01 квітня 2022 року м. Київ Справа № 320/15489/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача, що виявились у відмові здійснити позивачу нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а відтак відповідно до положень статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження шляхом надсилання тексту вказаного вище судового рішення рекомендованою кореспонденцією та електронною поштою, про що свідчать наявні в матеріалах справи дані on-line сервісу «Відстеження поштових відправлень» Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», з яких вбачається, що надіслане судом на адресу відповідача рекомендоване поштове відправлення вручено його представнику 31.12.2021, та звіт про успішну доставку представнику позивача електронного листа.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, жодних доказів поважності причин його неподання суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого позивачу 24.12.2020, а також даними, наведеними у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0086563.
У 2021 році відповідачем здійснено позивачу виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 3906,00 грн.
Не погоджуючись із розміром отриманої грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою про її нарахування та виплату у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до положень статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
Листом від 01.10.2021 № 4199/02-14 Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації повідомило позивача про те, що виплата цієї допомоги у 2021 році здійснюється у межах бюджетних призначень та у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 № 325.
Вважаючи протиправними дії відповідача, що виявились у відмові здійснити позивачу нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Так, відповідно до положень частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах:
- інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
- інвалідам II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
- інвалідам III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI частину п'яту зазначеної статті було викладено у новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 22.05.2008 було відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни (особам з інвалідністю внаслідок війни) становить сім, вісім та десять мінімальних пенсій за віком в залежності від групи інвалідності.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, із набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII.
У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27.02.2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону № 3551 у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни (особам з інвалідністю внаслідок війни) ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Поряд з цим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 № 325 (далі - постанова № 325) затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, в якому визначено, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни II групи здійснюється у розмірі 3906,00 грн.
На час виникнення спірних правовідносин постанова № 325, якою виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році особам з інвалідністю внаслідок війни затверджено у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII, є чинною та не визнана Конституційним Судом України неконституційною.
Відтак, на момент виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон № 3551-XII та постанова № 325, які по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни.
За таких обставин суд, виходячи з наведених у частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, дійшов висновку, що для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не постанову № 325, а Закон № 3551, який має вищу юридичну силу.
Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
При цьому у вказаному вище судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що під час обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня підлягає застосуванню мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою статті 28 Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідальними органами, які зобов'язані завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня, є управління соціального захисту населення за місцем проживання особи або центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, має право на перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, обчисленому відповідно до приписів частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV.
За таких обставин твердження відповідача про відсутність підстав для проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є необґрунтованими.
Суд також наголошує, що відсутність належного бюджетного фінансування не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002, 17.03.2004 № 7-рп/2004, 01.12.2004 № 20-рп/2004 та 09.07.2007 № 6-рп/2007).
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача, що виявились у відмові здійснити позивачу нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, є протиправними.
При цьому, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у загальному розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).
Аналізуючи вказані вище норми, суд дійшов висновку, що заявляючи вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, позивач повинен зазначити, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, представник позивача стверджує, що позивач зазнав моральних страждань у зв'язку з неможливістю використання недоплачених грошових коштів на придбання лікувальних засобів для підтримання власного здоров'я.
Разом з тим представником позивача не надано суду жодних належних та допустимих доказів завдання позивачу моральної шкоди та не наведено з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Стосовно клопотання представника позивача про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.
При цьому на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу стороною надаються:
1) договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
2) документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 06.02.2020 в адміністративній справі № 826/16219/16.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги в матеріалах справи містяться копії ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1172377 та дубліката свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 903/10.
Водночас оформленого у встановленому законодавством порядку договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом, та/або інших документальних свідоцтв, які свідчать про характер отриманих позивачем послуг та їх вартість, позивачем або його представником суду не надано.
За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Крім того, оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації, що виявились у відмові здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
3.Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код: 03193755, місцезнаходження: Київська область, м. Біла Церква, вул. Тімірязєва, 2-А) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Харченко С.В.