П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/9541/21
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Меламед В. Б. звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просив:
- визнати бездіяльність щодо не поновлення пенсії протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними, дискримінаційними рішення від 07.04.2021 та від 02.06.2021 про відмову у поновленні пенсії, викладені в листах №1500-0305-8/43707 від 08.04.2021 та №1500-0305-8/68813 від 02.06.2021 та їх скасувати, визнати протиправними та дискримінаційними дії щодо відмови поновити виплату пенсії;
- зобов'язати поновити виплату пенсії з 01.07.1997, на вказаний банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути кошти в сумі 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовлено у поновленні пенсії.
Обґрунтування заявлених вимог зводиться до того, що Пенсійний фонд протиправно, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009, не поновив виплату пенсії, посилаючись на те, що позивач проживає за кордоном.
При цьому, на думку представника позивача, поновлення виплати пенсії має відбутись з дати припинення її виплати - з 01.07.1997 з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів.
Обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення з Пенсійного фонду на користь ОСОБА_1 моральної шкоди адвокат зазначає, що відмова в поновленні пенсії спричинила його довірителю страждання у вигляді болі, душевних мук, тривог, стосовно долі його майна, страху його ніколи не отримати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, ухваленого за правилами загального позовного провадження, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 .
Визнав протиправними та скасував рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 07.04.2021 та від 02.06.2021 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладені в листах №1500-0305-8/43707 від 08.04.2021 та №1500-0305-8/68813 від 02.06.2021.
Суд зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позову, суд відмовив.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 відновлено право осіб на виплату призначеної їм пенсії в незалежності від постійного проживання їх за кордоном.
Отож, суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсія позивача підлягає поновленню з 07.10.2009, а не з 01.07.1997, як просив позивач.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнанні протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо відмови поновити виплату пенсії, суд першої інстанції вважав, що самі дії є складовою спірних рішень про відмову в поновленні виплати пенсії, які суд визнав протиправними та скасовував. На думку суду, задоволення наведеної позовної вимоги не буде ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Також суд вважав, що вимога позивача про виплату пенсії з одночасним проведенням індексації також не підлягає задоволенню, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 100 000 грн. суд першої інстанції вказав, що ним не встановлено факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, будь-яких доказів заподіяння моральних чи фізичних страждань, представник позивача суду не надав, тому в цій частині позову суд також відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ГУ ПФУ в Одеській області, в апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник указує на декілька підстав.
По-перше, скаржник акцентує увагу на тому, що, відповідно до умов пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), заява про поновлення виплати пенсії має бути подана пенсіонером особисто, а не через представника. Разом з тим, як заявив скаржник, суд першої інстанції не врахував, що заяву про поновлення виплати пенсії подано Меламедом В. Б. , який є представником позивача за довіреністю.
За таких обставин, ГУ ПФУ в Одеській області вважає, що у пенсійного органу були відсутні підстави для розгляду відповідної заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки її подано особою, яка не має на це права.
По-друге, скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції, що припинення виплати пенсії відбулось з вини пенсійного органу, а тому наявні підстави для поновлення її виплати з 07.10.2009, суперечить нормам матеріального права, оскільки, станом на момент припинення виплати пенсії (липень 1997 року), був чинним Закон України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до статті 92 якого громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, пенсії не виплачуються.
Позивач та його представник не скористалися правом подання відзиву на апеляцію.
Враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про її розгляд за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Меламед В. Б., на підставі нотаріально посвідченої довіреності звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про поновлення пенсії ОСОБА_1 , в якій просив поновити та виплачувати пенсію за віком з липня 1997 року.
До вказаної заяви була додана апостильована особиста заява ОСОБА_1 про поновлення пенсії, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довіреність, ІПН, засвідчені належним чином копії посвідчення особи, трудової книжки, пенсійного посвідчення.
Рішенням Відділу з питань перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Одеській області від 07.04.2021 в поновленні пенсії за віком, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено, про що повідомлено представника позивача листом від 08.04.2021 року за вих. №1500-0305-8/43707 (а.с.23 зворотній бік, 24).
У рішенні зазначено, що відповідно пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. На теперішній час між Україною та Державою Ізраїль угоди про виплату пенсій не укладено.
Крім того, в рішенні ГУ ПФУ в Одеській області наголошено, що реалізація рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 про визнання неконституційними положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потребує прийняття спеціального законодавчого акта, який буде передбачені умови, норми та механізм виплати пенсій громадянам, які виїхали або будуть виїжджати на постійне місце проживання за кордон.
Далі, звертається увага на те, що в згаданому рішенні Конституційного Суду також зосереджено увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. На теперішній час питання виплати пенсій особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення, законодавчо не врегульовано. Поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі, з урахуванням додатково поданих документів. Особа, яка звертається за пенсією, має пред'явити паспорт або інший документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Також повідомлено, що архівна пенсійна справа ОСОБА_1 відсутня у відділі з питань перерахунків пенсій №1, а до звернення не долучені документи про фактичне проживання в межах України.
26.05.2021 Меламед В. Б. повторно звернувся, в інтересах ОСОБА_1 , до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії та подав додаткові документи.
Рішенням Відділу з питань перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Одеській області від 02.06.2021 в поновленні пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено (а.с.25).
Мотиви даного рішення є аналогічними мотивам попереднього рішення.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приводу доводів апеляційної скарги щодо законності відмови позивачу в поновленні виплати пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення другого речення ст.51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009).
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала ст.14 Конвенції, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому, Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й перебувають в цих держава тимчасово.
В межах справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення пункту 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Отже, починаючи з 07.10.2009, виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі наведених положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зокрема, стаття 5 Закону України «Про громадянство України» наведено вичерпний перелік документів, які підтверджують громадянство України, серед яких, зокрема, паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Наведені документи підтверджують наявність громадянства та не вирізняються за пріоритетністю або призначенням.
Отже, наявний у позивача паспорт громадянина України для виїзду за кордон підтверджує факт громадянства України та є документом, який засвідчує особу останнього.
Також відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання із збереженням усіх конституційних прав.
У доводах апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області покликається на норми пункту 1.5 Порядку № 22-1, вважаючи, що для поновлення виплати пенсії пенсіонер повинен звернутися особисто, а не через представника за довіреністю.
Проаналізувавши даний довід апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Наведена норма вже була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018 (справа № 211/1789/17(2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
На думку Верховного Суду, оскільки позивачем було особисто складено заяву на поновлення виплати пенсії, тому за сукупності наведених обставин пенсійний орган безпідставно відмовив у задоволенні цієї заяви.
При цьому, позивач як громадянин України має безумовне право на виплату призначеної йому пенсії.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності та скасування спірних рішень про відмову в поновленні виплати пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У відповідності до ст.316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За результатами апеляційного перегляду розподіл судових витрат не проводився.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 06.04.2022.