Справа № 309/331/18
Іменем України
22 березня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Кожух О.А. та Фазикош Г.В.,
з участю секретаря Кекерчень М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 23 жовтня 2020 року (у складі судді Орос Я.В.) за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом у лютому 2018 р.
Після уточнення позовних вимог (т.1, а.с.102-103) просила:
-Встановити факт проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
-Визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом № 474, № 472, № 473, видані 20.09.2014 р. приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Джугою М.В. ОСОБА_2 на Ѕ частку житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , на Ѕ частку житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_2 , на Ѕ частку земельної ділянки, кадастровий номер 2110800000:01:019:0058, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
-Стягнути з відповідача на її користь судові витрати у виді судового збору в сумі 960 грн.
05.03.2018 р. ОСОБА_2 пред'явив до ОСОБА_1 зустрічний позов, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 14.11.2011 р. ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори Турчин В.Ф. за реєстровим № 1-1274.
Ухвалою Хустського районного суду від 21.03.2018 р. зустрічний позов ОСОБА_2 прийнятий до розгляду та залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу - Джугу М.В.
Ухвалою цього ж суду від 16.05.2018 р. виключено з числа учасників процесу третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Хустського нотаріального округу Джугу М.В. (т.1, а.с.109-111).
Рішенням Хустського районного суду від 23.10.2020 р. у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину задоволено: визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 14.11.2011 р. ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори Турчин В.Ф. за реєстровим № 1-1274.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (неналежна оцінка доказів).
Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:
-При вирішенні первісного позову суд першої інстанції застосував положення ч.3 ст. 1268 ЦК України, не дослідивши при цьому обставини, обумовлені диспозицією указаної норми, а тому висновок суду про те, що її чоловік ( ОСОБА_3 ) не прийняв спадщину своєї матері ОСОБА_4 , ґрунтується на припущеннях;
-Доказів на підтвердження факту прийняття спадщини батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , після смерті діда - ОСОБА_6 (заяви про прийняття спадщини чи рішення суду про встановлення факту прийняття спадщини, інших доказів фактичного володіння або управління спадковим майном) позивач ОСОБА_2 не надав;
-суд фактично вдався до вирішення питання про те, чи прийняв ОСОБА_5 спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його батька - ОСОБА_6 , шляхом фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном, чи ні, хоча така позовна вимога не заявлялася.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні такої і залишити рішення суду першої інстанції без змін. Узагальнені заперечення зводяться до такого:
-У судовому засіданні належним чином доведено, що спадкодавець ОСОБА_4 не проживала постійно разом зі своїм сином - ОСОБА_3 , у АДРЕСА_1 , оскільки за цією адресою вона проживала тільки 2-3 тижні перед смертю;
-Позивачкою за первісним позовом пропущено строки позовної давності за вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 20.09.2014 р., виданого ОСОБА_2 ;
-Факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті свого батька - ОСОБА_6 , підтверджений будинковою книгою ( АДРЕСА_1 ), яка є належним доказом.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Грицак Я.В., підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, а представник ОСОБА_2 - адвокат Томищ М.С., не визнала такої із підстав, зазначених у відзиві на скаргу.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 проживала не постійно, а тимчасово (у зв'язку зі станом здоров'я), а видачею свідоцтва право на спадщину від 20.09.2014 р. відповідачу ОСОБА_2 права ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 не порушені.
При цьому, суд першої інстанції установив наступні факти й обставини.
Сторонами не заперечується, що до дня своєї смерті ОСОБА_4 була зареєстрована в АДРЕСА_2 , що підтверджується, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину 04.10.2006 р. (а.с.15) і договором про розподіл спадкового майна від 04.10.2006 р. ( а.с.16).
Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також ОСОБА_12 ствердили, що покійна ОСОБА_4 постійно проживала в АДРЕСА_2 , а в будинку АДРЕСА_1 проживала не більше одного місяця.
ВС у своїй постанові від 23.12.2019 у справі № 303/1816/17 зазначив, що для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Тобто, ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 проживала тимчасово і таке проживання було вимушеним та пов'язаним зі станом її здоров'я, а тому немає підстав констатувати факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.
Суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про те, що покійна ОСОБА_4 саме з 25.11.2012 р. проживала разом із ОСОБА_1 , а також показання свідка ОСОБА_15 , які не узгоджуються з показаннями ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , а саме - що ОСОБА_4 проживала у його доньки ОСОБА_1 рік до смерті.
У своєму позові ОСОБА_1 доводить, що її чоловік ОСОБА_3 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 звертався до нотаріуса, мав намір і бажання оформити спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , однак на підтвердження цього не надала суду жодних належних і допустимих доказів (листи, звернення, довідки тощо.)
Таким чином, оскільки ОСОБА_3 протягом чотирьох років не вчинив жодних дій по оформленню своїх спадкових прав після смерті своєї матері ОСОБА_4 то вважається таким, що не прийняв спадщину.
У зв'язку з цим не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 20.09.2014 р. ОСОБА_2 .
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд виходив із того, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину від 14.11.2011 р. належним чином не перевірив наявність ще одного спадкоємця, окрім ОСОБА_3 , а саме - ОСОБА_5 , та помилкового видав свідоцтво на частину будинку лише ОСОБА_3 .
У цій частині спірних правовідносин суд установив таке.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14.11.2011 р. ОСОБА_3 отримав у спадщину 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала його батькові - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.19).
Успадкована частина будинку належала батькові ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , на праві власності за договором дарування від 30.05.1967 р., посвідченим Хустською держнотконторою за реєстровим № 2388. Право власності ОСОБА_3 зареєстровано в Хустському ДБТІ 14.12.2011 р. (а.с.13-14)
Із дослідженої в судовому засіданні оригіналу будинкової книги вбачається, що в житловому будинку АДРЕСА_1 з 03.06.1986 р. по 12.07.2006 р. значиться зареєстрованим батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , який був сином ОСОБА_6 та який фактично прийняв спадщину за своїм батьком, оскільки був зареєстрований у вказаному будинку.
Згідно з пп. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, положення зазначеного Кодексу застосовується до тих прав і обов'язків, що виникли до набрання чинності Кодексом або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої цього Кодексу «Спадкове право» застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Для оформлення права на спадщину необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті спадкодавця, який помер до ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР).
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України N18/5 від 14.06.1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Оспорюване свідоцтво видано на підставі поданої ОСОБА_3 заяви, в якій він зазначив, що крім нього інших спадкоємців у померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 немає.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 14.11.2011 р. ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори Турчин В.Ф. за реєстровим № 1-1274.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого рішення.
Так, твердження ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не дослідив обставин, обумовлених диспозицією ч.3 ст. 1268 ЦК України, а тому висновок суду про те, що її чоловік ( ОСОБА_3 ) не прийняв спадщину своєї матері ОСОБА_4 , ґрунтується на припущеннях, не заслуговує на увагу в зв'язку з наступним.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до частини третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
При цьому, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Окрім того, законодавство, хоча і закріплює норми не тільки про постійне, але й про переважне та тимчасове місце проживання, однак правові наслідки цього в нашому випадку пов'язуються саме з постійним місцем проживання, тобто з місцем реєстрації (прописки). Так, згідно ЦК місцем відкриття спадщини визнається останнє місце проживання спадкодавця ч. 1 ст. 1221), а згідно з Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - останнє постійне місце проживання спадкодавця (пункт 187).
Перелік документів, наведених указаною Інструкцією (свідоцтво органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, а також запис у будинковій книзі (абзац сьомий пункту 212) підтверджує те, що місце відкриття спадщини визначається як останнє постійне, а не останнє фактичне місце проживання спадкодавця.
Місце реєстрації особи і місце реального постійного проживання можуть не співпадати, проте для цілей спадкового законодавства місцем останнього постійного проживання спадкодавця вважається місце, визначене у вказаних у Інструкції документах, а відсутність особи за цим місцем не означає зміну місця відкриття спадщини.
Судом установлено та не заперечується, що ОСОБА_3 (покійний чоловік позивачки за первісним позовом і син померлої ОСОБА_4 ) був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а до дня своєї смерті ОСОБА_4 була зареєстрована в АДРЕСА_2 , і саме тут вона постійно проживала, а не в будинку АДРЕСА_1 , де знаходилася тимчасово. Указані обставини підтверджуються, зокрема, оглянутими в судовому засіданні свідоцтвом про право на спадщину 04.10.2006 р., договором про розподіл спадкового майна від 04.10.2006 р., показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 а також ОСОБА_12 , які ствердили суду, що покійна ОСОБА_4 постійно проживала в АДРЕСА_2 , а в будинку АДРЕСА_1 проживала не більше одного місяця.
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивував відхилення або врахування кожного доказу та дійшов правильного висновку про місце постійного проживання ОСОБА_4 , а відтак - про відсутність підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.
Довід апеляційної скарги про те, що позивач за зустрічним позовом ( ОСОБА_2 ) не надав суду доказів на підтвердження факту прийняття спадщини батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , після смерті діда - ОСОБА_6 (заяви про прийняття спадщини чи рішення суду про встановлення факту прийняття спадщини, інших доказів фактичного володіння або управління спадковим майном), спростовується Будинковою книгою для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що в указаному житловому будинку з 03.06.1986 р. по 12.07.2006 р. значиться зареєстрованим батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , який був сином ОСОБА_6 , а також відповідними нормами матеріального права.
Так, згідно з положеннями ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР 1963 р. та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р. (чинних на час відкриття спадщини) доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути, зокрема, запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця.
Таким чином, скільки ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину за своїм батьком ( ОСОБА_6 ), оскільки був прописаний (зареєстрований) у вказаному будинку.
У зв'язку зі спростуваннями наведених доводів колегія судді відхиляє також і довід апеляційної скарги про те, що суд вдався до вирішення питання про те, чи прийняв ОСОБА_5 спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його батька - ОСОБА_6 , шляхом фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном, чи ні, хоча така позовна вимога не заявлялася, як необґрунтований, оскільки вказане питання має істотне значення для справи та входить до предмету доказування у спорі.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Хустського районного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 05.04.2022 р.
Судді: