79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"22" березня 2022 р. Справа №914/1431/21
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Скрипчук О.С.
суддів Матущака О.І.
Марка Р.І.
секретар судового засідання Лагутін
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній Замок» б/н від 17.12.2021 (вх. № 01-05/4217/21 від 17.12.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 (повний текст рішення складено 29.11.2021, м. Львів, суддя С.М. Коссак)
у справі № 914/1431/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній Замок», м. Львів
до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів
за участю Львівської обласної прокуратури, м. Львів
про визнання права власності,
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
від прокурора: Рогожнікова Н.Б. - посвідчення № 057861 від 05.11.2020 року
ТзОВ «Верхній Замок» звернулоя до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме - нежитлову будівлю загальною площею 101,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Огіркова, 2.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що починаючи з 2001 року ТзОВ «Верхній Замок» відкрито, безперервно та безтитульно володіє та користується нежитловим приміщенням загальною площею 101,7 кв.м на вул. Огіркова, 2 у м. Львові. В позовній заяві позивач посилається на ст. 344 ЦК України, відповідно до якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомими майном протягом 10 років або рухомим майном - протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 в позові ТзОВ «Верхній Замок» відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ТзОВ «Верхній Замок» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на підставі договору оренди нежитлових приміщень за № 4433 від 03.02.1998, він користувався спірним нежитловим приміщенням з 27.11.1997 по 27.11.2000. Однак, договір оренди не передбачав умов автоматичної пролонгації на новий строк, а отже фактично був припинений у визначений термін. Після закінчення дії договору відповідач не вчиняв дії щодо витребування спірного майна.
Апелянт зазначає, що починаючи з 2001 року (понад 20 років) ТзОВ «Верхній Замок» відкрито, безперервно та безтитульно володіє та користується нежитловим приміщенням загальною площею 101,7 кв. м на вул. Огіркова 2 у м. Львові.
Крім цього, апелянт посилається на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 09.02.2022, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
Сторони не забезпечили явки уповноважених представників у судове зсідання.
Відповідачем подано до суду клопотання б/н від 22.03.2022 про відкладення розгляду справи, у зв'язку із введенням на території України режиму воєнного стану. Дане клопотання судом відхилене, оскільки згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У даному випадку, суд дійшов висновку, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.1998 між Львівською міською радою народних депутатів в особі Управління комунального майна (орендодавець) та ТзОВ «Верхній Замок» (орендар) було укладено договір про оренду нежитлових приміщень №4433.
Згідно умов договору орендар прийняв в оренду 27.11.1997 на термін до 27 листопада 2000 року в користування спірні нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Огіркова, 2 під громадське харчування.
В подальшому між Управлінням ресурсів Львівської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Верхній Замок» (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №ш-0132 від 25 травня 2001 року. Згідно умов якого позивачу надано в користування нежитлові приміщення по вул Огірковій 2 у м.Львові - підвальні приміщення (№1-9) пл. 108,4 м.кв. під склад.
Пізніше, 27.03.2018 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та ТзОВ «Верхній Замок» (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень. Згідно умов договору позивачу надано в користування нежитлові приміщення по вул Огірковій 2 у м.Львові - підвальні приміщення (№1-9) пл. 108,4 м.кв. під склад. Термін дії до березня 2021 року включно.
В матеріалах справи наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна про те, що спірні нежитлові приміщення площею 101,7кв.м по вул Огірковій, 2 у м.Львові за реєстраційним номером 1898648846101, перебувають на праві приватної власності за ТзОВ «Верхній Замок» (Інформацію з реєстру станом на 28.07.2021). Підставою виникнення права власності за позивачем, яке зареєстровано 14.08.2019 зазначено технічний паспорт, бн, виданий Львівським обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 1998 року. Відповідний запис до реєстру вчинено реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р.
Також, судом також встановлено, що до Господарського суду Львівської області був поданий позов Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній Замок» про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2021 у справі № 914/3407/20 позов Львівської обласної прокуратури залишено без розгляду. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.05.2021 у справі № 914/3407/20 залишено без змін.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Предметом доказування є встановлення обставин підставності набуття права власності за набувальною давністю.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
В даному випадку між ТОВ «Верхній Замок» та Управлінням комунального майна Львівської міської ради народних депутатів було укладено договір про оренду нежитлових приміщень №4433 від 03 лютого 1998 року. Згідно цього договору орендар прийняв в оренду 27.11.1997 року на термін до 27 листопада 2000 року в користування спірні нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Огіркова, 2 під громадське харчування.
Твердження апелянта про те, що договір оренди не був продовженим на новий строк, а після закінчення такого ТзОВ «Верхній Замок» добросовісно користувалася спірними приміщеннями, не підтверджуються матеріалами справи. Адже, позивачу було відомо, що спірні приміщення належить на праві комунальної власності Львівській міській раді, а згідно п. 13 договору оренди № 4433 від 03.02.1998 протягом 15 днів, після закінчення дії договору, ТзОВ «Верхній Замок» зобов'язане було повернути орендодавцеві орендоване приміщення, за актом приймання-передачі.
Як зазначено у п.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (на яку апелянт посилається в апеляційній скарзі) за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна про те, що спірні нежитлові приміщення площею 101,7кв.м по вул Огірковій, 2 у м.Львові за реєстраційним номером 1898648846101, перебувають на праві приватної власності за ТзОВ «Верхній Замок» (Інформацію з реєстру станом на 28.07.2021).
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на майно за набувальною давністю.
Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні суду.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції слід покласти на апелянта в порядку ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній Замок» б/н від 17.12.2021 (вх. № 01-05/4217/21 від 17.12.2021) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2021 у справі № 914/1431/21 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.03.2022.
Головуючий суддя Скрипчук О.С.
Суддя Матущак О.І.
Суддя Марко Р.І.