Провадження № 22-ц/803/3316/22 Справа № 205/7129/21 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
06 квітня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності,-
У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності
В обґрунтування позову зазначив, що 26 вересня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від сумісного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
На момент укладення шлюбу позивачу, на підставі договору дарування від 27 лютого 2015 року належала квартира АДРЕСА_1 на підставі.
22 серпня 2018 року позивач задля купівлі більшої за розміром квартиру продав вказану квартиру , вартість продажу якої була 376 181,00 грн.
Того ж дня, 22 серпня 2018 року позивач придбав квартиру, уклавши договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Придбання вказаної квартири вчинено за 597 517,00 грн.
Після продажу однокімнатної квартири, що була особистою власністю позивача, останнім було отримано 376 181,00 грн, які стали основною частиною грошових коштів при купівлі трикімнатної квартири та були його особистою власністю. Вартість трикімнатної квартири була 597 517,00 грн.
Таким чином подружжя додало для придбання даної квартири спiльнi кошти в розмірі 221 336,00 грн. Частка грошових коштів, затрачених подружкам для придбання спірної квартири складає 221 336.00 гр, а так частка відповідача у даній квартирі дорiвнює 110 669,00 грн, що в свою чергу дорівнює 110 669,00 грн, що в спою дорівнює 1/5 часток квартири. 4/5 часток квартири АДРЕСА_2 є особистого приватною власністю ОСОБА_2 .
Враховуючи зазначене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 4/5 частин квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 64.9 кв.м., житловою площею 38,7 кв м.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2022 року
позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задоволено.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 4/5 частин квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 64.9 кв.м., житловою площею 38,7 кв м.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо правничої допомоги апеляційним судом не переглядається, оскільки апелянтом не оскаржується.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2015 року зареєстровано шлюб мiж ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 10).
Від сумісного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 (а.с. 11).
Рiшенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2020 року шлоб мiж сторонами розірвано (а.с. 12-13).
Встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27 лютого 2015 року, посвiдченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. за реєстровим № 234 (а.с. 14).
22 серпня 2018 року позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за реєстровим № 1628, здійснив продаж належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 за 376 181.00 грн (а. c. 17).
Також 22 серпня 2018 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 64,9 кв..м, житловою площею 38,7 кв.м. посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за реєстровим № 1629 відповідно до якого продаж вказаної квартири здійснено за 597 517.00 грн (а.с. 15).
Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 22 серпня 2018 року за № 27596662 (a.c. 16).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки позивачем спростована презумпція спільного майна подружжя, оскільки позивачем на придбання спірної квартири витрачені особисті кошти отримані від продажі належної позивачу квартири, що становить 4/5 частин від вартості спірної квартири, тому суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_6 права особистої приватної власності на 4/5 частини спірної квартири.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Між сторонами виникли правовідносини з поділу майна подружжя, які регулюються нормами СК України і ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч. 2 ст. 60 СК України - вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Частиною першою статті 66 СК України визначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини першої статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Це право залишається і після розірвання шлюбу (стаття 68 СК України).
При цьому у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.
Згідно роз'яснень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст..60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Нормами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю
Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у них на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27 лютого 2015 року, посвiдченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. за реєстровим № 234 (а.с. 14).
22 серпня 2018 року позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за реєстровим № 1628, здійснив продаж належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 за 376 181.00 грн (а. c. 17).
Також 22 серпня 2018 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 64,9 кв..м, житловою площею 38,7 кв.м. посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за реєстровим № 1629 відповідно до якого продаж вказаної квартири здійснено за 597 517.00 грн (а.с. 15).
Відтак, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що на придбання спірної квартири позивачем витрачені особисті кошти у розмірі 376 181,00 грн та 221 336,00 грн спільних коштів, що не заперечується сторонами.
Колегія суддів зазначає, що якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Таким чином, відповідно до розміру внеску, а саме 376 181,00 грн, частка у цьому майні, становить 3/5 частини вартості спірної квартири, тому наявні підстави для визнання за ОСОБА_6 права особистої приватної власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 .
Що ж стосується іншої частки спірної квартири, а саме 2/5 частини квартири АДРЕСА_2 колегія суддів зазначає, що за загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ст. 60 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Статею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).
Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Рішення суду в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід змінити, зменшивши його з 5975,20 грн до 3761,81 грн.
На підставі ст.141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 660,02 грн.
Також, слід компенсувати апелянту надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1660,06 грн, за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2022 року - в частині визнання права особистої приватної власності - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 3/5 частин квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 64.9 кв.м., житловою площею 38,7 кв м.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - змінити, зменшити з 5975,20 грн до 3761,81 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 660,02 грн.
Компенсувати ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1660,06 грн, за рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: