06 квітня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27252/21
Провадження № 22-ц/4820/724/22
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2022 року, суддя Карплюк О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Житомирській області, Перший відділ державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання права власності на транспортний засіб,
встановив:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб, автомобіль марки «КІА Besta», фургон малотонажний-В, 1998 року випуску, білого кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
В обґрунтування позову вказав, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.2020 року він придбав вищевказаний транспортний засіб, однак в подальшому, в серпні 2021 року, він не зміг зареєструвати його на своє ім'я, оскільки відомості про попереднього власника автомобіля внесено до Єдиного реєстру боржників, а також стосовно останнього відкрито виконавче провадження щодо стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг. Відмова Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області у перереєстрації транспортного засобу є незаконною, оскільки він набув у власність автомобіль у встановленому законом порядку.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.01.2022 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що перехід права власності від попереднього власника, ОСОБА_2 , до нього, відбувся ще до того, як продавця було внесено до Єдиного реєстру боржників, на що суд першої інстанції уваги не звернув. В той же час, на спірне майно арешт накладено не було, у зв'язку з чим безпідставним є посилання суду на ту обставину, що він не звертався до суду з вимогою про скасування арешту на майно. Його право власності на транспортний засіб підтверджується правовстановлюючими документи, в той час як свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише засвідчує проведення реєстраційної процедури та не заміняє собою документ, який відповідне право власності встановлює.
Розгляд справи проведено без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що 28.11.2020 року між суб'єктом господарювання ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «КІА Besta», фургон малотонажний-В, 1998 року випуску, білого кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Власником даного транспортного засобу на момент укладення даної угоди була ОСОБА_2 .
Згідно з повідомленням Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області від 04.09.2021 року №Б-28, перереєстрацію транспортного засобу марки «КІА Besta», фургон малотонажний-В, 1998 року випуску, білого кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 за ОСОБА_1 провести неможливо, оскільки відомості про власника даного транспортного засобу містяться в Єдиному реєстрі боржників.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 як власник спірного транспортного засобу не мала права його відчужувати, а ФОП ОСОБА_3 не мав права укладати договір купівлі-продажу автомобіля.
Висновок суду не є обґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов'язок щодо їх реєстрації.
Згідно з пунктом 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Так, пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, визначено, що документом, який підтверджує правомірність придбання транспортного засобу, є, зокрема, оформлений в установленому порядку договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.
Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 278/3640/18).
Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.
Наслідком порушення Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, є покладення та порушників відповідальності, встановленої законом (пункт 5), а не позбавлення права власності на придбаний особою транспортний засіб.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 13.02.2018 року у справі №910/11266/17 (Касаційний господарський суд) та від 04.09.2019 року у справі №761/24050/17, провадження № 61-12864 св 18 (Касаційний цивільний суд).
Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції стверджуючи про те, що позивач із вимогами про зняття арешту не звертався, в той же час не навів обставин, з яких слідує, що вказаний арешт на спірний автомобіль взагалі було накладено, що свідчить про поверхневість дослідження матеріалів справи та невідповідність висновків суду таким матеріалам. В той же час справа не містить жодного доказу на підтвердження обставин щодо арешту спірного транспортного засобу.
Разом з тим, частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Разом з тим у випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «…як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Застосування будь-якого способу захисту порушеного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом обраного позивачем способу захисту порушеного права повинне реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. При цьому обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правовідносин та правопорушення; цілям судочинства і застосування обраного способу захисту та не повинен суперечити принципу верховенства права.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків (п.1 Порядку №1388).
Зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду (п. 40 Порядку).
Суть даного спору полягає у визначенні правомірності відмови уповноваженого державного органу здійснити державну реєстрацію спірного транспортного засобу за позивачем, який є його власником, а не невизнання факту виникнення чи правову підставу набуття права власності, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту не є належним.
У даній справі належним способом захисту є не визнання права власності на автомобіль за позивачем, яке іншими учасниками справи не оспорюється, а зобов'язання належної особи вчинити певні дії щодо зняття з реєстраційного обліку спірного транспортного засобу та його державної реєстрації за власником, ОСОБА_1 .
Оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмові у позову, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав інших, ніж відмова суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Житомирській області, Перший відділ державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання права власності на транспортний засіб, відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2022 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова