пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 квітня 2022 року Справа № 903/107/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/107/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОГРУП», м. Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Тарараки Тамари Миколаївни , м. Луцьк
про стягнення 408 479,47 грн.
В с т а н о в и в: Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКОГРУП» звернулось з позовом до Фізичної особи-підприємця Тарараки Тамари Миколаївни про стягнення 408 479,47 грн., з яких: безпідставно набуті грошові кошти в сумі 400 000, 00 грн., 3% річних у сумі 2860,27 грн., інфляційні втрати у розмірі 5619,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що кошти у розмірі 400 000,00 грн. є безпідставно набуті відповідачем згідно платіжних доручень №1233, №1234, №1227, №1231, №1230, №1232, №1229, №1228 від 19.03.2021 та квитанції №0.0.2071034646.1 від 30.03.2021, які позивач перерахував для ФОП Тарараки Т.М. в сумі 400 000 грн. за пиломатеріали, оскільки поставка лісоматеріалів не відбулась, позивач вважає, що дані кошти відповідач набув безпідставно та просить їх повернути. Крім того, у зв'язку із несвоєчасним поверненням коштів просить стягнути 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 04.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву за вх.№01-57/1193/22 від 22.02.2022, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити частково, оскільки до подачі позивачем позову до суду відповідачем були повернуті кошти на загальну суму 90 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №189 від 12.10.2021 на суму 40 000,00 грн. та №207 від 06.12.2021 на суму 50 000,00 грн., та після відкриття провадження у справі відповідачем повернуті грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням №238 від 14.02.2022 на суму 60 000,00 грн., а тому відповідач визнає основну заборгованість в сумі 250 000,00 грн. в стягненні судових витрат, 3% річних та інфляційних втрат просить відмовити в повному обсязі.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКОГРУП» було сплачено кошти на рахунок Фізичної особи-підприємця Тарараки Тамари Миколаївни у загальній сумі 400 000,00 грн. згідно платіжних доручень №1233, №1234, №1227, №1231, №1230, №1232, №1229, №1228 (а.с. 5-8) від 19.03.2021 та згідно квитанції №0.0.2071034646.1 від 30.03.2021. (а.с. 9) з призначенням платежу «оплата за пиломатеріали».
03.10.2021 позивач надіслав відповідачу вимогу від 01.10.2021, у якій просив повернути сплачені грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн., оскільки поставка не відбулась, а тому вважає, що дані кошти отримані відповідачем безпідставно (а.с. 10-13).
З трекінгу відстеження поштового відправлення вбачається, що вказана вимога була вручена особисто відповідачу 08.10.2021.
На виконання вимоги позивача від 01.10.2021, відповідач повернув частково кошти у загальному розмірі на суму 90 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №189 від 12.10.2021 на суму 40 000,00 грн. та №207 від 06.12.2021 на суму 50 000,00 грн.
Судом встановлено, що до подачі позову до суду відповідач на виконання вимоги частково повернув кошти позивачу на загальну суму 90 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №189 від 12.10.2021 на суму 40 000,00 грн. та №207 від 06.12.2021 на суму 50 000,00 грн.
Отже, на момент подачі позову основний борг становив 310 000 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із ч.2 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У ч.1 ст.1213 ЦК України зазначається, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У постанові від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц Верховний Суд роз'яснив, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Верховний Суд дійшов висновку, що для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Суд касаційної інстанції зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядок скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Враховуючи вище викладене в частині стягнення 90 000 грн. основного боргу суд дійшов висновку про відмову у позові, як безпідставно заявленому та не підтвердженому належними та допустимими доказами.
Окрім того, після відкриття провадження у справі відповідачем частково повернуті грошові кошти позивачу, що підтверджується платіжним дорученням №238 від 14.02.2022 на суму 60 000 грн.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Оскільки відповідач сплатив частково основний борг під час розгляду справи в суді на 60 000 грн., що підтверджується відповідними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 250 000 грн. є обґрунтованими, відповідачем визнанні, а відтак підлягають задоволенню.
Щодо нарахованих позивачем 5619,20 грн. - інфляційних втрат та 2860,27 грн. - 3% річних, за період з 01.11.2021 до 26.01.2022 суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і зі будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Правомірними є нарахування 3% річних та інфляційних втрат виходячи із суми боргу 310 000 грн. та період з 01.11.2021 до 26.01.2022.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" підлягає до задоволення частково 3% річних в сумі 2 191 грн., та інфляційні втрати 5619,20 грн. за період з 01.11.2021 до 26.01.2022, в решті слід відмовити як безпідставно заявленій.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вище викладені обставини справи суд дійшов висновку позов задоволити частково.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тарараки Тамари Миколаївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОГРУП» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, код ЄДРПОУ 40103391) 257 810,20 грн. в т.ч.: 250 000 грн. - основної заборгованості, 2191,00 грн. - 3% річних, 5619,20 грн. - інфляційних втрат та 3867,15 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Закрити провадження на суму 60 000 грн.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя В. М. Дем'як