Справа № 159/6750/21 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В.
Провадження № 22-ц/802/357/22 Категорія: 74 Доповідач: Данилюк В. А.
24 березня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Кіт А. Д.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за апеляційною скаргою відповідача Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2021 року,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з вересня 2011 року працює вчителем початкових класів Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля (далі - ЗЗСО І-ІІІ №2 м. Ковеля, заклад освіти). Наказом директора закладу освіти від 08.11.2021 №33-к/тр відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19. Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки вакцинація від COVID-19 є добровільною, не включена законом до переліку обов'язкових, тому відсторонення від роботи через відсутність щеплення суперечить нормам законодавства про охорону здоров'я та порушує її право на працю. Просила скасувати наказ директора ЗЗСО І-ІІІ №2 м. Ковеля від 08.11.2021 №33-к/тр про відсторонення від роботи, поновити на роботі,зобов'язати виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2021 року позов задоволено.
Скасовано наказ Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля від 08.11.2021 №33-к/тр Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи .
ДопущеноОСОБА_1 до роботи на посаді вчителя початкових класів Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля.
Стягнуто з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення з 08.11.2021 по 29.12.2021 в розмірі 28865 (двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят п'ять) гривень 18 копійок, з яких відрахувати податки і інші обов'язкові платежі.
Стягнуто з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м.Ковеля на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Стягнуто з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля в доход держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення усієї суми середнього заробітку.
Не погоджуючись з рішенням суду,відповідач Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля подав апеляційну скаргу. Вказав на відповідність оскаржуваного наказу вимогам частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , наказу Міністерства охорони здоров'я Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов'язковому профілактичному щепленню від 04.10.2021 №2153, якими встановлений обов'язок керівника, зокрема закладу освіти, відсторонити від роботи працівників, які 08.11.2021 не надали документів на підтвердження проходження вакцинації від COVID-19 чи довідки про наявність протипоказань. Позивач після письмового попередження перелічених документів не надала, чим ухилилась від обов'язкового профілактичного щеплення, що слугувало підставою для її відсторонення від роботи згідно зі ст.46 Кодексу законів про працю України.Посилаючись на невідповідність висновків справи встановленим обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення позивачки,яка заперечила апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного
Судом встановлено, що позивачкаОСОБА_1 з 01.09.2021 працювала вчителем початкових класів ЗЗСО І-ІІІ №2 м. Ковеля.
08.11.2021 керівником закладу освіти позивачу вручено письмове Повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19, датоване 08.11.2021, №162.
Того ж дня комісійно представниками закладу освіти складений акт №1 про те, що ОСОБА_1 не надала документів, що підтверджують факт вакцинації чи медичний висновок про наявність протипоказань, чим відмовилась або ухилилась від проведення обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19.
Також 08.11.2021 наказом директора ЗЗСО І-ІІІ №2 м. Ковеля за №33-к/ трОСОБА_1 відсторонена від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.
Підстава наказу : повідомлення про обов'язковість щеплення від 08.11.2021 №162.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
Згідно зі статтею 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
У законодавстві відсутнє чітке визначення поняття відсторонення від роботи. За своїм змістом це призупинення трудових відносин, яке полягає у тимчасовому увільненні працівника від виконання трудових обов'язків з метою відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Зокрема, з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань, небезпечних для населення, законодавство України про охорону здоров'я передбачає відсторонення від роботи у разі необґрунтованої відмови або ухилення працівника від обов'язкового щеплення.
Так, у статті 30 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII закріплена можливість запровадження щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань проведення обов'язкових медичних оглядів, профілактичних щеплень, карантинних заходів в порядку, встановленому законами України.
Спеціальними законами у цій сфері є Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.2000 №1645-ІІІ (далі - Закон №1645-ІІІ).
Частинами першою та другою статті 12 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій , виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб . У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт . Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відтак Закон №1645-ІІІ регулює кілька важливих у цій справі питань:
1) до обов'язкових профілактичних щеплень віднесені ті, які включені до календаря щеплень, а також ті, що запроваджені проти поширення інфекційних хвороб.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 25.02.2020 №521 до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, включений COVID-19 .
2) перелік працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, тобто Міністерством охорони здоров'я ( МОЗ).
Згідно із Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
3) працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт:
- у разі ухилення чи відмови від обов'язкового щеплення,
- та у порядку, встановленому законом.
На час винесення оскаржуваного наказу, як і на даний час, порядок відсторонення від роботи працівників через ухилення чи відмову від проходження обов'язкового профілактичного щеплення законом не врегульований .
Законодавство України з цього питання містить лише кілька окремих положень:
порядок і терміни проведення профілактичних щеплень , в тому числі обов'язкових, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина третя статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення від 24.02.1994 №4004-ХІІ),
профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста, сьома статті 12 Закону №1645-ІІІ),
для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, інший визначений медичний працівник, в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров'я або до місця надання медичних послуг осіб, які підлягають щепленню у день, визначений для проведення щеплень. У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року N 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по закладу охорони здоров'я. Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою N 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником . (пункти 7, 15,17 Положенням про організацію і проведення профілактичного щеплення, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 N595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року N 551)),
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 N 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").
Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що за відсутності законодавчо визначеного алгоритму дій, відсторонення працівника від роботи через ухилення чи відмову від обов'язкового профілактичного щеплення допускається за умов:
- виникнення у працівника обов'язку пройти таке щеплення, про що він має бути проінформований,
- надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання,
- документування факту відмови чи ухилення від щеплення. При цьому, відмова від обов'язкового профілактичного щеплення згідно з ч.7 ст.12 Закону №1645-ІІІ повинна бути засвідчена лікарем,
- видання керівником підприємства, установи, організації наказу про відсторонення працівника від роботи із зазначенням конкретної правової і фактичної підстави (ухилення чи відмова) та строку відсторонення.
Судом встановлено, що позивач є працівником закладу освіти.
Обов'язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням , який набув чинності 08.11.2021 .
Отже, лише з цієї дати у позивача виник обов'язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивачки є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.
Отже, судом встановлено, що позивачка, яка працює у вчителем початкових класів в шкільному закладі, підлягає обов'язковій вакцинації.
З урахуванням того, що позивач ОСОБА_1 відмовилася від обов'язкової вакцинації, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що роботодавець неправомірно відсторонив її від роботи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що громадяни України зобов'язані, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Отже, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону здоров'я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.
Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.
Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
З врахуванням того, що позивача правомірно відсторонили від роботи, та того, що у зазначений період вона не виконувала трудових обов'язків, а тому і немає підстав для стягнення в користь позивачки заробітної плати за період її відсторонення від роботи.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на працю.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я її громадян.
Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я.
Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх вихованців і працівників дитячого садка, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим через порушення норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля задовольнити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2021 року в даній справі скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 м. Ковеля, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 квітня 2022 року.
Головуючий
Судді :