Справа № 308/1183/17
Іменем України
28 березня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Собослоя Г. Г., Джуги С. Д.,
з участю секретарки судового засідання Жганич К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів Михайло Михайлович, Ужгородська районна державна нотаріальна контора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шпуганич Василь Петрович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року, ухвалене суддею Данком В. Й.,
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М. та Ужгородська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.
Позов обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба за батьком ОСОБА_5 . У визначений законом термін він, як спадкоємець за законом, подав через приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. заяву про прийняття спадщини, яка 23.12.2016 була зареєстрована в Ужгородській районній державній нотаріальній конторі, де заведена спадкова справа № 144/2016.
Однак листом Ужгородської районної державної нотаріальної контори від 10.01.2017 за № 6 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом із підстав недоведеності ним родинного зв'язку з померлою ОСОБА_5 та залишенням останньою нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М.М. заповіту від 25.03.2014 № 196, згідно з яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_4 .
На його переконання, вказаний заповіт є недійсним, оскільки: - безпосередньо ОСОБА_5 його не підписувала; - він складений у присутності двох свідків, які є друзями і зацікавленими особами відповідача, який і привів їх до нотаріуса; - заповідачка через похилий свій вік не розуміла у повній мірі мету свого відвідування нотаріуса; - доказів неписьменності або ж обставин, які б унеможливлювали підписання особисто ОСОБА_5 заповіту немає, хоча з її паспорту та інших документів убачається наявність її підпису.
Зазначав і те, що нотаріус не мав обґрунтованих підстав про наявність у ОСОБА_5 фізичних вад або хвороби, які б унеможливлювали підписання нею особисто цього заповіту.
Посилаючись на наведені вище обставини просив суд визнати недійсним заповіт, учинений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , який посвідчений 25.03.2014 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М.М. за реєстровим № 196, а також вирішити питання про судові витрати.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.10.2018 залучено до участі у справі правонаступницю померлого відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.04.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.09.2021 у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду позивач ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник-адвокат Шпуганич В.П., подав на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості.
Скарга загалом мотивована тим ж доводами, які наведені в позовній заяві, а також тим, що судом належним чином не враховано не підписання особисто заповідачкою заповіту при відсутності в неї фізичних вад чи хвороби та доказів її неписьменності. Також судом безпідставно не взято до уваги докази, які підтверджують здатність ОСОБА_5 особисто підписувати документи, а саме договір оренди земельної частки (паю) від 21.05.2001, паспорт громадянки ОСОБА_5 , копія якого міститься в матеріалах справи, договір на користування електричною енергією від 02.09.2005 та додаток №1 до цього договору. Натомість взято до уваги твердження приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Лавріва М.М., який посвідчував спірний заповіт, про неграмотність заповідачки, які нічим не підтверджені. Відсутність доказів про навчання ОСОБА_5 та здобуття нею хоча б початкової освіти, не свідчать про її неграмотність та неможливість підписати заповіт. Посилаючись на те, що в порушення вимог ч.2 ст.1247 ЦК України, оспорюваний заповіт не був підписаний ОСОБА_5 за відсутності в неї фізичних вад або хвороб, які б заважали їй особисто підписати цей заповіт, та доказів її неписьменності, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для визнання цього заповіту недійсним.
З огляду на це апелянт просив оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Сочка В.І. посилався на її безпідставність і надуманість, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Шпуганич В.П. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав наведених у ній.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Сочка В.І. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною, а тому просили оскаржене рішення місцевого суду залишити без змін.
Треті особи у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому їх неявка, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників сторін та відповідачку ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 9 частини 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання ним чинності.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено про складення заповіту ОСОБА_5 усупереч її волі, а також те, що він складений із порушенням вимог щодо його форми і посвідчення.
Проте колегія суддів із такими висновками місцевого суду в повній мірі погодитися не може, оскільки таких суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.12.2006 (т.1 а.с.6).
Померла ОСОБА_5 була рідною бабою позивача ОСОБА_3
7 липня 2016 року ОСОБА_4 (співмешканець ОСОБА_5 ) подав до Ужгородської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом за померлою ОСОБА_5 , ця заява засвідчена державним нотаріусом Гончаренко М.В. за № 280, спадкова справа № 144/2016 (т.2 а.с.2).
Як убачається з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 44378459 від 07.07.2016, то цього ж дня Ужгородською районною державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 114/2016 відносно померлої ОСОБА_5 (т.2 а.с.5).
Також в установлений законом шестимісячний строк позивач ОСОБА_3 , як спадкоємець за законом, подав через приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. заяву № 2619 від 22.12.2016 про прийняття спадщини за померлою бабою ОСОБА_5 . Ця заява наступного ж дня, тобто 23.12.2016, надійшла за місцем знаходження спадкової справи № 144/2016 (т.1 а.с.11).
Листом державного нотаріуса Ужгородської районної державної нотаріальної контори Гончаренко М.В. від 10.01.2017 № 6 повідомлено ОСОБА_3 про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ним не доведено родинний зв'язок із померлою ОСОБА_5 та остання залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М.М. 25.03.2014 за № 196, згідно з яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_4 (т.1. а.с.13).
Із матеріалів справи вбачається, що 25.03.2014 о 16:10 год приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М.М. був посвідчений заповіт, за умовами якого ОСОБА_5 у присутності двох свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 заповіла на випадок свої смерті усе своє майно, майнові права, що будуть їй належати на день смерті, без будь-яких винятків ОСОБА_4 . У зв'язку з неграмотністю, неможливістю прочитати і власноручно підписати заповіт, такий був прочитаний ОСОБА_5 уголос та за її дорученням підписаний свідком ОСОБА_7 . Водночас у посвідчувальному написі нотаріус констатував, що через неграмотність ОСОБА_5 , вона не може особисто прочитати текст заповіту та власноруч його підписати (т.1 а.с.59).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною другою ст. 1248 ЦК України регламентовано, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).
Приписами частин 1, 2 ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.
Як кореспондує ч. 4 ст. 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину в її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Статтею 1253 ЦК України встановлена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, передбачених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менше як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи у ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Майже аналогічні положення містяться й у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (чинного на момент посвідчення зазначеного заповіту), де у пункті 1.8 глави 3, пункті 5 глави 9 передбачено, що якщо заповідач /фізична особа/ унаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції не звернув увагу на те, що крім неграмотності заповідачки ОСОБА_5 в оспорюваному заповіті приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М.М. не зазначено фізичних вад або хвороб спадкодавиці, як це регламентовано безпосередньо законом (ч. 4 ст. 207, ч. 2 ст. 1248 ЦК України), чи її неписьменності, як це вказано у пункті 5 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, які б перешкоджали ОСОБА_5 особисто підписати заповіт.
При цьому поняття «письменний» і «грамотний» не є тотожними (однаковими) за змістом, оскільки «письменний» - це той, хто уміє читати і писати, а «грамотний» - це передусім той, хто правильно, без помилок /похибок/ пише, говорить. Адже, особа може бути письменною, але водночас неграмотною (тобто вміти читати й писати, однак не знати правил граматики, говорити і писати з помилками).
Також відмінними є і поняття «уміти писати» як складова писемності і поняття «власноручно підписати». «Уміти писати» - це уміти власноруч відтворювати систему письмових знаків мови. «Власноручний підпис» - це лише особистий напис (підпис, автограф) на чому-небудь, під чимось (наприклад, під текстом, малюнком, картиною тощо) як свідчення авторства або підтвердження чого-небудь і може складатися з прізвища, імені чи ініціалів.
За таких обставин місцевий суд не дав належної оцінки тому, що у заповіті не зазначено причин, а саме фізичної вади, хвороби, неписьменності ОСОБА_5 , які б унеможливлювали нею особисто підписати цей заповіт. А відтак сама по собі лише «неграмотність» ОСОБА_5 не слугувала достатньою підставою для підписання від її імені іншою особою.
Водночас як убачається з наявних у матеріалах справи: - договору оренди земельної ділянки (паю) від 21.05.2001, укладеного між ОСОБА_5 і фермерським господарством «Я сама» та зареєстрованого у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Руськокомарівської сільської ради за № 190 (т.1. а.с.128-129); - договору про користування електричною енергією № 59-271 від 02.09.2005 і додатку № 1 до нього (т.1 а.с.191, 193), які місцевий суд безпідставно не взяв до уваги, а також не дав жодної оцінки - заяві ОСОБА_5 адресованій голові Ужгородської РДА від 20.11.2002 про надання їй у натурі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.190) та паспорту громадянки України ОСОБА_5 (т.1 а.с.14), то у них наявний власноручний підпис ОСОБА_5 . Доказів того, що підпис у цих документах виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою, матеріали справи не містять.
Заразом відповідно до підпункту «в» пункту 18 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України № 316 від 17.08.1994 і зареєстрованого в Мін'юсті України 05.09.1994 за № 211/421 (чинного на час видачі ОСОБА_5 паспорту громадянина України 30.11.2005) вручення паспортів громадянам здійснюється начальниками органів внутрішніх справ, їх заступниками, начальниками паспортної служби, які повинні запропонувати одержувачу вчинити свій підпис у паспорті (у рядку під фотографічною карткою) та в заяві форми № 1. У тих випадках, коли одержувач не може вчинити свій підпис у заяві форми № 1 указується відповідне пояснення цього, а в паспорті робиться прочерк.
У паспорті громадянки України ОСОБА_5 відсутній прочерк із підстав не можливості вчинити нею особисто свій підпис, а натомість наявний її особистий підпис, що виключає твердження, за відсутності у неї на час складення заповіту хвороби або фізичних вад, неможливості особистого підпису в спірному заповіті внаслідок її неграмотності.
Отож, на переконання колегії суддів, наведене вище вказує на відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідачки ОСОБА_5 іншою особою, тобто свідком ОСОБА_7 , та свідчить про порушення під час посвідчення оспорюваного заповіту вимог закону щодо його форми (ч. 2 ст. 1247 ЦК України - заповіт має бути особисто підписаний заповідачем).
Загальні підстави недійсності правочину визначені ст. 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю та нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення (частини перші статей 216, 236 ЦК України).
Положеннями ст. 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Відповідно до ч. 1 цієї статті заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Оскільки нікчемний заповіт є таким у силу припису закону (ч. 1 ст. 1257 ЦК України), а тому відсутні підстави визнавати заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми, недійсним у судовому порядку.
За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 69, 70, 94, 95 постанови від 04.04.2019 у справі № 919/3156/17 (провадження № 12-304гс18), якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання його судом недійсним не вимагається. Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом. Вимога про визнання нікчемного правочину недійсним не є правомірною (не передбаченою законом) та не є ефективним способом захисту. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Подібні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19).
У постанові Об'єднаної палати КЦС Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц зроблено висновок, що в разі установлення судом під час розгляду справи нікчемності правочину, навіть якщо жодна зі сторін на це не посилалася, суд за власною ініціативою зобов'язаний зробити висновок про нікчемність правочину.
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів доходить висновку, що оспорюваний у цій справі заповіт складений від імені заповідачки ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 є нікчемним із моменту його посвідчення 25.03.2014 о 16:10 год приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М.М. за реєстровим номером 196, та не створює жодних юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання даного заповіту недійсним, оскільки нікчемний правочин не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку /так як він є нікчемним у силу закону (ч. 1 ст. 1257 ЦК України)/, однак неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що заповіт ОСОБА_5 від 25.03.2014 складений із дотриманням вимог щодо його форми і посвідчення, а тому апеляційний суд уважає за необхідним рішення місцевого суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає частково слушними, оскільки вони ґрунтується на положеннях закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, зроблених у мотивувальній частині оскарженого рішення, а відтак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58).
На підставі ст. 141 ЦПК України половину сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 480 грн із 960 грн слід стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 .
Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шпуганич Василь Петрович, задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 480 (чотириста вісімдесят) гривень сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 березня 2022 року.
Суддя-доповідачка
Судді