06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 826/15072/16
адміністративне провадження № К/9901/37031/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2017 (суддя - Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 (судді - Шелест С.В., Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» до Національного банку України (правонаступник Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг) про скасування розпорядження, встановив:
У вересні 2016 року ПрАТ «Київський страховий дім» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 08.09.2016 №2232.
31.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із повідомленням про подію, що може бути визнана страховою.
В подальшому, 21.04.2015 гр. ОСОБА_2 звернулась до ПрАТ «Київський страховий дім» із заявою про виплату страхового відшкодування за подією від 30.03.2015 за пошкодження автомобіля КІА д.н. НОМЕР_1 . Вказану виплату заявник просила здійснити згідно результатів експертизи (висновок №533 від 21.04.2015), яку було замовлено в Українській Автомобільній Корпорації «Укравто» ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський».
За результатами розгляду вказаної заяви про виплату страхового відшкодування від 21.04.2015 позивач листом №439 від 23.04.2015 повідомив про необхідність надання для огляду належного заявнику транспортного засобу.
21.04.2015 до Нацкомфінпослуг України направлено скарги гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 щодо застосування до ПрАТ «Київськи страховий дім» необхідних заходів впливу з приводу порушень ним взятих на себе зобов'язань при наданні фінансових послуг.
Аналогічна скарга надійшла до відповідача від гр. ОСОБА_2 29.04.2017.
У зверненні ОСОБА_2 порушувалося питання щодо не здійснення позивачем виплати страхового відшкодування.
З метою належного розгляду питання, порушеного у зверненні ОСОБА_2 , Нацкомфінпослуг надіслано вимогу щодо отримання від позивача інформації та документів.
За результатами розгляду документів, наданих позивачем на вимогу Нацкомфінпослуг листом від 12.08.2016 №1272 (вх. №6669/ск від 15.08.2016), встановлено, що Солом'янським районним судом м. Києва розглядалася справа №760/17046/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПрАТ «Київський страховий дім» про стягнення матеріальної шкоди, пені та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
22.02.2016 позивачем отримано повний текст рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.01.2016 про стягнення на користь ОСОБА_2 49 500,00 грн. матеріальної шкоди, 16 630,02 грн. пені, 943,89 грн. 3% річних, 3217,00 грн. інфляційних втрат, 927,97 грн. витрати на проведення експертизи, а 23.02.2016 позивачем подано апеляційну скаргу на вказане рішення.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.05.2016 апеляційну скаргу товариства відхилено, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.01.2016 залишено без змін.
Відповідно до резолютивної частини ухвали Апеляційного суду міста Києва від 25.05.2016 така набирає законної сили з моменту її проголошення.
17.08.2016 Нацкомфінпослуг було складено акт №578/13-14/13/6 про правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг, оскільки на дату його складання підтверджуючих документів щодо здійснення виплати страхового відшкодування потерпілій ОСОБА_2 на підставі рішення суду доказів позивачем надано не було.
07.09.2016 позивачем надані письмові пояснення на акт, де позивач зазначав про безпідставність доводів, викладених в скарзі ОСОБА_2 . Посилався на те, що питання виконання рішень судів відноситься до компетенції виконавчих служб, а виконання рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». На думку позивача, скаргою ОСОБА_2 не у спосіб, передбачений чинним законодавством України намагається виконати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.01.2016.
08.09.2016 відповідачем прийнято розпорядження №2232 «Про застосування заходу впливу до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», яким констатовано порушення позивачем вимог законодавства у сфері фінансових послуг, а саме пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зобов'язано позивача усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 29.09.2016.
Не погоджуючись з вказаним розпорядженням позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_2 із заявою про виплату на підставі рішення суду після набрання ним законної сили не зверталась, підстави для прийняття рішення у виплаті страхового відшкодування відсутні, а в діях ПрАТ «Київський страховий дім» відсутні порушення вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Крім того, позивач вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, перебрав на себе функції виконавчої служби в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
На думку позивача, в його діях відсутні порушення законодавства про фінансові послуги, зокрема п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відтак і підстави для застосування заходів впливу, передбачених розпорядженням від 08.09.2016 №2232.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем обґрунтовано та за наявності правових підстав застосовано до позивача заходи впливу шляхом прийняття розпорядження №2232 від 08.09.2016, оскільки позивачем порушено вимоги п.36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а в ході розгляду справи про правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг, не надано підтверджуючих документів щодо здійснення виплати страхового відшкодування потерпілій ОСОБА_2 на підставі рішення суду.
Суди дійшли висновку, що норми Закону №1961-IV не передбачають повторного подання страховику заяви у разі наявності судового рішення, а тому доводи позивача щодо необхідності подання вдруге потерпілим такої заяви, з доданим до неї судовим рішенням, є необґрунтованими.
Крім того, суди визнали безпідставними посилання позивача на те, що за аналогічними зверненнями ОСОБА_2 до відповідача, Нацкомфінпослуг було закрито відносно позивача провадження по справі, оскільки мали місце інші обставини, а саме на час попередніх звернень, судове рішення не набрало законної сили.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Обгрунтування касаційної скарги позивача є аналогічним обгрунтуванню його позовної заяви.
Позивач покликається на те, що в його діях відсутні порушення законодавства про фінансові послуги, зокрема п. 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а отже відсутні й підстави для застосування до нього заходів впливу передбачені спірним розпорядженням відповідача від 08.09.2016 №2232.
Крім того, наголошував на тому, що заява ОСОБА_2 від 21.04.2015 розглянута з прийняттям за наслідками її розгляду рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Своєю чергою, вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачають обов'язку страховика переглядати прийняте ним рішення.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96-ВР (далі - Закон №85/96-ВР), страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 20 Закону №85/96-ВР обов'язком страховика при настанні страхового випадку є здійснення страхової виплати або виплати страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтями 35 та 36 цього Закону передбачено алгоритм та послідовність дій, які необхідно вчинити для вирішення питання виплати страхового відшкодування.
Так, відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Таким чином, єдиною підставою для розгляду питання виплати страхового відшкодування є заява про страхове відшкодування.
За наслідками розгляду такої заяви відповідно до першого речення пункту 36.1 статті 36 Закону №1961-IV страховик приймає одне з двох рішень: про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Другим реченням цього пункту передбачено підстави (умови) для прийняття першого з двох ймовірних рішень - про здійснення страхового відшкодування. Такими підставами (умовами) визначено визнання майнових вимог заявника або рішення суду.
Таке правове регулювання вказує на те, що рішення суду саме по собі не є підставою для розгляду питання виплати страхового відшкодування, а лише однією з підстав (умов) прийняття конкретного рішення за наслідками розгляду відповідної заяви.
При цьому, порядок виконання судового рішення врегульовано Законом України «Про виконавче провадження», а відповідальність за невиконання судового рішення передбачена Кримінальним кодексом України.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що судове рішення є самостійною підставою для розгляду страховиком питання страхового відшкодування, не можна визнати обгрунтованими.
Крім того, зміст оскаржуваного розпорядження відповідача вказує на те, що фактичною підставою для притягнення позивача до відповідальності стало неприйняття позивачем рішення про здійснення страхового відшкодування.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до позивача із заявою про страхове відшкодування 21.04.2015.
Позивач впродовж розгляду справи наполягав на тому, що заява ОСОБА_2 від 21.04.2015 розглянута, а інші заяви про страхове відшкодування ОСОБА_2 не подавала.
В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обгрунтованості судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій такі доводи позивача не перевірені, наявність рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про страхове відшкодування від 21.04.2015 не з'ясовано, докази на підтвердження чи спростування таких обставин не перевірено.
Також судами не з'ясовано дотримання позивачем строків, передбачених пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV та чи припинився їх перебіг у зв'язку з розглядом дорожньо-транспортної пригоди у цивільній справі.
Також судами попередніх інстанцій не з'ясовано наявність інших, в тому числі нерозглянутих, заяв ОСОБА_2 про страхове відшкодування.
Водночас, встановлення таких фактичних обставин справи має визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, а тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, без з'ясування зазначених обставин, не можна визнати обгрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За правилами п. 1 ч. 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, в ході якого необхідно усунути наведені у цій постанові порушення норм процесуального права, у повній мірі встановити фактичні обставини справи, дослідити зібрані докази та надати їм оцінку виходячи з правового регулювання спірних правовідносин.
Керуючись статтями 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
В.М. Кравчук
А.А. Єзеров