Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 761/16207/20
провадження № 61-17210 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Національний інститут стратегічних досліджень,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року у складі судді Притули Н. Г., додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.; касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 рокуу складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу у частині його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 26 липня 2010 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, з 01 вересня 2014 року працював на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень.
27 грудня 2019 року наказом Національного інституту стратегічних досліджень № 85 затверджено та введено в дію з 01 січня 2020 року нову організаційну структуру інституту.
28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано йому попередження про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Із зазначеним попередженням про скорочення посади його було ознайомлено 08 січня 2020 року.
З 01 січня 2020 року введено нову організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень на підставі наказу директора інституту від 27 грудня 2019 року № 85.
Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 02 березня 2020 року № 80-к йому було надано відпустку з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року та зазначено вважати датою його звільнення 23 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
З 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року він перебував у щорічній відпустці та 14 березня 2020 року у телефонному режимі був повідомлений про проведення з ним остаточного розрахунку у зв'язку зі звільненням з 23 березня 2020 року із займаної посади.
На підставі його заяви, трудова книжка та завірена копія наказу про звільнення були направлені йому на адресу проживання, які він отримав 02 квітня 2020 року.
Позивач уважав своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем було порушено положення трудового законодавства, а саме оновлена організаційна структура інституту затверджувалася 27 грудня 2019 року з введенням її в дію з 01 січня 2020 року, тому відповідач зобов'язаний був попередити його про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посади не пізніше 01 листопада 2019 року, а попередив 08 січня 2020 року.
Крім того, йому не було запропоновано усі вакантні посади, які існували у відповідача у період з 28 грудня 2019 року по 23 березня 2020 року, що є порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Також відповідач допустив порушення положень статті 42 КЗпП України, так як його звільнення проведено без врахування та надання йому переважного права на залишення на роботі і у порушення частини третьої статті 40 КЗпП України під час перебування у відпустці.
Відповідач не здійснив повного розрахунку по заробітній платі, а саме за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року не виплачена надбавка за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу, що становить 50 627,13 грн, хоча рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року у справі № 761/44461/19 його позов задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ тимчасово виконуючого обов'язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. від 07 серпня 2019 року № 186-К про скасування з 07 серпня 2019 року йому, як заступнику директора, раніше встановленої надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу.
У період з травня по жовтень 2018 року, оскільки не виплачувалась надбавка за високі досягнення, то йому не було доплачено премію у розмірі 32 461,09 грн, невірно оплачена відпустка за період з травня 2019 року по березень 2020 року. Крім того, йому не сплачено кошти за відрядження у листопаді 2018 року у розмірі 720,78 грн.
Протиправними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, оскільки його звільнення відбулося з порушенням положень трудового законодавства та було абсолютно неочікуване для нього, такі події викликали у нього душевні страждання та погіршення стану здоров'я, унаслідок чого він звертався до медичного закладу і був непрацездатний у період з 19 березня 2020 року по 28 березня 2020 року.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень від 04 березня 2020 року № 80-к у частині його звільнення; виключити з розділу «Підстава» слова попередження про скорочення посади 08 січня 2020 року; статті 3, 24 Закону України «Про відпустки», постанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2017 року № 930 «Питання оплати праці працівників Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту законодавства Верховної Ради України; посади яких не належать до посад державної служби», стаття 44 КЗпП України», виключити з короткої назви «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням» та пункт 1 наказу директора інституту слова «з наступним звільненням».
Позивач просив поновити його на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року; стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по день поновлення на роботі; стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн; стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі у розмірі 105 726,82 грн, а саме: 50 627,13 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року; 32 461,09 грн - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки; стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження у листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 906 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 і від 06 грудня 2017 року № 930». Зобов'язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50 % посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою.
У позові ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу у частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави судовий збір у сумі 840,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача з роботи у зв'язку зі скороченням посади відбулося з дотриманням положень трудового законодавства, оскільки у відповідача дійсно відбулася зміна структури, змінено штатний розпис, позивача попереджено про наступне вивільнення за два місяці. ОСОБА_1 було запропоновано усі вакантні посади, проте згоди на переведення він не надав. Відповідачем проведено порівняння показників продуктивності праці позивача та надано перевагу у залишенні на роботі іншим працівникам, тому до позивача не можуть бути застосовані положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі.
ОСОБА_1 було звільнено в останній день відпустки, тому відсутні підстави вважати, що його звільнення відбулось під час відпустки.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з метою захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження у листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 906 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 і від 06 грудня 2017 року № 930» та зобов'язати Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою. Відповідач не заперечував щодо існування вищевказаної заборгованості по заробітній платі, а лише зазначав про відсутність коштів для здійснення відповідних виплат.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат у сумі 30 702,81 грн задоволено частково. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Інші вимоги заяви залишено без задоволення.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень від 04 березня 2020 року № 80-к у частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по 23 вересня 2021 року, у розмірі 594 839,52 грн. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі у розмірі 81 531,89 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32 461,09 грн - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави судовий збір у розмірі 2 738,87 грн. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 838,25 грн. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми платежу за один місяць.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до попередження про заплановане звільнення ОСОБА_1 запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій, проте відсутні докази відмови позивача від переведення на цю посаду.
Відповідачем, як роботодавцем, у порушення положень статті 49-2 КЗпП України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу протягом терміну попередження було запропоновано усі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад у допоміжних підрозділах інституту. Крім того, звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, оскільки з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року він перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДШ № 943351, чим порушено положення частини третьої статті 40 КЗпП України.
Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Унаслідок незаконного звільнення позивача йому було завдано моральної шкоди, при визначенні розміру якої суд урахував вимоги виваженості, розумності і справедливості.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року у справі № 761/44461/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. від 07 серпня 2019 року № 186-К про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 , заступнику директора, раніше встановленої надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу. Проте відсутні докази виконання відповідачем зазначеного судового рішення.
Позивач вказував на те, що відповідачем не нараховано та не виплачено суми надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановлення надбавки за високі досягнення у праці здійснюється у межах року, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року у розмірі 26 432,20 грн; надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року у розмірі 32 461,09 грн; оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року у розмірі 720,78 грн; оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки у розмірі 21 917,82 грн.
Відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки таке стягнення є подвійним, враховуючи, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування положень статті 117 КЗпП України та статті 235 КЗпП.
Оскільки судом було задоволено частково позовні вимоги, то пропорційно задоволеним вимогам стягнуто витрати на правову допомогу. Вчинення позивачем процесуальних дій, які, на його думку, є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а саме направлення відповідної кореспонденції до суду та інституту, у зв'язку з чим понесені витрати у розмірі 244,68 грн, є необґрунтованими, оскільки не свідчать про обов'язок вчинення таких дій та ствердження про їх необхідність під час розгляду справи. Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність правових підстав для стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 158,13 грн, оскільки позивачем таких обставин не доведено.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року за заявою ОСОБА_1 стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача про розподіл судових витрат, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем сума за надані послуги адвокатом є необґрунтованою. При цьому, правильними є доводи відповідача про необґрунтованість та неспівмірність суми витрат на професійну правову допомогу позивача у розмірі 40 287,43 грн з реальним обсягом такої допомоги у суді апеляційної інстанції, часом, витраченим на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат (їх дійсність та необхідність).
Вчинення позивачем процесуальних дій, які, на його думку, є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду, у зв'язку з чим понесені витрати у розмірі 264,60 грн, є необґрунтованими, оскільки не свідчать про обов'язок вчинення таких дій та про їх необхідність під час розгляду справи. Позивачем не доведено правових підстав для стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 315,68 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Національний інститут стратегічних досліджень просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 287,43 грн та витрат, пов'язаних з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, у розмірі 264,60 грн, скасувати й ухвалити нове рішення, яким його заяву задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/16207/20 з Шевченківського районного суду м. Києва. Клопотання Національного інституту стратегічних досліджень про зупинення виконання судового рішення задоволено частково. Відмовлено у зупиненні виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у частині поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня
2021 року зупинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Національного інституту стратегічних досліджень мотивована тим, що ОСОБА_1 відповідно до положень частини першої статті 49-2 КЗпП України попереджено про наступне вивільнення за два місяці до такого вивільнення й у вищевказаному попереджені було запропоновано вакантну посаду за відповідною спеціальністю, а саме посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій, проте згоди на переведення він не надав.
Переважне право позивача на залишення на роботі порушено не було, оскільки керівництвом інституту пріоритет щодо залишення на посаді заступника директора був наданий працівнику з більш високою кваліфікацією, ніж у позивача.
У зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 906 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, від 06 грудня 2017 року № 930» Державним управлінням справами, яке є головним розпорядником бюджетних коштів і мало право вносити зміни до Державного бюджету Країни, не було збільшено додаткового фінансування для перерахунку посадових окладів та інших виплат у повному обсязі. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для перерахунку надбавки за високі досягнення у праці, премії за відповідний період, оплати відрядження. Тому належним відповідачем з цього питання є Державне управління справами, як розпорядник бюджетних коштів.
Позивачу була надана відпустка з наступним звільненням, що відповідає положенням статті 3 Закону України «Про відпустки». 04 березня 2020 року, тобто у день підписання спірного наказу директором інституту, завідувач відділу кадрів у телефонному режимі проінформувала позивача про підписання цього наказу і запросила його до відділу кадрів для ознайомлення з ним. Проте позивач для ознайомлення з наказом інституту не з'явився, про що складено відповідний акт. ОСОБА_1 захворів під час відпустки з подальшим звільненням, проте своєчасно не надав відповідачу листок непрацездатності, тому відсутні підстави для його врахування.
Відсутні правові підстави для виплати позивачу надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 %, оскільки посаду позивача, заступник директора інституту, на якій йому наказом від 09 січня 2019 року № 11-к встановлена виплата надбавки за високі досягнення у праці, скорочена наказом інституту від 27 червня 2019 року № 149-к. Наказом директора інституту від 16 серпня 2019 року № 192-к було введено три нові посади заступника директора з 19 серпня 2019 року, 28 серпня 2019 року позивач надав письмову згоду на переведення на нову посаду заступника директора. Таким чином, наказ директора інституту від 09 січня 2019 року № 11-к, яким позивачу встановлена надбавка за високі досягнення у праці, втратив чинність, так як відносився до конкретної посади, яка була скорочена. ОСОБА_1 на новій посаді не була встановлена надбавка за високі досягнення у праці.
Оскаржувані судові рішення також підлягають скасуванню у частині розподілу судових витрат, оскільки позивачем не доведено розміру витрат на правничу допомогу, його представником є його дочка, що впливає на прозорість здійснення фінансових взаємовідносин між ними.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що загальний розмір витрат позивача за надання адвокатом правової допомоги щодо розгляду справи у суді апеляційної інстанції склав 40 287,43 грн, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 24 вересня 2021 року, квитанцією акціонерного товариства «Державний ощадний банк». Заявлений позивачем розмір судових витрат не є надмірним, завищеним. Апеляційний суд неправомірно відмовив у стягненні усієї суми витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача додаткових витрат у розмірі 264,60 грн, які понесені позивачем у зв'язку з направленням ним відповідної кореспонденції відповідачу та до суду апеляційної інстанції.
Доводи осіб, яки подали відзиви на касаційні скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень, посилаючись на те, що оскаржувана постанова Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають. Звільнення позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і працівідбулося із порушенням положень трудового законодавства, оскільки йому не було запропоновано усі вакантні посади, у тому числі завідувача та заступника завідувача відділу інформаційних технологій, завідувача і заступника завідувача та провідного інженера відділу адміністративно-господарського забезпечення, головного консультанта і провідного документознавця відділу документального забезпечення та архіву, що є обов'язком відповідача, як роботодавця. Відповідачем при залишенні на посаді чотирьох з семи заступників директора інституту не проведено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників, чим порушено переважне право позивача на залишення на роботі. Відповідач за власною ініціативою, без попередження та повідомлення позивача, прийняв рішення щодо надання йому щорічної відпустки з наступним звільненням, що є порушенням Закону України «Про відпустки». Посада ОСОБА_1 не підлягала скороченню відповідачем у 2019 році, тому Національним інститутом стратегічних досліджень безпідставно не виплачувалась встановлена позивачу наказом інституту надбавка за високі досягнення у праці. Сума надбавки за високі досягнення у праці та сума премії повинна розраховуватися у відсотковому відношенні до розміру посадового окладу, тому перерахунку та виплаті також підлягають усі пов'язані з посадовим окладом платежі, а саме надбавка за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року.
ОСОБА_1 заявлено клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень, оскільки правові висновки Верховного Суду України, Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, стосуються інших правовідносин, ніж у цій справі.
Крім того, ОСОБА_1 порушено питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 800 грн.
У грудні 2021 року Національний інститут стратегічних досліджень подав відзив на касаційну скаргуОСОБА_1 , посилаючись на те, що договір про надання правничої допомоги від 21 квітня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом - ОСОБА_2 з порушенням положень ЦК України, оскільки він не містить конкретно визначеного терміну його дії, в ньому не зазначено в якому суді, в якій справі адвокат буде представляти інтереси позивача, не зазначено загальної вартості послуг, кількості годин адвокатських послуг. Відсутні копії квитанцій до прибуткового касового ордера, відповідно до яких адвокатом від позивача прийнято гонорар, сплачено за адвокатські послуги. Крім того, позивач та адвокат - ОСОБА_2 перебувають у родинних стосунках, як батько і дочка, що впливає на зацікавленість позивача у збільшенні суми витрат на адвокатські послуги. Таким чином, Національний інститут стратегічних досліджень просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 26 липня 2010 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Національним інститутом стратегічних досліджень, з 01 вересня 2014 року призначений на посаду заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень.
Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 27 грудня 2019 року № 85 затверджено та введено у дію з 01 січня 2020 року організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень.
Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 28 грудня 2019 року № 350-К введено в дію штатний розпис з 01 січня 2020 року, згідно з яким кількість посад заступника директора скорочувалась з семи до чотирьох.
Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 17 лютого 2020 року № 20 були введені в дію з 17 лютого 2020 року зміни до організаційної структури Національного інституту стратегічних досліджень.
28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано ОСОБА_1 попередження про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, також йому пропонувалася посада провідного інженера відділу інформаційних технологій. Із зазначеним попередженням про скорочення посади його було ознайомлено 08 січня 2020 року. У попередженні ОСОБА_1 зазначив, що відповідь щодо переведення дасть до 15 січня 2020 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року у справі № 761/44461/19, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. від 07 серпня 2019 року № 186-К про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 , заступнику директора, раніше встановленої надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу.
Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 02 березня 2020 року № 80-к ОСОБА_1 було надано відпустку з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року та зазначено вважати датою його звільнення 23 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
У період з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДШ № 943351 (а.с. 104, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги Національного інституту стратегічних досліджень, ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані постанова апеляційного суду та додаткова постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідають.
Щодо касаційної скарги Національного інституту стратегічних досліджень
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що у відповідача відбулася зміна структури, змінено штатний розпис, а відповідно до положень частини першої статті 49-2 КЗпП України позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці до такого вивільнення й у цьому попереджені було запропоновано вакантну посаду за відповідною спеціальністю, а саме посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій. Крім того, ОСОБА_1 особисто написав у цьому попередженні, що відповідь надасть до 15 січня 2019 року. Відділом кадрів Національного інституту стратегічних досліджень 15 січня 2019 року було складено акт про те, що позивач протягом двох місяців не звертався до відповідача ні усно, ні письмово з заявою про переведення на запропоновану вакантну посаду.
Апеляційний суд, зазначаючи про те, що відповідачем не запропоновано позивачу усі вакантні посади, конкретно не встановив які саме посади були вакантними у Національному інституті стратегічних досліджень за відповідною професією чи спеціальністю ОСОБА_1 , на яких він може виконувати роботу з урахуванням, у тому числі його освіти, кваліфікації, досвіду.
Отже, апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано усі вакантні посади, так як станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади у допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень.
Позивач вказував про те, що згідно з інформаційною довідкою про наявність вакансій на керівні посади в допоміжних підрозділах, інформаційною довідкою про наявність вакансій в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року були вакантними посади завідувача та заступника завідувача відділу інформаційних технологій, завідувача і заступника завідувача та провідного інженера відділу адміністративно-господарського забезпечення, головного консультанта і провідного документознавця відділу документального забезпечення та архіву (а.с. 27-31, т. 2). Вказані посади відповідали освіті, кваліфікації, досвіду ОСОБА_1 , проте відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачем пропонувалися йому такі посади.
Позивач також зазначав про те, що станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакантні посади у допоміжних підрозділах (а.с. 32-34, т. 2), з яких відповідач запропонував позивачу лише одну посаду - провідний інженер відділу інформаційних технологій, відсутні докази відмови позивача від переведення на цю посаду.
Крім того, апеляційному суду слід перевірити посилання відповідача на те, що ним проведено порівняння показників продуктивності праці ОСОБА_1 й надано перевагу у залишенні на роботі іншому працівнику, а саме пріоритет щодо залишення на посаді, виходячи із розподілу обов'язків між членами дирекції, заступника директора був наданий працівнику більш високої кваліфікації - ОСОБА_3 , який обіймав керівні посади у сфері економіки, бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності у Кабінеті Міністрів України, апараті Ради національної безпеки і оборони України. Тому до позивача не можуть бути застосовані положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі.
Посилання апеляційного суду, як на підставу для поновлення позивача на роботі, на його звільнення у період тимчасової непрацездатності, є безпідставним, з огляду на таке.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п'ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).
Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у разі встановлення законності звільнення позивача на підставі відповідних положень КЗпП України, то порушення частини третьої статті 40 КЗпП України слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, провадження № 14-670 цс 19, та Верховний Суд у постановах: від 27 січня 2021 року у справі № 501/1928/18, провадження № 61-15334 св 19, від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19, провадження № 61-14979 св 20.
Апеляційний суд помилково послався на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням положень частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки у період з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року він перебував на лікарняному, оскільки порушення прав позивача, а саме - звільнення у день перебування на лікарняному, має бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції
у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Отже, постанова Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно з положенням статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено у статті 142 ЦПК України.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, апеляційному суду слід перевірити доводи ОСОБА_1 щодо визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії.
Крім того, Верховний Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду про відмову у стягненні додаткових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 264,60 грн, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною другою статті 140 ЦПК України розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості доводів позивача про стягнення додаткових витрат понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 такі витрати понесено унаслідок направлення відповідної кореспонденції відповідачу та апеляційному суду, що підтверджено належними доказами, а саме копіями фіскальних чеків акціонерного товариства «Укрпошта» від 26 лютого 2021 року, від 23 березня 2021 року, від 30 квітня 2021 року, від 24 травня 2021 року, від 24 травня 2021 року, від 10 червня 2021 року, від 20 серпня 2021 року, від 27 вересня 2021 року, від 27 вересня 2021 року (а.с. 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 212, 213, т. 3).
Таким чином, додаткова постанова Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Щодо судових витрат
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу має містити у разі необхідності клопотання особи, яка подає відзив на касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заявлено клопотання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 800 грн.
Відзив надісланий учасникам справи і від Національного інституту стратегічних дослідженьзаперечення не надходили, а тому клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, оскільки згідно з частинами п'ятою та шостою статті 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник подав такі докази: акт прийому-передачі документів від 01 грудня 2021 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 03 грудня 2021 року, квитанцію акціонерного товариства «ПриватБанк» від 06 грудня 2021 року.
Матеріали справи не містять клопотання Національного інституту стратегічних дослідженьпро зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, наданої у суді касаційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20).
Ураховуючи викладене, клопотання ОСОБА_1 , яке порушено у відзиві на касаційну скаргу,про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, а саме з Національного інституту стратегічних дослідженьна користь ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на правову допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 4 800 грн.
Щодо закриття касаційного провадження
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у справі слід відмовити, оскільки суд касаційної інстанції не знаходить для цього правових підстав, так як доводи касаційної скарги Національного інституту стратегічних досліджень містять підстави, яким необхідно було дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень відмовити.
Касаційні скарги Національного інституту стратегічних досліджень, ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Клопотання ОСОБА_1 , викладене у відзиві на касаційну скаргу, про розподіл судових витрат задовольнити.
Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець