464/7366/20
2/465/836/22
Іменем України
29.03.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Кузь В.Я.
за участю секретаря судових засідань Добрянської О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області та Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірного звинувачення в адміністративному правопорушенні та стягнення судових витрат, -
встановив:
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м. Львова із позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірного звинувачення в адміністративному правопорушенні та стягнення судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03.08.2020р. об 04 год. 12 хв. у місті Львові по вулиці Науковій 9А інспектором патрульної поліції відносно нього, позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2917632, відповідно до якої його звинувачено у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. В подальшому він, позивач, звернувся до Сихівського районного суду м. Львова про скасування даної постанови. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22.09.2020р. вищевказану постанову скасовано, а провадження у справі закрито. В постанові зазначено, що будь - яких доказів, які б свідчили про вчинення ним, позивачем, порушення ПДР України, окрім оскаржуваної постанови, УПП у Л/о ДПП не надано та постанова не містить посилання на жоден доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Зазначає, що йому, позивачу, заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що він був змушений захищати свої права в суді, витрачати час на відновлення порушених прав. Зазначає, що він, позивач, фактично перебував під слідством і судом з моменту складення постанови про адміністративне правопорушення - 03.08.2020р. до моменту набрання рішенням законної сили - 26.11.2020р. Відтак, просить стягнути моральну шкоду в розмірі 16 530 (шістнадцять тисяч п"ятсот тридцять) гривень 50 коп., судовий збір та витрати на правову допомогу, розмір, яких не зазначає.
Відповідно до ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року справа за підсудністю передана до Франківського районного суду м. Львова.
Підстави такого рішення викладені в ухвалі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2021 року справу передано судді Кузю В.Я.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.02.2021р. відкрито провадження та справу призначено до підготовчого судового розгляду, визнано обов'язковою явку в судове засідання позивача ОСОБА_1 для дачі особистих пояснень з приводу обставин справи, якого зобов"язано представити в підготовче засідання належним чином завірену копію рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22.09.2020р. у справі №464/4694/20, яке набрало законної сили.
Представником відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позову повністю у зв"язку з його безпідставністю.
У поданій відповіді на відзив позивач просить позов задоволити.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.02.2022р. закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу.
В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, Управлінням патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції скеровано клопотання про слухання справи за відсутності відповідача, за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи та з'ясувавши фактичні обставини у їх сукупності, суд приходить до наступного.
За ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22.09.2020р. у справі №464/4694/20 позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної поліції Пушкара Андрія Володимировича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено, постанову серії ЕАМ №2917632 від 03.08.2020р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП скасовано, а провадження у справі закрито. Згідно оскаржуваної постанови, 03.08.2020р. о 01 год. 45 хв. по вулиці Науковій 9А у місті Львові ОСОБА_1 керував автомобілем марки "Тойота" д.н.з. НОМЕР_1 без освітлення номерного знаку в темну пору доби, а також на вимогу інспектора не пред"явив для перервірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс ОСЦПВВНТЗ, чим порушив п.2.1. ПДР України. Судом встановлено, що будь - яких доказів, які б свідчили про вчинення ним, позивачем, порушення ПДР України, окрім оскаржуваної постанови, УПП у Л/о ДПП не надано та постанова не містить посилання на жоден доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках учинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування вищевказаної норми закону діють правила частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон) в особи виникає право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, від 5 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 , від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Суд вважає, що між скасуванням постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та завданням йому моральної шкоди є причинний зв'язок, такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, скасування самої постанови про адміністративне правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пункті третьому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.
Аналогічна норма міститься в частині другій статті 13 Закону, згідно з якою розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
При цьому, є хибним твердежння позивача про те, що в межах процедури притягнення його до відповідальності в межах санкцій вказаних вище статтей Кодексу України про адміністративні правопорушення він перебував під судом чи слідством у розумінні положень Закону.
Суд вважає необхідним визначити розмір морального відшкодування в межах суми 5000,00 гривень.
У рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, на яку посилаються позивачі в позові (статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ).
При цьому, суд зазначає, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. П.1 ч.3 цієї статті вказує на те, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які обгрунтовують витрати, понесені позивачем, які стосуються надання йому правової допомоги.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
На підставі викладеного, керуючись статями 43 - 44, 49; 259, 263 - 265, 293-295 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області та Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірного звинувачення в адміністративному правопорушенні та стягнення судових витрат - задоволити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач 1: Департамент патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, юридична адреса: м. Львів, вул. Перфецького 19, код ЄДРПОУ 40108646;
Відповідач 2: Державна Казначейська служба України, юридична адреса: м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя В. Кузь