06 квітня 2022 р. Справа №480/12602/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лебединської міської ради про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лебединської міської ради (вул. Сумська, 12, м.Лебедин,Сумська область,42200), в якій просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області;
2) зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області.
Свої вимоги мотивував тим, що надіслав до Лебединської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області. Однак, відповідач листом Свої вимоги мотивував тим, що надіслав до Лебединської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області. Однак, відповідач листом № 1069 від 23.07.2021 року повідомив позивача про те, що звернення стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства було включено до порядку денного десятої сесії Лебединської міської ради восьмого скликання, але за результатами депутатського голосування питання не набрало потрібної кількості голосів. № 1069 від 23.07.2021 року повідомив позивача про те, що звернення стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства було включено до порядку денного десятої сесії Лебединської міської ради восьмого скликання, але за результатами депутатського голосування питання не набрало потрібної кількості голосів.
Вважає, що зі сторони Лебединської міської ради Сумської області допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у здійсненні неналежного розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області
Ухвалою суду від 13.12.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, виходячи з того, що виконавчим комітетом Лебединської міської ради Сумській області було розглянуто заяву позивача від 14.05.2021 та включено позивача в проект рішення «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність із земель запасу комунальної власності для ведення особистого селянського господарства».
Вищезазначений проект рішення було включено до порядку денного чотирнадцятої сесії Лебединської міської ради восьмого скликання. Відповідно до протоколу поіменного голосування депутатів Лебединської міської ради восьмого скликання вищезазначений проект рішення не набрав потрібної кількості голосів у зв'язку з тим, що більшість депутатів утримались від голосування або були відсутні. Тому виконавчим комітетом Лебединської міської ради у формі листа від 23.07.2021 №1069 позивачу надано відповідь про те, що звернення стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства було включено до порядку денного чотирнадцятої сесії Лебединської міської ради восьмого скликання, але за результатами депутатського голосування питання не набрало потрібної кількості голосів.
Крім того, відповідач не погодився із вимогою щодо зобов'язання розглянути подану заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з огляду на дискреційні повноваження відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Також, відповідач не погодився із вимогою щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4500,00грн., оскільки всі послуги та витрати мають бути документально підтверджені, однак документальне підтвердження відсутнє.
Станом на сьогодні відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Лебединської міської ради Сумської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради (а.с.11, 37), що була зареєстрована відповідачем 14.05.2021. До заяви було додано, зокрема, викопіювання земельної ділянки, копія паспорту, РНОКПП (а.с.12-13, 37 зворот).
Листом від 23.07.2021 №1069 відповідач повідомив представника позивача про те, що його заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства була включена до порядку денного 14 сесії Лебединської міської ради восьмого скликання та за результатами депутатського голосування питання не набрало потрібної кількості голосів (а.с.10).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, що склалися в даному випадку між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Згідно зі ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 вказаного закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст.59 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Земельний кодекс України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Вказані норми кореспондуються із частиною 1 статті 122 Земельного Кодексу України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як встановлено судом, позивач звернувся до Лебединської міської ради Сумської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Так, згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може відповідати критеріям, установленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Натомість, як встановлено судом, відповідачем, за результатом розгляду поданої позивачем заяви, поданого в межах норм ст.ст.116, 118 Земельного кодексу України, не було прийнято взагалі жодного рішення (ні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, ні мотивованої відмови у його наданні), в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у формі рішення, не зважаючи на винесення поданої позивачем заяви про надання дозволу на розгляд сесії та надсилання позивачу листа про розгляд заяви, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити саме за законом, оскільки рішення за результатами розгляду заяви позивача на сесії прийнято не було, відтак, доводи відповідача суд не приймає до уваги.
Таким чином, суд визнає, що відповідач не розглянув заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та не прийняв обґрунтованого рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, а тому, в даному випадку, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви позивача, як того вимагає ст.118 Земельного кодексу України, оскільки вищезазначеними нормами права не закріплено за суб'єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Така бездіяльність відповідача не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги та, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради, зареєстрованої відповідачем 14.05.2021, та зобов'язати відповідача розглянути таку заяву позивача та за результатами її розгляду прийняти рішення, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Водночас, враховуючи, що відповідач не прийняв обґрунтованого рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, чим допущено протиправну бездіяльність, вимоги про зобов'язання відповідача прийняти конкретного рішення - про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу не підлягають задоволенню, з підстав їх передчасності, оскільки відсутнє рішення відповідача щодо відмови у наданні такого дозволу.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00грн. та судового збору у розмірі 908,00грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У позовні заяві представник позивача просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складають: 908,00грн. - сплачений судовий збір та 4500,00грн. витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Бабичем Віктором Миколайовичем (далі - адвокат, Бабич В.М.).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги від 11.10.2021, укладеного між адвокатом Бабичем М.В. та позивачем (далі - Договір), акт прийому-передачі наданих адвокатських послуг №1 від 14.10.2021 (далі - Акт прийому-передачі наданих адвокатських послуг), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.14-17).
Згідно п.п.1.1 Договору адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а позивач зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Згідно п.п.1.2 Договору адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень:
- надає Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, реєстраційних службах, органах юстиції, органах місцевого самоврядування, міграційній службі. Пенсійному фонді України органах прокуратури. Національної поліції, МВС та СБУ, адміністрації Президента, податкових органах, державної виконавчої служби, державній прикордонній службі України, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб;
- представляє Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред'явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати в органах державної влади, реєстраційних службах, органах юстиції, органах місцевого самоврядування, міграційній службі, Пенсійному фонді України (Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області), органах прокуратури, Національної поліції, МВС та СБУ, адміністрації Президента, податкових органах, державної виконавчої служби, державній прикордонній службі України, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Клієнта державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; подавати документи до реєстраційної служби, вчиняти інші дії в інтересах Клієнта не передбачених даним Договором;
- представляє інтереси Клієнта в судах будь-якої інстанції та юрисдикцій, реєстраційних службах, органах юстиції, органах місцевого самоврядування, перед фізичними особами, в органах державної влади, ГУ Держгеокадастру у Сумській області, Управлінні Державної міграційної служби України в Сумській області, реєстраційних службах, органах юстиції, органах місцевого самоврядування, Пенсійному фонді України (Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області), органах прокуратури. Національної поліції, МВС та СБУ, адміністрації Президента, правоохоронних органах, органах доходів і зборів державної виконавчої служби, державній прикордонній службі України, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, державній прикордонній службі України, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Клієнта.
Згідно п.3.1 Договору за правничу допомогу, передбачену в п.п.1.2 Договору, позивач сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 4500,00грн.
Згідно акту прийому-передачі наданих адвокатських послуг виконавцем були виконані наступні роботи, зокрема, складання позовної заяви та супроводження справи в суді першої інстанції в кількості одна послуга за ціною 4500,00грн.
Розглянувши надані позивачем докази понесених витрат, суд зазначає наступне.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При цьому, як зазначалося вище, відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20.
Таким чином, з урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерії обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності даної справи та обсягу наданої послуги, а також значення справи для позивача, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, зокрема, у розмірі 1000,00грн.
При цьому, судом враховано, що сама по собі справа є не складною, а спірні правовідносини - не новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд вважає за необхідне також стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 908,00грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 08.12.2021 (а.с.23).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Лебединської міської ради Сумської області (вул. Сумська, 12, м.Лебедин(3), Сумська область, 42200, код ЄДРПОУ 39449040) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Лебединської міської ради Сумської області, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради Сумської області, що була зареєстрована Лебединською міською радою Сумської області 14.05.2021.
Зобов'язати Лебединську міську раду Сумської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради Сумської області, що була зареєстрована Лебединською міською радою Сумської області 14.05.2021, та за результатами її розгляду прийняти рішення, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Лебединської міської ради Сумської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 06.04.2022.
Суддя І.Г. Шевченко