79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"22" березня 2022 р. Справа №914/429/21
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання Гавриляк І.В.
розглянувши апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства “Транспортна фірма “Львівспецкомунтранс” б/н від 04.08.2021 (вх. № ЗАГС 01-05/2756/21 від 12.08.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2021 (суддя Сухович Ю.О., повний текст складено 19.07.2021)
у справі №914/429/21
за позовом: Львівського комунального підприємства “Транспортна фірма “Львівспецкомунтранс” (надалі ЛКП “ТФ “Львівспецкомунтранс”), м.Львів
до відповідача Приватної агрофірми “Острів” (надалі ПАФ “Острів”), м.Львів
про стягнення 657 317,30 грн збитків
за участю представників сторін:
від позивача: Гнатів І.М. - представник
від відповідача: Шнир Я.Б. - адвокат (ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1757 від 13.10.2020 )
ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ПАФ «Острів» про стягнення 657 317,30 грн збитків.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.07.2021 у справі №914/429/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції встановив, що в даному випадку відсутні усі складові цивільного правопорушення, а саме вина відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між збитками і протиправною поведінкою останнього, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, за відсутності усіх складових правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення є незаконним і необґрунтованим через неповноту та неправильність встановлення обставин справи, прийняте з неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішенням Господарського суду Львівської області від 07.07.2022 у справі №914/429/21 скасувати, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Зокрема, апелянт зазначає, що оскільки відповідач в порушення вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 657 317,30 грн. На підтвердження неотримання податкового кредиту позивач покликається на декларацію з податку на додану вартість позивача (додаток 5 до податкової декларації «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, розділ ІІ «Податковий кредит»), позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.08.2018р. у справі №917/877/17.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та вказує, що позивач визначає суму ПДВ у розмірі 608 096,03 грн за період з 30.09.2018 по 31.07.2019 виходячи з єдиного доказу - декларацій з податку на додану вартість позивача (додаток №5 до податкової декларації), детально не вказує, по яких актах наданих послуг є претензії, вважає, що відсутні усі елементи складу господарського правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи (порушення зобов'язання), причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина особи, яка завдала збитки. Також відповідач зазначає, що вжив усіх залежних від нього дій щодо належного виконання обов'язку реєстрації податкових накладних в ЄРПН згідно вимог чинного законодавства, що виключає можливість притягнення контрагента до господарсько-правової відповідальності, і тому не вважає, що він порушував пункт 201,10 статті 201 Податкового кодексу України. Звертає увагу на рішення Львівського окружного адміністративного суду 10.12.2019, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції у справі № 1.380.2019.004780 за позовом ПАФ «Острів» до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними рішень, зобов'язання до вчинення дій, яким визнано протиправними та скасовано рішення комісії ГУ ДВС у Львівській області про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати датою подання виписані ПАФ «Острів» податкові накладні за цей період.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
28.09.2018 між ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» (замовник) та ПАФ «Острів» (виконавець) укладено договір № 28-09-1/18 про надання послуг відповідно до умов якого виконавець надавав послуги організації подальшої переробки та/або утилізації (захоронення) або видалення безпечних відходів замовника.
Відповідно до пункту 1.2 договору сторони дійшли згоди, що під терміном «утилізація» мається на увазі утилізація, знешкодження, переробка сортування відходів, за умови, що обраний позивачем спосіб поводження з відходами не суперечить законодавству та є прийнятним саме для цього виду відходів. Відходи не підлягають регулюванню згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 №1120.
Згідно з п.2.2. договору під час вилучення виконавцем відходів для їх подальшої утилізації/захоронення, сторони складають акт надання послуг у довільній формі, надалі «акт», що підписується представниками сторін, що свідчить про відсутність у сторін і претензій одна до одної.
За період з 30.09.2018 до 31.07.2019 на виконання умов договору між сторонами було підписано акти надання послуг на загальну суму 7 592 480 грн. Позивач оплатив надані відповідачем послуги повністю, даний факт останнім не заперечується, у тому числі позивач сплатив податок на додану вартість. Загальна сума сплаченого позивачем ПДВ в ціні послуг становить 1 265 413,33 грн.
Позивач стверджує, що відповідач зареєстрував податкові накладні на суму ПДВ у розмірі 608 096,03 грн. Як наслідок, через порушення відповідачем п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в частині його обов'язку зареєструвати податкові накладні за загальну суму ПДВ 1 265 413,33 грн., позивача позбавлено права включити до складу податкового кредиту та зменшити власні податкові зобов'язання на суму ПДВ у розмірі 657 317,30 грн. (1 265 413,33 - 608 096,03 грн.).
Позивач з цього приводу звертався до відповідача з претензією від 30.12.2020 вих.№ 30-12-20/п, яка залишена останнім без задоволення.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягання з ЛКП “ТФ “Львівспецкомунтранс” 657 317,30 грн збитків, покликаючись на положення пункту 14.1.181 статті 14, підпункт «а» пункту 198.1, підпункт п. 198.6 статті 198, пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України.
Розрахунок суми збитків позивачем здійснено виходячи із 260 актів наданих послуг за період з 30.09.2018 до 31.07.2019 на загальну суму 7 592 480 грн, проте, до позовної заяви долучено 272 акти наданих послуг за цей період.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 ЦК України).
Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначалося вище, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними договору від 28.09.2018 про надання послуг, відповідно до якого виконавець надавав послуги організації подальшої переробки та/або утилізації (захоронення) або видалення безпечних відходів замовника.
Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України - податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом “а” пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем у зв'язку з наданням послуг позивачу на підставі договору №28-09-1/18 від 28.09.2018 складались відповідні податкові накладні, які були скеровані засобами телекомунікаційного зв'язку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних була зупинена контролюючим органом. Відповідач оскаржив вказані дії до адміністративного суду.
Львівський окружний адміністративний суд 10.12.2019 у справі № 1 380.2019.004780 за позовом ПАФ «Острів» до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними рішень, зобов'язання до вчинення дій, постановив рішення, яким визнав протиправними та скасував рішення комісії ГУ ДВС у Львівській області про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних за період від 22.02.2019 по 16.10.2019 та зобов'язав Державну фіскальну службу України зареєструвати датою подання виписані ПАФ «Острів» податкові накладні за період з 01.10.2018 по 16.11.2018, які стосуються укладеного між сторонами договору №28-09-1/18 від 28.09.2018.
Тобто, рішенням адміністративного суду встановлено протиправність дій податкового органу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від20.04.2021 вищевказане рішення було залишено без змін.
До матеріалів даної справи в суді першої інстанції відповідачем було долучено копії податкових декларацій з додатком 5; копії електронних податкових накладних і документів поданих для їх реєстрації; копію податкової декларації за січень 2020 року, які у сумі із поданими деклараціями підтверджують, що відповідач оплатив податкові зобов'язання і задекларував відповідні суми; копію звіту по проводках за період з 30.09.2019 по 25.05.2021, що підтверджують бухгалтерський облік операції з позивачем; копії реєстрів видаткових податкових накладних; копії електронних податкових накладних, виписаних відповідачем за результатами господарський операцій.
Таким чином, з долучених відповідачем доказів вбачається, що після підписання актів наданих послуг з метою реєстрації податкових накладних і перед їх електронним формування у реєстрі відповідач оплатив податкові зобов'язання і задекларувала їх, виписавши податкові накладні (в іншому випадку система не дає можливості формувати електронну податкову накладну, реєстри виданих податкових накладних) та задекларував суми податку у деклараціях. У деклараціях ПАФ “Острів” з податку на додану вартість в розрізі контрагента ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» з ІНП 033484613078 такі суми відображені повністю.
Реєстрація податкових накладних була зупинена органами податкової служби. За зупиненими реєстраціями податкових накладних органами податкової служби, відповідач надав пояснення і пакети необхідних первинних документів, тобто виконував усі обов'язки в цій частині.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач вжив всі необхідні заходи щодо реєстрації податкових накладних та їх розблокування, пройшов усі адміністративні процедури по вимогах Податкового кодексу України, вчинивши усі залежні від нього дії.
Окрім того, аналіз положень абз.1 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України відносно обов'язку платника ПДВ скласти та зареєструвати податкові накладні у ЄРПН, та абз.10 п.п.201.10, 201.16 означеної статті відносно підстав та можливості зупинення та відмови в реєстрації податкових накладних вказує на те, що отримання податкової накладної статусу зареєстрованої (а саме такий статус в силу абз.23 п.201.10 ст.201 та абз.1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України породжує у Покупця право на податковий кредит) перебуває в залежності від дій двох суб'єктів:
- платника ПДВ - Продавця (Відповідача), який подає податкову накладну на реєстрацію;
- податкового органу, у якого наявні повноваження призупинити реєстрацію та відмовити у її здійсненні.
Виходячи з абз.1 п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України та Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 117 (чинного на час оформлення актів наданих послуг) призупинення податковим органом реєстрації податкової накладної кваліфікується апеляційним судом як інструмент «втручання» держави в право «мирного володіння» («законні очікування») платника ПДВ (саме позивача) на отримання податкового кредиту у формі контролю (втручання), передбаченого абз.2 ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950.
При цьому, таке «втручання» не є наслідком встановлення/констатації компетентним органом порушень, передбачених податковим законодавством зі сторони контрагента (відповідача) такого отримувача податкового кредиту, а лише вказує на можливу вірогідність такого порушення, наявність якого визначається у подальшому. У той час, у відповідності до прийнятих на підставі п.201.16.3 ст.201 Податкового кодексу України та діючої в період виникнення та існування спірних відносин постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 № 117 Про затвердження Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, після призупинення реєстрації податкової накладної підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:
- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;
- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;
- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуальності юридичної відповідальності. У контексті змісту цього конституційного принципу, положення ст.509 (відносно кола осіб в зобов'язанні та його сутності), ст.526 ( щодо загальних вимог до виконання зобов'язання), ст.610 (визначення порушення зобов'язання) Цивільного кодексу України та ч.1 ст.216, ч.1 ст.217 та ч.1 ст.218 Господарського кодексу України (відносно виділення суб'єкту порушення, на якого покладається відповідальність та застосовуються її заходи), які підлягають застосуванню до розглядуваного в межах господарського судочинства аспекту спірних правовідносин, заявлені до стягнення суми збитків та штрафу як види господарських санкцій можуть бути застосовані до відповідача тільки за ті випадки неотримання/несвоєчасного отримання сформованих ним податкових накладних статусу зареєстрованих в ЄРПН, які (випадки) обумовлені саме його неправомірними діями/бездіяльністю, а не необґрунтованими діями/позицією податкового органу, що перешкоджали прийняттю рішення про реєстрацію.
З урахуванням наведеного, позиція позивача щодо не отримання податковими накладними статусу зареєстрованих, встановлених абз.14 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України як безумовне підтвердження факту порушення виключно відповідачем своїх податкових зобов'язань є необґрунтованою, оскільки не враховує участь та роль податкових органів.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у відзиві на позовну заяву ПАФ “Острів”, керуючись ч.1 ст.90 ГПК України, поставив позивачу запитання: За якими Актами наданих послуг, оформленими на виконання Договору №28-09-1/18 від 28.09.2018 про надання послуг з організації захоронення відходів у період з 30.09.2018 до 31.07.2019 позивач не може включити до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшити податкові зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.04.2021 у справі №914/429/21 суд зобов'язав позивача надати вичерпну відповідь на запитання: За якими Актами наданих послуг, оформленими на виконання Договору №28-09-1/18 від 28.09.2018 про надання послуг з організації захоронення відходів у період з 30.09.2018 до 31.07.2019 позивач не може включити до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшити податкові зобов'язання. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.04.2021 у справі №914/429/21 суд повторно зобов'язав позивача надати вичерпну відповідь на поставлене запитання, докази надсилання надати суду.
Позивач письмово відмовився надати відповідь на поставлене відповідачем запитання.
Відмова позивача надати відповідь на поставлене відповідачем запитання, а також невиконання вимог двох Ухвал Господарського суду Львівської області від 07.04.2021 та від 21.04.2021 у справі №914/429/21 відповідно до частини перша, третя, четверта статті 13 ГПК України є ризиком саме позивача у настанні наслідків, пов'язаних з невчиненням ним процесуальних дій.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на статтю 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України. Зокрема зазначаючи, що через бездіяльність відповідача позивача позбавлено права включити до складу податкового кредиту та зменшити власні податкові зобов'язання на суму ПДВ у розмірі 657 317,30 грн (різниця між сумою сплаченого позивачем ПДВ 1 265 413,00 грн та сумою зареєстрованих відповідачем накладними на суму ПДВ 608 096,03 грн).
Так, відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.
З врахуванням викладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що в даному випадку відсутні усі складові цивільного правопорушення, а саме вина відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між збитками і протиправною поведінкою останнього, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Відповідно до чого, за відсутності усіх складових правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає.
Згадувана скаржником позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17, не спростовує правильності висновку місцевого суду, оскільки у справі №917/877/17 контрагент по договору (відповідач) взагалі не оформляв податкових накладних та не здійснював дії з їх реєстрації (та сфера, яка перебуває в залежності виключно від власних дій/бездіяльності суб'єкту приватного права), тоді як в нашому випадку місцевим судом встановлено і матеріалами підтверджується, що відповідач сформував та надав податкові накладні у встановленій формі та порядку податковому органу.
Тобто, в зазначеному позивачем в обґрунтування своєї позиції випадку Верховний Суд не аналізував роль та вплив на отримання податкового кредиту дій податкового органу, оскільки порушення з боку платника податків мало місце до вступу у ці правовідносини, пов'язані з реєстрацією податкових накладних, податкового органу.
Нетотожність фактичних обставин цих справ, які зумовлюють істотну різницю в нормативному регулюванні кола осіб та їх ролі, тягнуть безпідставність застосування до визначення правомірності заявлених вимог у нашій справі підходу Верховного Суду, використаного при розгляді справи №917/877/17.
В свою чергу, погодження апеляційного суду з релевантним для даної справи висновком Верховного суду зі справи №917/877/17 відносно принципової можливості вирішення в межах господарського судочинства питання про притягнення до господарської відповідальності за невиконання передбачених умовами договору обов'язків, які опосередковують і податкові обов'язки перед Державою, само по собі є недостатнім для визначення долі позовних вимог як правомірних і обґрунтованих без правової оцінки інших вагомих обставин, що впливали на набуття/наявність зареєстрованого стану податкових накладених/розрахунку коригування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи викладені в апеляційній скарзі та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то сплачена сума судового збору покладається на апелянта.
Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства “Транспортна фірма “Львівспецкомунтранс” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2021 у справі №914/429/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку та в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді Г.Т. Кордюк
Б.Д. Плотніцький