Провадження № 22-ц/803/1791/22 Справа № 932/10763/20 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
23 березня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
при секретарі - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє також як законний представник ОСОБА_4 , третя особа - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про припинення дій, які порушують право сторони договору, позбавлення права на користування житлом, -
У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що між банком та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту, відповідно до якого останній отримав грошові кошти в сумі 60 184 долари США, строком до 05 жовтня 2026 року.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2 надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання письмової згоди від іпотекодержателя, однак такий обов'язок відповідачем було порушено та зареєстровано у квартирі інших осіб.
У зв'язку з чим, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд припинити дії, які порушують право сторони договору шляхом визнання дій ОСОБА_2 щодо реєстрації в предметі іпотеки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 неправомірними та позбавити прав користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 неправомірно зареєстрованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє також як законний представник ОСОБА_4 , третя особа - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про припинення дій, які порушують право сторони договору, позбавлення права на користування житлом.
Не погодившись з таким рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, згідно Особливих умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику грошові кошти через касу банку на строк з 05 жовтня 2007 року по 05 жовтня 2026 року в сумі 60 184 доларів США, з яких: 50 тис. доларів США на будівництво та 10 184 доларів США на сплату страхових платежів. ОСОБА_2 зобов'язався повернути позику у погоджені строки, сплатити відсотки та інші передбачені договором платежі.
Крім того, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 05 жовтня 2007 №DNU0GA00000252, згідно якого ОСОБА_2 , у якості забезпечення своїх кредитних зобов'язань, передав в іпотеку позивачу належну йому квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 18.12 Договору іпотеки визначено, що іпотекодавець зобов'язується не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Також судом першої інстанції було встановлено, що у квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 - 07 серпня 2009 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - 25 січня 2011 року.
При цьому, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 належить право власності на іншу квартиру, а саме квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів надання кредиту відповідачу, а також доказів державної реєстрації іпотеки, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог, як недоведених.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 316 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
У відповідності до ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», як і у тому числі в своїй позовній заяві, посилається на те, що ОСОБА_2 , у порушення умов договору іпотеки, було зареєстровано у квартирі, яка є предметом іпотеки, інших осіб без отримання письмової згоди від іпотекодержателя, а тому судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Так, у відповідності до ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
За приписами ст.39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Відповідно до ст.40 вказаного закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.
Відповідно до ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Права членів сім'ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належних та допустимих доказів надання кредиту до суду не було надано, а із наданої копії не вбачається дати та номеру договору.
Будь-які докази державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою та звернення до відповідачів із вимогою про добровільне зняття їх з реєстрації чи виселення у матеріалах даної справи також відсутні.
Разом з тим, серед підстав даного позову відсутнє посилання позивача на порушення відповідачем договору кредиту чи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, створення йому будь-яких перешкод у реалізації його прав іпотекодержателя фактом реєстрації у житлі відповідачів.
Таким чином, судом першої інстанції було повно з'ясовано обставини справи, а саме, що факти надання позивачем кредиту та виникнення взаємних прав і обов'язків іпотекодавця та іпотекодержателя між сторонами є недоведеними, тоді як сам факт реєстрації місця проживання відповідачів в квартирі не позбавляє та не обмежує прав іпотекодержателя, зокрема, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що у свою чергу буде підставою для виселення усіх зареєстрованих у квартирі осіб на вимогу іпотекодержателя або нового власника, а у випадку невиконання відповідної вимоги - в судовому порядку, тому колегія суддів приходить до висновку про правомірність такої відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова