Номер провадження: 22-ц/813/3583/22
Номер справи місцевого суду: 522/20555/19
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Громік Р. Д.
04.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Ющак А.Ю.,
розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про звільнення майна з-під арешту,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви.
Позивач АТ «Альфа-банк» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, та просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 209,8, житловою площею 144, 1 кв.м., накладеного постановою Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області від 04 вересня 2019 року.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 23 липня 2008 року між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту за №1503/0708/55-033. В подальшому, з метою забезпечення виконання зобов'язання між позивачем та відповідачем, було укладено іпотечний договір за №1503/0708/55-033-Z-1, відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов'язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 209.8, житловою площею (кв.м): 144.1. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 жовтня 2019 року іпотекодержателем вказаної квартири є Акціонерне Товариство "Альфа-Банк". У зв'язку з порушенням умов виконання кредитного договору № 1503/0708/55-033 від 23 липня 2008 року, банк в рахунок погашення заборгованості розпочав процедуру стягнення на іпотечне майно. 30 вересня 2019 року право власності на майно було зареєстроване за Акціонерним Товариством "Альфа-Банк", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однак позивачу стало відомо, що реалізувати вказану квартиру на даний час неможливо, оскільки постановою про арешт майна боржника, серія та номер: ВП №59953728, виданий 04 вересня 2019 року, Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області накладено арешт на нерухоме майно відповідача, та накладена заборона на його відчуження.
На підставі вищевикладеного, позивач просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 209,8, житловою площею 144, 1 кв.м., накладеного постановою Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області від 04 вересня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про звільнення майна з-під арешту задоволено. Скасовано арешт накладений постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 04 вересня 2019 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 209,8, житловою площею 144, 1 кв.м. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
1) судом першої інстанції порушено правила підсудності, оскільки вказаний позов стосується забезпечення стягнення щодо виконавчого збору, усі питання по виконанню якого вирішуються в порядку адміністративного судочинства, а вимоги про зняття арешту із вказаного нерухомого майна є пов'язаними з вирішенням питання щодо стягнення виконавчого збору, яке не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) ОСОБА_1 не сплачено виконавчий збір, а тому рішення про зняття арешту є передчасним.
Сповіщення сторін.
У судове засідання, призначене на 23 березня 2022 року, сторони у справі не з'явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Повне судове рішення виготовлено 04 квітня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 23 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1503/0708/55-033 за умовами якого, Відповідач отримав кошти в сумі 300 000 Дол. США, строк виконання договору - 23 липня 2018 року.
23 липня 2008 року між ВАТ « Сведбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 1503/0708/55-033-Z-1 відповідно до якого, на забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором № 1503/0708/55-033 від 23 липня 2008 року, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 209.8, житловою площею (кв.м): 144.1
Через систематичне невиконання відповідачем умов кредитного договору банк був змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
У досудовому порядку 30 вересня 2019 року право власності на майно було зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 183830890 від 07 жовтня 2019 року.
Постановою про арешт майна боржника, серія та номер: ВП №59953728, видана 04 вересня 2019 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області накладено арешт на нерухоме майно відповідача, та заборонено на його відчуження, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №183830890 від 07 жовтня 2019 року.
Частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, що передбачений цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому відповідно до ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.
Перелік способів захисту прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України.
У силу положень ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про іпотеку», Іпотекодавець зобов'язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки,включаючи своє проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатація захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб.
Статтею 1 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленого цим Законом.
Частиною 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Статтею 37, 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право Іпотеко держателя на продаж предмета іпотеки згідно якого Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Зі змісту ст. 589 ЦК України вбачається, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Статті 11, 12, 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження» встановлюють - реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами. У разі відсутності реєстрації обтяження, таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно не є чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Суд першої інстанції правильно критично поставився до позиції представника Відділу примусового виконання рішень південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про необґрунтованосте позовних вимог, оскільки існування виконавчого провадження № 48821779 від 11 листопада 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору не входить до предмета доказування по даному спорі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Альфа-Банк».
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає, що предметом даного спору є звільнення майна з-під арешту унаслідок накладення арешту виконавчими органами і направлений на захист цивільного права позивача. Таким чином, розгляд даної категорії справі підлягає за правилами цивільного судочинства.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судове рішення виготовлено 04 квітня 2022 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк