Ухвала
Іменем України
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 444/2194/18
провадження № 61-3057ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року в складі судді: Зеліско Р. Й., та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення акціонерного товариства «Укрзалізниця» шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці,
У серпні 2018 року АТ «Українська залізниця» звернулося із позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якого ОСОБА_1 , третя особа - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява обґрунтована тим, що 17 листопада 2015 року комісією в складі працівників регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» під час обстеження земельної ділянки залізниці в адміністративних межах Малехівська сільської ради Жовківського району Львівської області було виявлено, що на 19 км + 925 м - 19 км + 935 м перегону Рудно-Підбірці, з правої сторони, за ходом кілометрів на відстані 4 метрів від осі головної колії, знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує прибудинкову територію, тоді як ширина смуги відведення залізниці на даному перегоні становить 20 м, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року.
Позивач вважав, що ОСОБА_2 самовільно, без будь-яких правових підстав, розміщено сітчасту огорожу та житловий будинок на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушено право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Позивач зазначав, що обставини набуття спірною земельною ділянкою режиму державної форми власності і такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме - до земель спеціального призначення, загальновідомі з джерел правової інформації, якими є законодавство УРСР, Конституції СРСР, законодавчі акти СРСР та Урядові постанови, прийняті до прийняття Акту проголошення незалежності держави України в 1991 році. Право залізниці на користування спірною земельною ділянкою відповідно до статті 11 ЦК України виникло безпосередньо на підставі актів цивільного та земельного законодавства, які визначали порядок та умови набуття залізницями права користування землями залізничного транспорту, умови їх передачі іншим особам.
Згідно із Загальними засадами, затвердженими постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року землі для потреб транспорту вважаються землями спеціального призначення (стаття 54), використовуються на підставі особливих положень про ці землі (стаття 55), оформлення прав органів шляхів сполучення на землі, що закріплюються за ними, проводиться в порядку відведення, Союз PCP безпосередньо здійснює розпорядження землями, які відведені підприємствам та організаціям загальносоюзного значення (підпункт б статті 2).
Відповідно до Положення про землі надані транспорту, затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 0 лютого 1933 року (далі - Положення про землі надані транспорту 1933 року), землями, наданими транспорту, визнавались перелічені в статтях 4-8 цього Положення землі. Відповідно до пункту 4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносились землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури. Спірна земельна ділянка в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області була зайнята об'єктами залізничної інфраструктури. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового режиму, оскільки його вже визначено законом.
Позивач указував, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року).
Із врахуванням діючих у період складання Плану смуги відведення норм ЗК УРСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року та Положення «Про землі надані транспорту», затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07 лютого 1933 року, усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.
У результаті самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, порушено право залізниці на землекористування у межах, визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м від 1962 року, за яку залізниця сплачувала й продовжує сплачувати земельний податок, що підтверджується копією податкової декларації з плати за землю.
АТ «Українська залізниця» просило:
зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», а саме - звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 19 км + 925 м - 19 км + 935 м на перегоні Рудно-Підбірці за ходом кілометрів з правої сторони від осі головної колії в смузі відведення залізниці та демонтувати сітчасту огорожу, яка огороджує прибудинкову територію та розміщена на цій земельній ділянці.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що досліджуючи Акт обстеження земельної ділянки у сукупності з іншими доказами, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами Акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ПАТ «Укрзалізниця», а їхні підписи не скріплені печаткою ПАТ «Укрзалізниця». Також, суд першої інстанції зауважив про розходження у даних щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач у Акті обстеження земельної ділянки та податковій декларації з плати за землю, оскільки у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,200 га, а у Акті обстеження земельної ділянки зазначено, що Позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га, що вказує на розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач. Досліджуючи податкову декларацію суд зробив висновок, що вона не підтверджує позовні вимоги позивача, оскільки з такої неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,200 га за яку позивач сплачує земельний податок. Тому посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим. Вищевказане свідчить про те, що відповідачем жодним чином не порушено прав позивача, а позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що досліджуючи Акт обстеження земельної ділянки у сукупності з іншими доказами, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами Акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ПАТ «Укрзалізниця», а їхні підписи не скріплені печаткою ПАТ «Укрзалізниця». Також встановлено розходження у даних щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач у Акті обстеження земельної ділянки та податковій декларації з плати за землю, оскільки у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,200 га, а у Акті обстеження земельної ділянки зазначено, що Позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га, що вказує на розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач.
Апеляційний суд вказав, що ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не заявлялось клопотання про призначення експертизи для з'ясування дійсної площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні залізниці і яка площа накладення земельних ділянок. Досліджуючи податкову декларацію суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така не підтверджує позовні вимоги позивача, оскільки з такої неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,200 га за яку позивач сплачує земельний податок. З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач без залучення уповноваженого суб'єкта самостійно встановив, що відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку. Отже, посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.
АТ «Українська залізниця» 25 березня 2022 року засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Клопотання мотивоване тим, що 10 лютого 2022 року Львівським апеляційним судом було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови у справі № 444/2194/18, повний текст якої був складений 21 лютого 2022 року. Постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року АТ «Українська залізниця» отримала 07 березня 2022 року, що підтверджується поштовим індифікатором за номером 7900827923717. На підтвердження цих обставин позивачем надано копію конверту та супровідного листа Львівського апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою, на якій подається касаційна скарга АТ «Українська залізниця» зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України: від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц: та постановах Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (провадження 61-1957ск19), від 17 лютого 2021 року у справі № 466/6098/14-ц (провадження 61-4737св19), від 01 лютого 2018 у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі 466/1058/15-ц (провадження 61-23268св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні акціонерного товариства «Українська залізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»). За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом. Відомості облікової карти погосподарського обліку не відносяться до правовстановлюючих документів, тому долучений до матеріалів справи витяг Малехівської сільської ради від 05 вересня 2018 року № 1119/02-19 не є належним доказом у справі та спростовує твердження відповідача про те, що оспорювана земельна ділянка перебуває у його користуванні чи у користуванні ОСОБА_3 . Будь-яких інших документів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою, у матеріалах справи немає. Доказом підтвердження накладення площею 0,0114 га є акт обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року складений посадовими особами підрозділу «Кам'янка-Бузька дистанція колії» в якому зазначено, що на відстані 4 метри від осі головної колії знаходиться земельна ділянка відповідача, огороджена сітчастою огорожею. Відсутність печатки на підписах працівників Кам'янка-Бузької дистанції колії в акті обстеження земельної ділянки не може свідчити про неналежність та недопустимість доказу, оскільки сам факт обстеження мав місце 17 листопада 2015 року і обстеження вважається таким, що відбулося, а результати його проведення не оскарженні в установленому законом порядку. Висновок суду, що позивач не надав суду жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, що виступили підписантами акта обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року та доказів, що такі працівники справді є працівниками залізниці, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки судом не ставилося питання щодо витребування доказів чи будь-яких інших документів на підтвердження даного факту. Суд першої інстанції безпідставно застосував статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що обґрунтовуючи підстави позову АТ «Укрзалізниця» посилалося на:
план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році;
внутрішній акт, згідно якого комісія в складі працівників регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради Львівської області було виявлено, що на 19 км + 925 м - 19 км + 935 м перегону Рудно-Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів на відстані 4 метри від осі головної колії, знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує прибудинкову територію гр. ОСОБА_2 при ширині смуги відведення залізниці 20 м;
податкову декларацію з плати за землю .
Відповідно до наказу Держагропром СРСР УСГОСП «Дублянський» Львівського СГІ № 239 від 06 жовтня 1984 року наказано закріпити в постійне користування ОСОБА_4 присадибну ділянку площею 0,04 га біля дарованого її батьком ОСОБА_5 половини житлового будинку за рахунок зменшення його присадибної ділянки з 0,08 га до 0,04 га в АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з погосподарської книги № 1 за 1953-1955 роки Малехівської сільської ради, с. Малехів, Брюховицького району, Львівської області від 05 вересня 2018 року № 1119/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_2 міститься наступна інформація: голова сім'ї - ОСОБА_5 , 1927 року народження; господарство № 83; адреса господарства - с. Малехів, Брюховицького району; дім - до 1952 року забудови; земля - 0,15 га.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Суди встановили, що: позивачем не доведено площа накладення земельних ділянок; ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не заявлялось клопотання про призначення експертизи для з'ясування дійсної площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні залізниці і площі накладення земельних ділянок; відповідачем жодним чином не порушено прав позивача.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України: від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц: та постановах Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (провадження 61-1957ск19), від 17 лютого 2021 року у справі № 466/6098/14-ц (провадження 61-4737св19), від 01 лютого 2018 у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі 466/1058/15-ц (провадження 61-23268св18), необґрунтовані, оскільки зазначені висновки зроблені за інших фактичних обставин і не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 389, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити акціонерному товариству «Українська залізниця» строк на касаційне оскарження рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення акціонерного товариства «Укрзалізниця» шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков