Провадження № 22-ц/803/3317/22 Справа № 215/6287/21 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
05 квітня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 215/6287/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Демиденко Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 січня 2022 року, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я в обґрунтування якого зазначила, що в період роботи у шкідливих умовах праці тривалий час на ПрАТ «ПівнГЗК», нею отримані хронічні професійні захворювання: хронічна радикулопатії, хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та хронічний бронхіт, які, відповідно до Акту розслідування від 14.06.2021 року, виникли з вини роботодавця.
Згідно висновку МСЕК від 17.08.2021 року позивачу вперше, безстроково встановлено з 09 серпня 2021 року 40 % втрати професійної працездатності, з яких 20 % по радикулопатії, 10 % по туговухості та 10 % по хронічному бронхіту.
Позивач вважає, що оскільки їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходилась на лікуванні, їй важко виконувати будь-яку роботу по дому, вона відчуває стійкий біль. У позивача з'явилася задишка при фізичному навантаженні, підвищення артеріального тиску, головний біль, загальна слабкість. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров'я, що порушує його нормальні життєві зв'язки.
В зв'язку з професійними захворюваннями змінилися спосіб та якість життя позивача, тому вона просила суд стягнути з відповідача на свою користь 360 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями без утримання всіх обов'язкових податків, зборів та інших платежів.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120 000 грн. без стягнення податків та обов'язкових платежів, та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 1 200 грн.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з відповідача, просить збільшити розмір моральної шкоди до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, стан здоров'я, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, які необхідні позивачу для поліпшення стану здоров'я.
Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушена постійно проходити курси лікування, оскільки її постійно турбує стан її здоров'я. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань втратила 40 % професійної працездатності безстроково.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції із зменшенням суми стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Вважає, що існує причинно-наслідковий зв'язок між діями позивача, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача.
Також, відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики в аналогічних справах.
Відзиви на апеляційні скарги не подавались.
Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі.
При цьому колегія суддів відхиляє клопотання ПрАТ «ПівнГЗК» про відкладення розгляду справи на іншу дату після припинення воєнного стану, введеного на території України, оскільки відповідно до рекомендацій роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених Радою суддів України 02 березня 2022 року, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні, яка на день розгляду даної справи.
На день розгляду даної справи на території Дніпропетровської області не ведеться активний бойових дій, що свідчить про те, що поточна обстановка в Дніпропетровській області є стабільною.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що підприємство відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» припинило свою роботу, або ж працівники підприємства відповідача, зокрема особи, які мають право приймати участь у розгляді справ в суді та представляти інтереси підприємства, не виконують своїх трудових обов'язків у зв'язку із введенням на території України воєнного стану та не мають можливості, за об'єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України.
На підставі наведеного вище колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працювала на різних професіях у відповідача, загальний стаж роботи - 38 років 01 місяців, стаж за професією - 26 років 08 місяців, у шкідливих умовах праці - 04 роки 04 місяці (а.с.10).
18.06.2020 року - позивач звільнений з підприємства за власним бажанням, в зв'язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України (а.с. 7).
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 червня 2021 року, ОСОБА_1 встановлено наступні діагнози - хронічна радикулопатії, хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та хронічний бронхіт (а.с.9-13).
Згідно пункту 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 червня 2021 року, хронічні професійні захворювання виникли у ОСОБА_1 за таких обставин: працюючи машиністом конвеєра з 27.11.2015 року по 25.03.2020 року, ОСОБА_1 здійснювала нагляд за роботою конвеєрів, рівномірністю розділення руди в бункерах та контор їх заповнення, прибирання з конвеєрної стрічки сторонніх предметів, перевірку стану перевантажувальних вузлів, ущіплень, роликоопор, регулювання ходу стрічки, визначення несправності конвеєра, усунення їх в покладеному обсязі, прибирання присипаної руди по довжині конвеєрів, живильників, бункерів, перевантажувальних вузлів.
При цьому внаслідок недосконалості технології збагачення руди та робочого місця ОСОБА_1 підпадала під вплив підвищених параметрів важкості праці, шуму та пилу фіброгенної дії (з вмістом вільного кремнію діоксиду від 10 до 70 %).
Крім того, підставою для встановлення професійного характеру захворювання послужив профмаршрут з 22.10.1998 року по 01.09.1999 року машиністом конвеєра в кар'єрі дільниці подрібнення та приготування щебеню на кар'єрній поверхні Ганнівського кар'єру, з 01.09.1999 року по 18.11.2002 року - машиністом конвеєра в дільниці водовідливу в кар'єрі подрібнення гірничої маси та приготування щебеню Першотравневого кар'єру, з 18.11.2002 року по 27.11.2015 року машиністом конвеєра на кар'єрній поверхні виробничої дільниці водовідливу та подрібнення гірничої маси Першотравневого кар'єру (а.с.11-12).
Відповідно до п. 18 вищевказаного Акту, причиною виникнення професійних захворювань позивача є важкість праці, шум, пил фіброгенної дії (а.с.12).
Відповідно до пункту 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 червня 2021 року, враховуючи роботу ОСОБА_1 на підприємстві відповідача впродовж 21 року 05 місяців в умовах впливу шкідливих факторів та неодноразову зміну керівників структурного підрозділу та підприємства, конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламентні нормативи, встановити неможливо.
Висновком МСЕК від 17.08.2021 року позивачу вперше, безстроково встановлено з 09 серпня 2021 року 40 % втрати професійної працездатності, з яких 20 % по радикулопатії, 10 % по туговухості та 10 % по хронічному бронхіту.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими нею на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до п. 18 вищевказаного Акту, причиною виникнення професійних захворювань позивача є важкість праці, шум, пил фіброгенної дії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і вона має право на її відшкодування.
Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки професійних захворювань обмежують її життєву активність і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, стан її здоров'я не може бути відновлений, негативні зміни у її житті довготривалі.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Виходячи з цих обставин та, враховуючи те, що позивач працювала в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача 21 рік 05 місяців, що зазначено у Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 14 червня 2021 року, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що позивач втратила професійну працездатність у розмірі 40 %, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить курси лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров'я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково, взагалі можливість такого відновлення неможливе.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманих позивачем професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів виключно на підприємстві відповідача впродовж 21 року 05 місяців, що потягло втрату працездатності в розмірі 40 % безстроково, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 120 000 грн. до 160 000 грн.
Таким чином, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики в аналогічних справах.
При цьому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що існує причинно-наслідковий зв'язок між діями позивача, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, оскільки вказані доводи не знімають з відповідача відповідальності за незабезпечення позивача безпечними умовами праці.
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подала позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, рішення суду підлягає зміні в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави із збільшенням цього розміру з 1 200 грн. до 1 600 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2022 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 120 000 грн. до 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень.
Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, збільшивши цей розмір з 1 200 грн. до 1 600 (одна тисяча шістсот) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 05 квітня 2022 року.
Головуючий:
Судді: