Справа № 165/3140/19 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/410/22 Категорія: 39 Доповідач: Киця С. I.
05 квітня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 грудня 2021 року,
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» в листопаді 2019 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 26 березня 2008 року між АТ Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір №VONVAK67620143. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кредит в грошовій формі в розмірі 74 274 грн на придбання нового автомобіля з кінцевою датою повернення 25 березня 2015 року включно, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,12% річних. Додатковою угодою від 23 квітня 2012 року сторони змінили умови кредитування. З метою виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки, згідно яких останні поручилися перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. Поручителі у договорі підтвердили, що їм відомі всі умови кредитного договору і, що у разі порушення боржником зобов'язань передбачених цим договором, поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. ОСОБА_1 не виконала договірні зобов'язання, в строк обумовлений договором не повернула кошти за договором. Просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість, яка станом на 30 серпня 2019 року становить 29 673 грн і включає: строкову заборгованість по кредиту 12 203,16 грн; заборгованість за відсотками 302,58 грн, заборгованість по комісії в розмірі 4,18 грн; пеню у розмірі 15 512,58 грн; 250 грн штраф, 1401,12 грн штраф (процентна складова) та судові витрати по справі.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 02 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VONVAK67620143 від 26 березня 2008 року в розмірі 17 161,04 грн, з яких: 12 203,16 грн заборгованість за тілом кредиту; 302,58 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 4,18 грн заборгованість по комісії за користування кредитом; 250 грн штраф (фіксована частина); 1401,12 грн штраф (процентна складова); 3000 грн пеня. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 640,30 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 640,30 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 640,30 судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення. Вважає, що рішення ухвалене без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що кредит у сумі 74 274 грн було надано на період з 26.03.2008 до 26.03.2011, згідно наданих суду позивачем розрахунків нею в період з 26.03.2008 до 23.04.2012 сплачено 128 713,48 грн. Визначений в додатковій угоді термін позовної давності у 50 років не може бути застосований до правовідносин (розрахунків), які відбулися до підписання додаткової угоди. В матеріалах справи відсутній детальний щомісячний розрахунок заборгованості по кредитному договору із зазначенням періоду та сум нарахованої заборгованості по кожній її складовій окремо та сум, внесених на виконання договору з зазначенням відомостей щодо зарахування конкретних сум на погашення конкретних платежів; відсутня інформація щодо дати направлення досудових вимог про погашення заборгованості за кредитним договором; відсутня інформація про застосування змін до кредитного договору згідно додаткової угоди від 23.04.2012 при розрахунку позовних вимог щодо виконаних зобов'язань на суму 128 713,48 грн, які були виконані до підписання додаткової угоди. Розгляд справи судом 02.12.2021 відбувся без її участі та без належного повідомлення, що позбавило можливості надати суду пояснення. Додатковою угодою від 23.04.2012 визначено залишок по кредиту у сумі 45 719,03 грн та графік платежів, пунктом 8 додаткової угоди визначено, що ця додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії договору (за умови належного виконання позичальником обов'язків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, передбачених договором). Позивач сам стверджує, що зобов'язання за кредитним договором в період з 26.03.2008 по 30.08.2019 нею належно не виконувались і просить за вказаний період стягнути штраф та пеню, а тому додаткова угода не є належним доказом, зокрема, і щодо залишку заборгованості по кредиту. Оскільки додаткова угода в силу не вступила, тому безпідставним є і застосування строку позовної давності в 50 років, який нею передбачений. Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов'язку з внесення чергового платежу і обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором. З моменту підписання договору (26.08.2008) до підписання додаткової угоди (23.04.2012) нею на виконання договору здійснено платежів на суму 128 713,48 грн, а саме: 53170,01 грн (з 26.03.2008 до 26.03.2011) і 75 543,47 грн (в період з 26.03.2011 до 23.04.2012), тобто до підписання додаткової угоди 23.04.2012, що значно перевищує тіло кредиту (74 274,00 грн). Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що договором №VONVAK67620143 від 26 березня 2008 року в первісній редакції був передбачений термін повернення кредиту - 25 березня 2015 року (п. 17.1.5 договору), а не 26 березня 2011 року, як стверджує відповідач ОСОБА_1 . Банком наданий деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором, який містить відомості про дати операцій за рахунками обліку заборгованості, кількість днів, за які нарахована заборгованість, розміри ставок, в тому числі процентної, суми нарахованих та сплачених позичальником процентів, комісії та пені з прив'язкою до дат таких нарахувань та погашень. Кредитний договір і додаткова угода до нього за своєю природою є концесуальним договором, тобто договором, що укладений і вступає в дію з моменту досягнення сторонами правочину згоди з істотних умов договору. Факт досягнення згоди підтверджується підписом позичальника. ОСОБА_1 не заперечує і не оспорює підписання додаткової угоди саме в тій редакції, яка наявна в матеріалах справи. Додаткова угода набрала своєї чинності з моменту її підписання, тобто з 23 квітня 2012 року. Підписавши додаткову угоду до кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 тим самим визнала, що на момент підписання додаткової угоди залишок заборгованості за тілом кредиту на 23 квітня 2012 року становив 45 719,03 грн, що підтверджується і розрахунком заборгованості, доданим позивачем до позовної заяви. ОСОБА_1 тривалий час (по 2019 рік включно) частково виконувала грошові зобов'язання за кредитним договором, чим також визнала факт існування кредитних відносин між сторонами. Таким чином, необґрунтованою є позиція відповідача ОСОБА_1 про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення п. 6 додаткової угоди, згідно якого строки позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - штрафів, пені становить 50 років. Разом з тим у п. 14.11 кредитно-заставного договору передбачений договірний строк позовної давності тривалістю 5 років, тому незрозумілими є посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на загальний строк позовної давності 3 роки. ОСОБА_1 вказує, що нею виконані повністю грошові зобов'язання за кредитним договором, однак її обчислення не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, нею не надано свого розрахунку заборгованості, який базувався б на первинних документах. Нарахування банком відсотків поза межами строку кредитування не є підставою для відмови в повному обсязі в задоволенні позовних вимог, в тому числі в частині, що стосується позовної вимоги про стягнення відсотків. Банк не звертався з вимогою про стягнення з відповідачів штрафів згідно з п. 2 додаткової угоди в розмірі 2503,43 грн, банком заявлена вимога про стягнення з відповідачів штрафів відповідно до п. 14.9 договору, яким передбачений штраф в розмірі 250,00 грн та 5% від суми невиконаного зобов'язання у зв'язку з порушенням позичальником будь-якого грошового зобов'язання. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на неналежне повідомлення її судом першої інстанції про дату, час і місце засідання суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 11 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 10 год. 00 хв. 10 лютого 2020 року, справу розглядати одноособово, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, надано строк відповідачам для подачі відзиву на позовну заяву.
14.01.2020 до суду першої інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву.
10.02.2020 позивач подав заяву про відкладення судового засідання. У матеріалах справи відсутні процесуальні документи про проведення судового засідання 10 лютого 2020 року та прийняті у ньому судові рішення.
У довідці суду зазначено, що судове засідання, призначене на 19.05.2020, не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого у справі у відпустці. Судове засідання призначене на 21.07.2020 не відбулося у зв'язку з зайнятістю головуючого судді у кримінальному провадженні. В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про виклик ОСОБА_1 у судове засідання на 21.07.2020, яке повернулось до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 16 год. 00 хв. 20.10.2020 викликалася оголошенням про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Також в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про виклик у судове засідання на 20.10.2020, яке отримане ОСОБА_1 особисто 19.10.2020. 20.10.2020 представник ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи з 20.10.2020 на іншу дату. Відповідно до довідки суду засідання призначене на 20.10.2020 відкладено за клопотанням представника відповідача на 17.12.2020. З довідки суду від 09.12.2020, яка наявна в матеріалах справи, встановлено, що у зв'язку з відсутністю маркованої продукції, з 07.12.2020 відправка листів Нововолинським міським судом Волинської області тимчасово призупиняється до вирішення питання щодо надходження маркованої продукції до ТУ ДСА України у Волинській області. Відповідно до довідки суду засідання призначене на 17.12.2020 відкладено у зв'язку з неявкою відповідача на 24.03.2021. В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про виклик у судове засідання на 24.03.2021, яке отримане дочкою ОСОБА_1 20.03.2021. 24.03.2021 позивач подав заяву по відкладення судового засідання. Відповідно до довідки суду засідання призначене на 24.03.2021 не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді на лікарняному. Судове засідання призначене на 13.07.2021 не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді у відпустці. З довідки суду від 13.09.2021, яка наявна в матеріалах справи, встановлено, що у зв'язку з відсутністю маркованої продукції, з 13.09.2021 відправка листів Нововолинським міським судом Волинської області тимчасово призупиняється до вирішення питання щодо надходження маркованої продукції до ТУ ДСА України у Волинській області. Відповідно до довідки суду засідання призначене на 06.10.2021 не відбулося у зв'язку з неналежним повідомленням відповідачів, розгляд справи відкладено на 02.12.2021.
ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 11 год 00 хв. 02.12.2021 викликалася оголошенням від 08.10.2021 про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.
За ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Вся кореспонденція надсилалась судом за адресою ОСОБА_1 вказаною позивачем в позовній заяві, яка є ідентичною тій, яку ОСОБА_1 надала при укладенні кредитного договору з банком - АДРЕСА_1 .
За відомостями підрозділу УДМС України у Волинській області від 02.12.2019, які наявні в матеріалах справи, ОСОБА_1 зареєстрована з 11.02.1998 за адресою: АДРЕСА_1 . А тому відсутні підстави, передбачені ст. 128 ЦПК України, для її виклику до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
У інший спосіб про судове засідання призначене на 02.12.2021 ОСОБА_1 судом повідомлена не була.
Отже, суд першої інстанції перейшов і розглядав цю справу за правилами загального позовного провадження, так як здійснював виклики сторін у судове засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями судових повісток, довідками про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін. Крім того, у рішенні суд зазначає суперечливу інформацію, спочатку про розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення осіб, а у наступних абзацах - про неявку сторін в судове засідання, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи.
Справу розглянуто судом 02.12.2021 за відсутності осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1 , яка обґрунтовує апеляційну скаргу такою підставою.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Статтями 553, 554 цього Кодексу встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом встановлено, що 26 березня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № VONVAK67620143, відповідно до якого відповідачці ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 74274грн. Термін повернення кредиту 25 березня 2015 року.
На виконання умов договору позивач АТ КБ «ПриватБанк» здійснив перерахування кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 , що не заперечується позичальником ОСОБА_1 .
Виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечено поруками. Між банком та відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , з кожним окремо, були укладені договори поруки, за якими вони поручилися перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
Додаткова угода до кредитного договору підписана сторонами 23 квітня 2012 року. Відповідно до умов цієї угоди банк зменшив суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання угоди на 2503,43 грн. Викладено договір у редакції, відповідно до якої загальний розмір кредиту 67 625,33 грн; мета використання кредиту: придбання позичальником автомобіля, оплата страхових платежів за договорами страхування, оплата коштів за реєстрацію предмета застави в Державному Реєстрі, винагорода за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту; дата погашення 25 березня 2015 року; процентна ставка 27,12 річних.
У п. 14.11 кредитно-заставного договору передбачений договірний строк позовної давності тривалістю 5 років. У додатковій угоді від 23.04.2012, яка підписана відповідачкою ОСОБА_1 , визначений строк позовної давності 50 років.
Станом на дату укладення додаткової угоди сторони обумовили, що залишок по кредиту становить 45 719,03 грн.
Відповідачка ОСОБА_1 не заперечує і не оспорює підписання додаткової угоди саме в тій редакції, яка наявна в матеріалах справи. Отже, додаткова угода набрала своєї чинності з моменту її підписання. Підписавши додаткову угоду до кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 тим самим визнала, що на момент підписання додаткової угоди залишок заборгованості за тілом кредиту на 23 квітня 2012 року становив 45 719,03 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 серпня 2019 року склала 29 673,62 грн і включала: 12 203,16 грн заборгованості за кредитом; 302,58 грн заборгованість по відсотках; 4,18 грн заборгованість по комісії за користування кредитом; 15 512,58 грн. - пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн штраф (фіксовану частину); 1401,12 грн штраф (процентну складову). В розрахунку зазначаються зокрема: періоди здійснення погашення заборгованості за кредитним договором, періоди та суму зменшення сальдо за кредитом, період виникнення прострочення за тілом кредиту та її розмір, розмір відсоткової ставки, розмір пені, розмір і період нарахування відсотків, розмір і період нарахування комісії тощо.
Станом на дату укладення додаткової угоди сторони обумовили, що залишок по кредиту становить 45 719,03 грн. За період з 23 квітня 2012 року по 25 березня 2015 року ОСОБА_1 на погашення кредиту сплачено 46436,07 грн. З розрахунку заборгованості наданого банком встановлено, що залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) на 25.03.2015, як і на 29.03.2015 становив 25055,14 грн, залишок простроченої заборгованості - 0,00 грн, процентна ставка прострочена - 0,00, нараховано процентів на залишок поточної заборгованості станом на 25.03.2015 - 18,49, загальний залишок за процентами - 18,50, залишок заборгованості за комісією - 0,00.
Стягуючи з позичальника в користь банку проценти, суд першої інстанції виходив з розрахунку, наданого банком, відповідно до якого розмір процентів розраховано станом на 30.08.2019 року. При цьому, судом першої інстанції не враховано, що строк дії кредитного договору закінчився 25 березня 2015 року.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто, в даному випадку до 25 березня 2015 року.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, банк втратив право на нарахування процентів з 25 березня 2015 року.
З розрахунку заборгованості, виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 26.03.2008 по 10.02.2020 встановлено, що ОСОБА_1 погашала заборгованість по кредитному договору і останній платіж нею здійснено 01.05.2019. За період з 25 березня 2015 року, часу закінчення строку договору по 01 травня 2019 року ОСОБА_1 сплачено 26942,20 грн, що перевищує визначену позивачем суму заборгованості за тілом кредиту на час закінчення строку дії договору. Апеляційний суд вважає, що платежі, які здійснювались відповідачкою ОСОБА_1 після закінчення строку дії договору, не можуть зараховуватись на погашення процентів, так як нарахування процентів має бути припинено. Заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12203,16грн, по відсотках у розмірі 302,58грн. не доведена.
Що стосується заборгованості по пені, то станом на 25.03.2015 (на момент закінченні дії договору) заборгованість по пені становила 0,00, в розрахунку наданому банком наведено і заборгованість по пені на 12.04.2017 - 0,02, а вже за період з 12.04.2017 по 30.08.2019 вказано заборгованість по пені в розмірі 15 622,98 грн в той час як строк дії кредитного договору по 25.03.2015. Отже, відсутні підстави для стягнення пені, комісії та штрафів.
Суд першої інстанції не дослідив умови кредитного договору, не визначився з розміром заборгованості, не навів мотиви, за якими він вважає встановленим факт існування кредитної заборгованості в розмірі 17161,04грн, здійснені висновки, що ґрунтуються на недоведених обставинах, які суд вважав встановленими, доказам надана неналежна оцінка, внаслідок чого ухвалено незаконне і необґрунтоване рішення.
Суд апеляційної інстанції не приймає доводи апеляційної скарги про те, що кредит у сумі 74 274,00 грн було надано на період з 26.03.2008 до 26.03.2011, оскільки договором № VONVAK67620143 від 26 березня 2008 року в первісній редакції був передбачений термін повернення кредиту - 25 березня 2015 року (п. 17.1.5 договору), а не 26 березня 2011 року, як стверджує відповідач ОСОБА_1 . Не заслуговують доводи апеляційної скарги про те, що свої зобов'язання за кредитним договором відповідач в період з 26.03.2008 по 30.08.2019 належно не виконувала, а тому додаткова угода від 23.04.2012 до кредитного договору № VONVAK67620143 від 26 березня 2008 року на підставі п. 8 вказаної додаткової угоди не вступила в дію та є неналежним доказом, зокрема, і щодо залишку заборгованості по кредиту і щодо строку позовної давності. Факт досягнення згоди при укладенні додаткової угоди від 23.04.2012 підтверджується підписом позичальника.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості у вказаному розмірі, в зв'язку з чим у задоволенні позову до неї слід відмовити. Оскільки суд відмовляє у задоволені позову до основного боржника, то відповідно відмовляє в позові і до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити в цій справі нове судове рішення.
Згідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, за вимогами п. 13 ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 2881,35 грн сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 грудня 2021 року в цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь відповідача ОСОБА_1 2881,35 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню 35 копійок) судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді