаду водія автокрана 3 класу (наказ №293-у від 30.06.88), з 29.10.1985 позивачу на підставі наказу 408/к від 29.10.1985 присвоєно 2 клас водія. 15.09.1989 позивача звільнено з роботи у зв'язку з виїздом в закордонне відрядження в Ірак (наказ 123/к від 18.09.1989 (а. с. 5).
Згідно довідки АО «Зарубежнефть» ОСОБА_1 був направлений «Всесоюзным производственным объединением «Зарубежнефтестрой» Міністерства нафтової промисловості СССР в Ірак на роботу по контракту №55-079/21200 (Радянська організація) і працював з 05.10.1989 по 25.10.1990 на посаді автокранівщика. А з 31.10.1990 по 02.01.1991 ОСОБА_1 було надано відпустку за відпрацьований за кордоном час (а. с. 10).
З 04.01.1991 позивача прийнято на роботу автокранівщиком 1 класу Надвірнянського управління технологічного транспорту виробничого об'єднання «Укрнафта» у зв'язку з закінченням закордонного відрядження (наказ №198/к від 04.01.1991). 31.12.1998 звільнений за переведенням в НГВУ «Надвірнанафтогаз» (наказ №145/к від 31.12.1998).
Таким чином, із записів у трудовій книжці позивача вбачається, що під час перебування у трудових відносинах з Надвірнянським управлінням технологічного транспорту виробничого об'єднання «Укрнафта» позивач був направлений у закордонне відрядження до Іраку, тому на виконання положень пунктів 52, 53 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном у трудову книжку від 23.04.1977 на підставі довідки, Надвірнянським управлінням технологічного транспорту виробничого об'єднання «Укрнафта» внесено запис про перебування ОСОБА_1 у закордонному відрядженні з 15.09.1989 по 25.10.1990.
Із наявних записів у трудовій книжці встановлено, що після повернення з Іраку позивач з 04.01.1991 знову приступив до роботи на підприємстві, де працював до виїзду за кордон, тобто з дотриманням строків, вказаних у пункті 48 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном.
Суд вважає, що відповідач невірно дійшов висновку, що всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного для призначення пенсії. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а.
У постанові №677/277/17 від 06 лютого 2018 року Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію стосовно того, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З врахуванням встановлених обставин та на підставі аналізу норм законодавства, наведених вище, суд дійшов висновку про те, що період перебування в закордонного відрядженні з 05.10.1989 по 25.10.1990, що мало місце до 01 січня 2004 року, за правилами, визначеними частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV, статтею 56 Закону №1788-XII має бути зарахований до трудового (страхового) стажу роботи позивача.
Водночас суд вважає необґрунтованими твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, з таких підстав.
Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною 1 статті 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з положеннями частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
Згідно практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббіса та інш. проти Великобританії, рішення від 22.10.1996, Девеер проти Бельгії, рішення від 27.02.1980).
Верховний Суд у своїй постанові від 15.09.2020 у справі №635/7878/16-а звернув увагу на те, що застосовуючи строки у сфері пенсійного забезпечення, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а наголосила на тому, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, Верховний Суд також визнав, що передбачені нормами КАС України процесуальні строки звернення до суду застосовуються також і до встановлення строкових меж триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав. В цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу Пенсійного фонду України на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначаючи початок перебігу строку звернення ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом до суду, судом встановлено, що позивач дізнався з листа-відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 21.09.2021 №7593-7097/Б-02/8-0900/21 (а. с. 8), а до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звернувся 28.12.2021, про що свідчить відтиск штемпеля АТ «Укрпошта» на конверті (а. с. 15).
Отже суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропущено строку звернення до суду.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зауважує, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 24.12.2021 №ПН2363510 (а.с. 1).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 13.06.2009 №694, договір про надання правничої допомоги від 02.11.2021 №128/2021, Ордер від 26.12.2021 серії АТ №1018312, квитанцію від 02.11.2021 №44/2021 на суму 3 000,00 грн.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані, а предмет спору в даній справі не є складним та не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3 000,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим часом на надання таких послуг.
Отже, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період перебування у закордонному відрядженні в Іраку з 05.10.1989 по 25.10.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) зарахувати з 10.03.2021 до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) період перебування у закордонному відрядженні в Іраку з 05.10.1989 по 25.10.1990.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 08 квітня 2022 р.