08 квітня 2022 р. Справа № 120/18789/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
20.12.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Подільської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування:
- наказу № 205 від 25.06.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки щодо позивачки;
- податкового повідомлення-рішення від 31.08.2020 № 00000271219 про збільшення позивачці грошового зобов'язання за платежем "мито на транспортні засоби, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами" на загальну суму 2270,46 грн;
- податкового повідомлення-рішення від 31.08.2020 № 00000281219 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з ввезених на митну територію України товарів" на загальну суму 454,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 06.09.2021 позивачка отримала лист відповідача від 26.08.2021 за № 7.12-1/19/10/1178, в якому повідомлялося про наявність у позивачки несплачених узгоджених грошових зобов'язаннях, нарахованих за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки. До листа було додано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2020 № 00000271219 та № 00000281219.
Не погодившись з такими рішеннями, 10.09.2021 позивачка звернулася до Державної митної служби України зі скаргою, в якій, серед іншого, вказувала на те, що вона не отримувала ані повідомлення про початок перевірки, ані акту перевірки, ані оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Однак рішенням від 24.09.2021 за № 08-1.6/10-06/10/8876 у задоволенні скарги позивачки було відмовлено, а зазначені рішення залишено без змін. Відтак позивачка вирішила за захистом своїх прав та інтересів звернутися до суду з цим позовом.
На підтримку заявлених позовних вимог позивачка посилається на те, що позапланова невиїзна перевірка щодо неї була проведена відповідачем за відсутності правових підстав, а про проведення перевірки позивачку не було повідомлено у встановленому законом порядку за місцем її реєстрації. Окремо позивачка звертає увагу на те, що наказ на перевірку не містить посилань на підстави проведення перевірки та конкретизацію об'єкта перевірки.
Крім того, позивачка не погоджується із правомірністю донарахування їй грошових зобов'язань згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та вважає, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку щодо непідтвердження преференційності походження товару (легкового автомобіля) під час його ввезення на митну територію України.
Позивачка наголошує, що під час здійснення митних процедур відповідачу були надані всі необхідні документи, що підтверджують країну походження товару та, відповідно, наявність пільг зі сплати мита та податку на додану вартість. Відтак в діях позивачки відсутні порушення вимог чинного законодавства щодо митного оформлення товару та застосування преференційного режиму розмитнення.
Ухвалою суду від 24.12.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав невідповідності заяви вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України. Так, з наведеннях відповідних мотивів суд дійшов висновку, що позивачка не доплатила судовий збір в розмірі 908,00 грн, у зв'язку з чим позивачці надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ним копії ухвали.
31.12.2021 до суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази доплати судового збору у вищезазначеному розмірі.
Ухвалою суду від 05.01.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.01.2022 до суду надійшло клопотання за підписом представника Вінницької митниці про заміну відповідача у справі Подільської митниці Держмитслужби на його правонаступника - Вінницьку митницю, як територіальний орган Держмитслужби на правах відокремленого підрозділу.
Крім того, 03.02.2022 до суду надійшло клопотання позивачки про розгляд справи у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 07.02.2022 клопотання про заміну відповідача правонаступником задоволено та вирішено в порядку процесуального правонаступництва замінити Подільську митницю Держмитслужби замінено на її правонаступника - Вінницьку митницю. Водночас клопотання позивачки про розгляд справи у судовому засіданні залишено без розгляду як таке, що подане передчасно та без дотримання строку, встановленого ч. 7 ст. 261 КАС України.
08.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що наказом Подільської митниці Держмитслужби № 205 від 25.06.2020 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України (далі - МК України) було призначено проведення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування під час митного оформлення товарів за МД від 21.08.2017 № UA401010/2017/029399 гр. ОСОБА_1 . Повідомлення про проведення такої перевірки до початку її проведення надсилалось на податкову адресу позивачки рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що відповідає вимогам законодавства щодо порядку повідомлення платника податків про проведення документальної невиїзної перевірки.
За результатами проведення перевірки встановлено порушення вимог ст. 281 МК України в частині законності отримання позивачкою пільг під час ввезення на митну територію України легкового автомобіля, у зв'язку з непідтвердженням преференційного походження товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання зі сплати ввізного мита на суму 1816,37 грн, а також порушення вимог п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого відбулося заниження податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 363,27 грн.
Таким чином, відповідач вважає правомірним оскаржуваний наказ на перевірку, а також прийнятті на підставі акту перевірки податкові повідомлення-рішення про збільшення позивачці суми грошового зобов'язання, в тому числі нараховані штрафні санкції.
21.02.2022 до суду надійшла заява позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
04.03.2020 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат позивачки на послуги адвоката.
Інших заяв по суті справи, а також заяв (клопотань) до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 вказаного Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене та враховуючи, що учасники справи до введення на території України воєнного стану скористалися (або мали можливість скористатися) своїм правом на подання заяв по суті справи, суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення судового рішення у цій справі.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд насамперед зазначає, що ухвалою суду від 08.04.2022 на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України вирішено закрити провадження у цій адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Подільської митниці Держмитслужби № 205 від 25.06.2020 "Про проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 ".
Таким чином, у зв'язку з ухваленням вказаного рішення предметом спору у справі залишаються податкові повідомлення-рішення № 00000271219 від 31.08.2020 на суму 2270,46 грн та № 00000281219 від 31.08.2020 на суму 454,09 грн.
При цьому суд враховує, що у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. Водночас таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Отже, перевіряючи доводи позивачки в частині неправомірності проведення щодо неї документальної невиїзної перевірки, суд зазначає таке.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч. 2 ст. 1 МК України).
Згідно з п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (п. 41.3 ст. 41 ПК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 336 МК України митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
В розумінні положень ст. 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств (ч. 1 ст. 351 МК України).
Згідно з ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:
1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;
2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності-резидентів України.
Частинами третьою-четвертою статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.
Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов'язкова.
Отже, законом передбачено лише надіслання або вручення підприємству повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки з питань державної митної справи. Водночас не встановлено обов'язку контролюючого органу попередньо надсилати платнику податків письмовий запит про надання пояснень та їх документального підтвердження, на який платник повинен надати відповідь.
Судом встановлено, що наказ Подільської митниці Держмитслужби № 205 від 25.06.2020 про проведення перевірки щодо позивачки ОСОБА_1 був прийнятий з підстав, передбачених п. 2 ч. ст. 351 МК України, а саме у зв'язку із надходженням на адресу відповідача документально підтвердженої інформації від уповноваженого органу Бельгії про непідтвердження преференційного походження товарів, ввезених позивачкою на митну територію України за МД від 21.08.2017 № UA401010/2017/029399.
Про проведення перевірки позивачку повідомлено шляхом надсилання на її податкову адресу письмового повідомлення за № 7-12-08-1/19/10/4820 від 26.06.2020, із зазначенням у повідомленні правових і фактичних підстав перевірки, її предмета та термінів проведення.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2105017436787 вказане повідомлення позивачка отримала особисто.
Наведені обставини свідчить про виконання вимог ч. 4 ст. 351 МК України.
При цьому суд погоджується з доводами відповідача про те, що обов'язок митного органу щодо надіслання рекомендованого листа з письмовим повідомленням про проведення перевірки обумовлюється необхідністю вчиненням таких дій до початку перевірки, а обов'язок з надання керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину під розписку посвідчення на право проведення перевірки та копії наказу про проведення перевірки встановлений тільки у випадку проведення документальних (планових чи позапланових) виїзних перевірок та зустрічних звірок (ст. 349 МК України).
Отже, наданими суду доказами відповідач підтвердив наявність підстав для проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 з питань державної митної справи та факт належного повідомлення позивачки про проведення такої перевірки.
При цьому суд звертає увагу, що в наказі на перевірку відображено правові підстави для її проведення та предмет перевірки, які додатково конкретизовані у письмовому повідомленні про проведення документальної невиїзної перевірки, що надсилалось на адресу позивачки, і це спростовує доводи позивачки про неналежне оформлення наказу на перевірку та не зазначення у ньому повних відомостей.
Позивачка також стверджує, що вона не була у встановленому порядку повідомлена про проведення перевірки, а тому перевірка вважається незаконною з відповідними правовими наслідками.
Однак з вказаними доводами суд погодитись не може.
Порядок листування контролюючих органів з платниками податків регламентується статтею 42 ПК України.
Так, пунктом 42.1 статті 42 ПК України передбачено, що податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (п. 42.3 ст. 42 ПК України).
Відповідно до п. 42.4 ст. 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Крім того, пунктом 45.1 статті 45 ПК України на платника податків-фізичну особу покладається обов'язок визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків-фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
А в силу вимог пп. 16.1.11 п. 16.11 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.
Як вбачається з наданих відповідачем доказів, 02.08.2018 позивачка ОСОБА_1 взята на податковий облік за наступною податковою адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак саме за цією адресою відповідач надсилав позивачці повідомлення про проведення перевірки за № 7-12-08-1/19/10/4820 від 26.06.2020, акт про результати перевірки за № 0007/7.12-19/ НОМЕР_1 від 10.07.2020, а також оскаржені податкові повідомлення-рішення від 31.08.2020 № 00000271219 та № 00000281219.
Водночас із рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень за №№ 2105017436787, 21501002586632, 2103401353004 видно, що повідомлення про проведення перевірки позивачка отримала особисто 03.07.2020, тоді як інші документи були повернуті на адресу митного органу без вручення за закінченням терміну зберігання.
Позивачка наголошує на іншій адресі свого проживання ( АДРЕСА_2 ), посилаючись на те, що за цією адресою вона зареєстрована з 22.02.2018 і дотепер.
Разом з тим суд зауважує, що у податкових правовідносинах та в цілях листування контролюючого органу з платником податків визначальною є саме податкова адреса, за якою фізична особа береться на податковий облік, і про зміну якої платник податків зобов'язаний повідомляти податковий орган.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, оскільки у відповідача були відсутні будь-які інші офіційні дані, які б свідчили про нову податкову адресу позивачки, а позивачка не повідомляла про зміну адреси, за якою була взята на податковий облік, як того вимагає ПК України, суд відхиляє доводи позивачки в частині надіслання їй відповідачем повідомлення про проведення перевірки та інших пов'язаних з перевіркою документів на помилкову адресу, і вважає, що відповідач не порушив вимог чинного законодавства, яке регламентує листування з платниками податків.
При цьому враховується, що повідомлення про проведення перевірки позивачка отримала до завершення терміну проведення перевірки, тобто мала реальну можливість взяти участь у перевірці та реалізувати свої права під час її проведення, зокрема надати письмові пояснення щодо предмета перевірки та їх документальне підтвердження.
Крім того, суд зважає на те, що навіть у митній декларації позивачка зазначила адресу ( АДРЕСА_3 ), яка відрізняється від її податкової адреси та адреси місця реєстрації, що додатково свідчить на користь правомірності дій відповідача щодо листування з позивачкою саме за тією адресою, за якою вона була взята на податковий облік.
Отже, під час розгляду справи судом не встановлено таких порушень вимог законодавства при призначенні та проведенні перевірки щодо позивачки, які окремо або в сукупності дають самостійні підстави для висновку про незаконність перевірки та необхідність скасування з цих мотивів прийнятих за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень.
Надаючи по суті оцінку оскарженим рішенням відповідача, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що від імені позивачки ОСОБА_1 митним брокером ТОВ "ЕНЕРГОТРАНЗИТ+" за МД від 21.08.2017 № UA401010/2017/029399 задекларовано товар: "Легковий автомобіль, що був у використанні, марки "CITROEN"; модель СЗ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ; календарний рік виготовлення - 2013; модельний рік виготовлення - 2013; дата першої реєстрації - 03.06.2013; тип двигуна - дизельний; потужність - 50кВт; робочий об'єм циліндрів - 1398 см куб; номер двигуна не встановлено; тип кузова - хетчбек; кількість місць для сидіння згідно свідоцтва про реєстрацію - 5; категорія транспортного засобу - МІ; колісна формула - 4x2; колір - сірий; призначений для використання по дорогах загального користування; транспортний засіб не містить в своєму складі передавачі та передавачі або приймачі; виробник Аutomobiles CITROEN; країна виробництва - FR; торгівельна марка - "CITROEN".
Транспортний засіб ввезений на територію України відповідно до рахунку-фактури (Інвойс) від 10.08.2017 № 202, придбаний гр. ОСОБА_1 у компанії "INTER CARS" (Бельгія). Фактурна вартість автомобіля - 3050 EUR (за курсом 29,92573100) - 91273,48 гри, митна вартість - 100909,56 грн.
При проведенні перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування встановлено, що під час митного оформлення товару, зазначеного в пункті 3.1 акту за МД від 21.08.2017 № UA401010/2017/029399, отримано (надано) пільги, а саме застосовано преференцію - 410 (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС {Абзац перший частини першої статті 29 додатка 1-А "Тарифний графік України" до глави 1 розділу IV "Торгівля та питання, пов'язані з торгівлею" (скасування мит) Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони), які надані в рамках Протоколу 1 "Щодо визначення концепції "Походження товарів"; і методів адміністративного співробітництва" Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII (далі - Угода, Протокол 1 Угоди). Загальна сума преференції по ввізному миту (умовне нарахування) становить 1816,37 гри.
Згідно із статтею 281 МКУ допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походить з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.
Статтею 29 "Скасування ввізного мита" Угоди встановлено, що кожна сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони.
Статтею 16 "Загальні вимоги" Протоколу 1 Угоди передбачено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів:
(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку Ш до цього Протоколу;
або (b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменується "декларацією-інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації-інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Згідно із статтею 17 "Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1" Протоколу 1 Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для підтвердження преференційного походження товару позивачкою було надано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 10.08.2017 № А 2.200.239 (відправник - компанія "INTER CARS" (Бельгія)).
Водночас у вказаному сертифікаті зазначена інформація про те, що товари мають преференційне походження з Європейського Союзу.
Пунктом 4 статті 17 "Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1" Протоколу 1 Угоди встановлено, що сертифікат з перевезення товару EUR. 1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам Протоколу 1 Угоди.
З метою підтвердження країни походження та застосування режиму вільної торгівлі, відповідно до статті 33 "Перевірка підтверджень походження" Протоколу 1 Угоди, до Державної фіскальної служби України Вінницькою митницею ДФС було скеровано запит від 31.01.2018 року № 464/8/02-80-19-02, який в подальшому перенаправлено уповноваженому органу Бельгії, з проханням сприяти у перевірці вищезазначеного сертифіката та даних, які у ньому містяться.
При цьому суд не може погодитись з доводами позивачки про неправомірність надіслання відповідного запиту для проведення перевірки сертифікату про походження товару.
Суд враховує, що згідно з пунктом 3 статті 17 "Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1" Протоколу 1 Угоди експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митнихорганів країни експорту, у якій видається сертифікат перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов Протоколу 1 Угоди.
Відповідно до ст. 336 МК України однією з форм митного контролю, що здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів, є направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митним органам.
Пунктом 1 статті 33 "Перевірка підтверджень походження" Протоколу 1 Угоди визначено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
У запиті від 31.01.2018 № 464/8/07-80-19-02 з посиланням на вимоги наказу ДМС від 13.09.2010 № 1050 "Про затвердження Порядку направлення до Держмитслужби звернень митних органів щодо проведення перевірки сертифікатів про походження товару" зазначено, що у митного органу виникли сумніви щодо преференційного походження товарів та виконання інших вимог Протоколу 1 Угоди, що обумовлюється тим, що у графі 8 "Опис товарів" сертифіката вказана інформація про товарну позицію 5303, однак у МД товари задекларовані за товарною позицією 5911; крім того, задекларовано товар - легковий автомобіль, що був у використанні, 2013 календарного року виготовлення. У свою чергу, як пояснив відповідач, це може свідчити про те, що автомобіль міг піддаватися ремонту з використанням різноманітних деталей походженням не з Європейського Союзу, що безпосередньо впливає на можливість отримання преференцій під час розмитнення.
Як з'ясувалося в подальшому, вказані сумніви митного органу щодо преференційного походження товару підтвердилися, адже у відповідь на запит уповноважений орган Бельгії листом від 27.11.2018 № 2018/QPS/14666/2 (надіслано на адресу відповідача листом ДФС від 28.12.2018 № 40549/7/99-99-19-04-01-17) повідомив, що преференційне походження товарів відповідно до Протоколу 3 Угоди не підтверджено, експортер не надав на вимогу митного органу країни експорту всі належні документи на підтвердження статусу походження товару.
Відтак у зазначеному листі повідомляється, що сертифікат EUR.1 був завірений бельгійською митницею помилково.
Статтею 6 "Достатньо оброблені або перероблені товари" Протоколу 1 Угоди визначено, що в статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній. якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.
Так, в Додатку II (таблиця) під кодом Гармонізованої системи 87 "Засоби наземного транспорту , крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частими та обладнання" визначено технологічні дії та обробка, що впроваджуються для матеріалів іншого походження, які набувають статус товарів, що походять з певної країни: виробництво, у якому ціна усіх матеріалів не перевищує 40% ціни товару від виробника.
Тобто експортер повинен підтвердити, що в автомобілі, який був у використанні, частка матеріалів, що були використані під час ремонту або обслуговування автомобіля 2013 року виробництва, не перевищує 40% ціни товару від виробника.
Згідно з пунктом 6 статті 33 "Перевірка підтверджень походження" якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Отже, якщо преференційне походження товарів не підтверджено, вважається, що пільги надані (отримані) із порушенням вимог Протоколу 1 Угоди.
При цьому країна походження товару визначального значення немає, адже оцінка надається питанню щодо наявності права на преференцію в рамках цього Протоколу.
Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про те, що відсутність права на преференцію згідно з Угодою не ставиться у залежність від наявності чи відсутності вини суб'єкта зовнішньо-економічної діяльності, який надає відповідний сертифікат або декларацію-інвойс митному органу при проведенні митного оформлення, і будь-які застереження з цього приводу Угодою не передбачені.
Відповідно до п. 54.4 ст. 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що якщо сума грошового зобов'язання визначається контролюючим органом, платник додатку не несе відповідальність за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, однак несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд вважає правильними висновки документальної невиїзної перевірки щодо позивачки ОСОБА_1 про порушення вимог ст. 281 МК України внаслідок непідтвердження обґрунтованості та законності отримання пільг в рамках Угоди, у зв'язку з чим відбулося заниження податкового зобов'язання зі сплати ввізного мита на суму 1816,37 грн, а також порушення вимог п. 190.1 ст. 190 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання зі сплати ПДВ на суму 363,27 грн.
Відтак податкові повідомлення-рішення Подільської митниці Держмитслужби від 31.08.2020 за № 00000271219 на суму 2270,46 грн, в тому числі штрафні санкції у розмірі 454,09 грн, та від 31.08.2020 за № 00000281219 на суму 454,09 грн, в тому числі штрафні санкції в розмірі 90,82 грн, суд визнає правомірними.
Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Як видно з матеріалів справи, оспорювані рішення відповідач надіслав на податкову адресу позивачки, але рекомендований лист був повернутий митному органу без виконання та з відміткою про причини повернення "за закінченням строку зберігання". Отже, порушень вимог законодавства в цій частині також не встановлено.
Відповідно до положень статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Низка рішень ЄСПЛ містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
Однак варто наголосити, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). У вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
Тобто у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього, а мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи.
Таким чином, перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Водночас наведені позивачкою доводи не свідчать про протиправність таких рішень і не дають суду достатніх правових підстав для їх скасування. Відтак у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивачка немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 );
2) відповідач: Вінницька митниця (код ЄДРПОУ ВП 43997544, місцезнаходження: вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034).
Повне рішення суду складено 08.04.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович