Провадження № 22-ц/803/2859/22 Справа № 206/136/21 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
05 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про відшкодування шкоди завданої наслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди .
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що червня 2020 року на вул. Гаванська напроти бази ОПС зі сторони лісу біля електроопори №34, сталась ДТП за участю транспортних засобів: Honda Civic, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була забезпечена полісом ОСЦПВ №АО7075344, виданим АТ «СГ «ТАС» та автомобілем Kia Ceed, д.н. НОМЕР_2 , під його керуванням, внаслідок якого автомобілі зазнали механічних ушкоджень. Постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 29 липня 2020 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до відповідальності в порядку ст.124 КУпАП. Протоколом огляду транспортного засобу від 08 липня 2020 року №5807/20/20 був встановлений перелік пошкоджень, отриманих автомобілем Kia Ceed р.н. НОМЕР_2 . Згідно висновку експерта №5807/20/20 від 29 липня 2020 року, складеного судовим експертом Дроздовим Ю.В., розмір матеріального збитку спричиненого власнику автомобіля Kia Ceed р.н. НОМЕР_2 складає 218 604,63 грн, також, у зв'язку із пошкодженням автомобіля він змушений був понести додаткові витрати пов'язані зі сплатою послуг експерта в розмірі 3 500 грн. 01 жовтня 2020 року АТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 127 500 грн, тобто завдані матеріальні збитки відшкодовано неповністю, та сума яка залишилась невідшкодованою підлягає до стягнення з особи винної у ДТП, крім того йому завдано ще й моральної шкоди, тому просив суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки у розмірі 91 104,63 грн, моральну шкоду у розмірі 7 000 грн та судові витрати по справі, пропорційно до задоволених вимог.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки у розмірі 81 831,20 грн. та моральну шкоду у розмірі 2 000 грн. Вирішено питання стосовно судових витрат (а.с.142-146).
Не погодившись з таким рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що він не заперечував своєї провини у ДТП та спричиненні позивачу збитків, усіляко йому допомагав, їздив по СТО, дізнавався вартість ремонту автомобіля та ін. Позивачу виплачено страхове відшкодування та на СТО його запевняли, що сума фактичного відновлювального ремонту автомобіля не буде більшою за страхове відшкодування. Звіт наданий позивачем не є належним та допустимим доказом фактично понесених на ремонт витрат, а жодних чеків позивачем не надано (а.с.96-99).
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 98 104,63 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 30 червня 2020 року о 06:50 год. в м. Дніпро, Самарського району, по вул. Гаванська, напроти бази ОПС, зі стороні лісу, біля Електроопори №34, керуючи автомобілем Honda Civic д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, а саме при виїзді на зустрічну смугу, при зустрічному роз'їзді, не впевнився в безпечності, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем Kia Ceed д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_2 .
При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Накладено на ОСОБА_1 за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі двадцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340 грн. (а.с.8).
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Позивач ОСОБА_2 є власником пошкодженого в ДТП транспортного засобу Kia Ceed д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.7).
Згідно даних ЄЦБД МТСБУ транспортний засіб Honda Civic д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП був забезпечений договором ОСЦПВВНТЗ (а.с.9).
Потерпіла особа - власник транспортного засобу Kia Cee'd д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , 01 липня 2020 року звернувся до АТ «СТ «ТАС» із заявою про відшкодування заподіяної шкоди (а.с.10).
08 липня 2020 року у м. Дніпро на вул. Строкозацька, буд.3, відбувся огляд пошкодженого транспортного засобу Kia Cee'd, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .
Протоколом огляду колісного транспортного засобу №5807/20/20 від 08 липня 2020 року, був встановлений перелік пошкоджень отриманих Kia Cee'd, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.23-25).
Відповідно до висновку експерта №5807/20/20 (авто товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ) від 29 липня 2020 року, вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу - автомобіль «Kia Cee'd», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 209 331,20 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу замінюваних складових частин (розрахованого в порядку, встановленому законодавством), колісного транспортного засобу - автомобіль «Kia Cee'd», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 209 331,20 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу замінюваних складових частини (розрахованого в порядку встановленому законодавством), колісного транспортного засобу - автомобіль «Kia Cee'd», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 182 566,86 грн (без урахування складової ПДВ). Вартість матеріального збитку (з урахуванням втрати товарної вартості), заподіяної власнику колісного транспортного засобу - автомобіль «Kia Cee'd», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 218 604,63 грн (а.с.11-22).
У зв'язку з ушкодженням транспортного засобу ОСОБА_2 , останнім були понесені додаткові витрати пов'язані зі оплатою послуг експерта в розмірі 3 500 грн (38).
01 жовтня 2020 року АТ «СГ «ТАС» здійснило ОСОБА_2 виплату страхового відшкодування в розмірі 127 500 грн (а.с.75).
Представник позивача звертався до відповідача ОСОБА_1 із досудовою вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, що складається з різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а також витрат потерпілого на проведення експертизи: (218604,63 грн - 127500,00 грн + 3500,00 грн) = 94 604,63 грн (39-41).
Вказана вимога була залишена без виконання.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, розмір матеріальної шкоди позивача підтверджений наявними матеріалами справи у розмірі 209 331,20 грн. та не спростований відповідачем належними, достатніми та допустимими доказами. Враховуючи вищевикладене позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з розрахунку 209 331, 20 грн - 127 500 грн = 81 831,20 грн. Також на користь позивача підлягає до стягнення моральна шкода яка з врахуванням обставин даної справи визначена судом першої інстанції у розмірі 2 000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Частина третя статті 386 ЦК України передбачає, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов'язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою».
Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини».
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Вказаний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 (провадження № 61-26508св18), що відповідає висновку, зробленому у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16 (провадження № 61-31661св18), згідно якого за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) підтвердила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що (звіт) висновок експертного дослідження від 29 липня 2020 року №5807/20/20 не є належним та допустимим доказом у справі, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною першою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Відповідачем ОСОБА_1 не доведено необґрунтованості чи суперечності висновку експертного дослідження від 29 липня 2020 року №5807/20/20 іншим матеріалам справи та не спростовано викладених у ньому обставин. Клопотання про призначення експертизи відповідач не заявляв.
Крім того, згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що він не заперечував своєї провини у ДТП та спричиненні позивачу збитків, усілякому йому допомагав, їздив по СТО, дізнавався вартість ремонту автомобіля та ін. не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги.
Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 81 831,20 грн та 2 000 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Дослідивши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що вони, зокрема, зводяться до незгоди з висновком про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу пошкодженого внаслідок ДТП, в якому виною особою є відповідач та до його оцінки, однак, оцінка доказів є виключною компетенцією суду.
Інші доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О.Макаров