Ухвала
07 квітня 2022 року
м. Київ
справа №2-4952/11
провадження №61-1466ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ткачука О. С. розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року про забезпечення позову, рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня
2013 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року, ухвали Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання траншу; за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про визнання правовідносин за договором поруки припиненими; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_4 про визнання договору про надання траншу недійсним,
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада
2011 року в указаній справі заяву ПАТ «ПроКредит Банк» про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року, позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено частково. Стягнуто з
ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 371 431,78 дол. США, боргу по капіталу, 12 111,83 дол. США, боргу по процентах по графіку,
142 184 грн 41 коп. комісії за управління кредитом, 37 122 грн 01 коп. пені.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ПАТ «ПроКредит Банк» про визнання правовідносин за договором поруки припиненими відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до
ПАТ «ПроКредит Банк», ОСОБА_4 про визнання договору про надання траншу недійсним відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відхилено. Апеляційну скаргу ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року в частині відмови ПАТ «ПроКредит Банк» у стягненні кредитної заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як солідарних із ОСОБА_4 боржників скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Солідарно з ОСОБА_4 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за рамковою угодою № 9 від 12 жовтня 2007 року та договором про надання
№ 20.1215/9 від 12 жовтня 2007 року (зі змінами та доповненнями) у розмірі 370 431,78 дол. США боргу по капіталу, 12 111,83 дол. США боргу про процентам згідно з графіком та 37 122 грн 01 коп. пені. Солідарно з ОСОБА_4 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за рамковою угодою № 9 від 12 жовтня 2007 року та договором про надання № 20.1215/9 від 12 жовтня 2007 року (зі змінами та доповненнями) у розмірі 370 431,78 дол. США, боргу по капіталу,
12 111,83 доларів США, боргу про процентам згідно з графіком та 37 122 грн 01 коп. пені. В іншій оскаржуваній частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва
від 01 листопада 2011 року, ухвалу Подільського районного суду м. Києва
від 30 листопада 2011 року, рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року, яка подана 18 жовтня 2021 року через засоби електронного зв'язку, повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року та на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року у вказаній справі відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в частині оскарження ухвали Подільського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року повернуто особі, яка її подала.
У січні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року про забезпечення позову, рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня
2013 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року, ухвали Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року в указаній справі.
Щодо оскарження заявниками ухвали Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року про забезпечення позову.
У прохальних частинах касаційних скарг заявники просять скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Разом з тим з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що вказане судове рішення було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, за результатами якого ухвалою Апеляційного суду м. Києва
від 15 травня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в інтересах якої діє
ОСОБА_2 , відхилено, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року залишено без змін.
Ураховуючи наведене, заявникам необхідно уточнити касаційну скаргу, оскільки в прохальній частині скарги вони вказують лише про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції.
Прохальна частина касаційної скарги повинна бути сформульована відповідно до положень статті 409 ЦПК України, із зазначенням судових рішень, які оскаржуються, а також яке рішення заявники просять ухвалити за результатами розгляду їх касаційних скарг.
Крім того, у випадку оскарження заявниками вказаної ухвали суду апеляційної інстанції заявникам необхідно звернутись до суду касаційної інстанції з клопотанням (заявою) про поновлення строку касаційного оскарження, у якому (якій) навести поважні підстави для поновлення такого строку та надати докази для їх підтвердження.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, частиною другою статті 392 ЦПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не відповідають зазначеним вище вимогам закону.
Так, заявники не обґрунтовують в чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої
статті 392 ЦПК України, заявникам необхідно надіслати на адресу суду уточнені редакції касаційних скарг з їх копіями та доданими до них матеріалами відповідно до кількості учасників справи, в яких повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подаються касаційні скарги з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень.
Щодо оскарження заявниками рішення Подільського районного суду
м. Києва від 05 грудня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва
від 10 червня 2014 року.
Касаційні скарги в частині оскарження вказаних судових рішень подані з пропуском строку на їх оскарження.
У клопотаннях, які містять касаційні скарги заявники просять поновити їм строк на касаційне оскарження судових рішень. Разом з тим, доводи заявників зводяться до їх незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями. Касаційні скарги подані заявниками більш ніж через сім років з дня ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення. Поважних підстав для такого поновлення заявниками не зазначено.
Відповідно до вимог частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Вказана норма призначена для забезпечення принципу юридичної визначеності.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, може бути визнано порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, заявникам слід звернутись до суду касаційної інстанції з клопотанням (заявою) про поновлення строку касаційного оскарження, у якому (якій) навести поважні підстави для поновлення такого строку та надати докази для їх підтвердження.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею
389 цього Кодексу підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржене з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскарженому судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 2 та
3 частини другої статті 389 ЦПК України слід зазначити, щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах не був врахований судом апеляційної інстанції або відсутній висновок Верховного Суду, чи від висновку щодо застосування якої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, необхідно відступити.
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не відповідають зазначеним вище вимогам закону.
У касаційних скаргах заявники посилаються на постанови Верховного Суду, проте не зазначають, щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах не був врахований судом апеляційної інстанції висновок Верховного Суду. Натомість обґрунтування касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів у справі.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої
статті 392 ЦПК України, заявникам необхідно надіслати на адресу суду уточнені редакції касаційних скарг з їх копіями та доданими до них матеріалами відповідно до кількості учасників справи, в яких повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подаються касаційні скарги з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень.
Щодо оскарження заявниками ухвал Київського апеляційного суду
від 28 грудня 2021 року.
Частиною другою статті 392 ЦПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не відповідають зазначеним вище вимогам закону.
Так, заявники не обґрунтовують в чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої
статті 392 ЦПК України, заявникам необхідно надіслати на адресу суду уточнені редакції касаційних скарг з їх копіями та доданими до них матеріалами відповідно до кількості учасників справи, в яких повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подаються касаційні скарги з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень.
Щодо сплати судового збору за подання касаційних скарг на вказані судові рішення.
У касаційних скаргах заявники зазначають, що звільнені від сплати судового збору за подання касаційних скарг на підставі пункту 8 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Проте доказів на підтвердження вказаного не надають.
Враховуючи викладене заявникам необхідно надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або сплатити судовий збір за подання касаційних скарг.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України
від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у
м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Відповідно до частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала. Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи із наведених норм права, якщо заявники відповідно до ухвали суду у встановлений строк усунуть недоліки касаційних скарг, вони вважатимуться поданими в день первісного їх подання до суду. Якщо заявники не усунуть недоліки касаційних скарг у строк, встановлений судом, скарги вважатимуться неподаними і будуть повернуті.
Ураховуючи викладене, касаційні скарги слід залишити без руху та надати заявникам строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Визнати причину пропуску строку на касаційне оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року, наведену у клопотаннях ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповажною.
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року про забезпечення позову, рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року, ухвали Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали.
В залежності від виконання цієї ухвали настають наслідки, передбачені Законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. С. Ткачук