06 квітня 2022 року справа № 580/6044/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Черкаській області від 13.05.2021 № 3612/23-00-07-1219.
Позов мотивовано тим, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування зі ставкою 5% від отриманого доходу.
Позивач зазначає, що спірне рішення прийняте відповідачем з огляду на встановлення факту надходження на його банківський рахунок коштів, що не включені у дохід відповідно до його звітності за 2018 рік на суму 698835,00 грн, у зв'язку з чим донараховані спірні зобов'язання та застосовано штрафну санкцію.
Однак, відповідачем не взято до уваги, що позивач надає транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів, які полягають у забезпечення замовника транспортом третіх осіб-перевізників. При цьому, переважна частина отриманих позивачем на банківський рахунок коштів від замовників у подальшому перерахована на рахунки підприємств перевізників, які безпосередньо здійснювали перевезення вантажів.
Отже, усі надходження на банківський рахунок позивача у 2018 році у загальній сумі 754785,00 грн не є доходом, оскільки частина коштів перерахована на оплату послуг перевезення, а залишок в розмірі 46950,00 грн задекларований як дохід, з якого сплачено 5% єдиного податку.
З огляду на викладене, оскаржуване ППР є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
21.09.2021 відповідач подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що за наслідками перевірки позивача з використанням бази ДРФО ДПС про суми виплачених доходів та утриманих податків та виписку з банківського рахунку виявлено, що сума отриманого позивачем доходу за 2018 рік становить 745785,00 грн. При цьому, сума задекларованого доходу становить 46950,00 грн.
Отже, сума незадекларованого доходу позивача за 2018 рік становить 698835,00 грн, що призвело до заниження податкового зобов'язання з єдиного податку за ставкою 5% від доходу, і становить 34941,25 грн.
Вказане стало підставою для донарахування спірних зобов'язань та застосування штрафних санкцій.
04.10.2021 представник позивача подав суду відповідь на відзив з аналогічними позовній заяві доводами.
Ухвалою від 05.11.2021 суд вирішив здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання. Також, ухвалою від 17.01.2022 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі на тридцять днів.
Усною ухвалою від 31.01.2022, внесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.
Позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 04.01.2007. Основним видом діяльності був КВЕД 49.41 “Вантажний автомобільний транспорт”. У період з 04.01.2017 до 02.01.2020 позивач був зареєстрований платним єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% від доходу.
На підставі наказу від 02.11.2020 № 1875-п та повідомлення від 02.11.2020 № 124/23-00-07-1209 службові особи відповідача здійснили документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, зокрема, щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску з 04.01.2017 до 02.01.2020.
За наслідками перевірки складений акт від 15.12.2020 № 2264/23-00-07-1212/2175702159 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення п. 292.1. ст. 292, п. 293.3. ст. 293 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) щодо заниження податкового зобов'язання з єдиного податку за 2018 рік на суму 34941,75 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 05.02.2021 № 786-23-00-07-1219, яким збільшено позивачеві грошове зобов'язання з єдиного податку на суму 34941,75 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 8735,44 грн.
За наслідками адміністративного оскарження вказаного ППР, рішенням ДПС України від 20.04.2021 № 8858/6/99-00-06-01-04-06, скасовано ППР від 05.02.2021 № 786-23-00-07-1219 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 5241,26 грн, а в інші частині залишене без змін.
У зв'язку з викладеним, відповідачем прийняте нове ППР від 13.05.2021 № 3612/23-00-07-1219, яким збільшено позивачеві грошове зобов'язання з єдиного податку на суму 34941,75 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 3494,18 грн.
Не погоджуючись із нарахуванням вищевказаних зобов'язань, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд врахував ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності як спеціальний податковий режим встановлена Главою І розділу ХІV ПК України.
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку зокрема, третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
На підставі підп. 2 п. 293.3 ст. 293 ПК України відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суд встановив, у період з 04.01.2017 до 02.01.2020 позивач був зареєстрований платним єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% від доходу.
За приписами п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом платника єдиного податку є: для фізичної особи-підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому, до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Пунктом 292.4 статті 292 ПК України регламентовано, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).
Суд встановив, що позивач, як виконавець, у 2018 році уклав договори, предметом яких було забезпечення здійснення за винагороду перевезення вантажу замовників автомобільним транспортом, а саме з: ТОВ “Нестор-Агро”, ПП “Національна транспортна агенція України”, ТОВ “Іллірік”, ФОП ОСОБА_2 , ТОВ “Рудо-Транс Експедиція”, ТОВ “ББФ-Черкаси”, ТОВ “Профімікс”, ТОВ “Волиньтрейд”, ТОВ “ВК “Укрплит”, ТОВ “Адмірал Логістик”, ТОВ “Бінфілд Агро Технолоджіс”, ТОВ “Сервіс-Про”, ТОВ “Нордекс-Груп”.
Згідно з даними акту перевірки позивачеві протягом 2018 року, зокрема, від вказаних суб'єктів господарювання на банківський рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ “Приватбанк” перераховані кошти в сумі 745785,00 грн.
Разом з тим, наявними у матеріалах справи рахунками фактурами, актами-здачі прийняття виконаних робіт та наданих послуг підтверджується отримання позивачем протягом 2018 року від ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 безпосередньо послуг з перевезення вантажів транспортними засобами.
Оплата вказаних послуг позивачем ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 підтверджується випискою з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 в ПАТ КБ “Приватбанк” за період з 01.01.2018 до 25.07.2018.
Із вказаної виписки суд встановив, що кошти, які надходили позивачеві на його рахунок від замовників: ТОВ “Нестор-Агро”, ПП “Національна транспортна агенція України”, ТОВ “Іллірік”, ФОП ОСОБА_2 , ТОВ “Рудо-Транс Експедиція”, ТОВ “ББФ-Черкаси”, ТОВ “Профімікс”, ТОВ “Волиньтрейд”, ТОВ “ВК “Укрплит”, ТОВ “Адмірал Логістик”, ТОВ “Бінфілд Агро Технолоджіс”, ТОВ “Сервіс-Про”, ТОВ “Нордекс-Груп” на загальну суму 745785,00 грн включали як винагороду позивача (плату за експедиторські послуги з організації та забезпечення транспортування), так і транзитні кошти (витрати на оплату послуг інших осіб на виконання договорів транспортного експедирування).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відповідно до статті 1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1995-ІV “Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла па себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 згаданого Закону, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками.
У відповідності до статті 9 цього ж Закону, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Таким чином суд зазначає, що експедитор за договором транспортного експедирування організовує надання послуг з перевезення вантажу визначених договором, тобто працює як посередник клієнта.
Експедитор може сам надавати послуги, передбачені договором, а може залучати до виконання третіх осіб. Експедитор з такими особами укладає договори або від свого імені або від імені клієнта.
Таким чином, оплата за перевезення вантажу, що сплачує клієнт на користь експедитора включає у себе суми винагороди виконавця за виконання договору та суми компенсації витрат за організацію перевезення вантажу транспортом і за маршрутом клієнта (суми провізних документів, послуг з завантаження/розвантаження, які сплачує виконавець на користь перевізників/портів та інших додаткових зборів).
Отже, кошти, які надходять від замовника транспортно-експедиційних послуг на рахунок позивача для подальшої їх передачі виконавцю транспортних послуг на підставі договору транспортного експедирування, і не є платою за надання саме експедиторських послуг, є транзитними коштами та не належать на праві власності позивачеві, тому вони не є валовим доходом (обсягом виручки) у розумінні положень Податкового кодексу України і не можуть бути об'єктом оподаткування при визначенні податкових зобов'язань позивача.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного суду від 10.04.2020 у справі № 810/3898/14.
Суд врахував, що випискою з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 в ПАТ КБ “Приватбанк” за період з 01.01.2018 до 25.07.2018 підтверджується перерахування позивачем ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 коштів на суму 698835,00 грн, з призначенням платежу - за транспортні послуги.
З врахуванням вищенаведеного, на думку суду, сплачені позивачем кошти на користь вказаних суб'єктів господарювання в сумі 698835,00 грн не підлягають оподаткуванню в силу того, що не є фактичним доходом позивача, натомість отримані ним для організації вантажних перевезень.
Суд встановив, що позивачем за 2018 рік задекларовано загальний дохід на суму 46950,00 грн.
З огляду на викладене, позивач застосував вірний порядок обрахунку, коли визначив фінансовий результат як різницю між всією сумою коштів, що надійшли йому від клієнтів та документально підтвердженими транзитними витратами.
Разом з цим, акт перевірки свідчить, що уповноважені особи відповідача під час податкової перевірки не відняли від загальної суми нарахованих позивачеві коштів всіх його транзитних витрат в сумі 698835,00 грн.
Отже, висновки податкового органу, зазначені в акті перевірки щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу суд вважає необґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення - протиправним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 13.05.2021 № 3612/23-00-07-1219.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
2) відповідач - Головне управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу 44131663).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 06.04.2022.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК