Справа № 202/3115/21
(2/199/335/22)
іменем України
25 лютого 2022 року
м. Дніпро
справа №202/3115/21
провадження № 2/199/335/22
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.
секретаря судового засідання Терентієвої Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, -
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
позивач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
У травні 2021 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтування позову зазначивши, що згідно із платіжними дорученнями наданими АТ КБ «Приватбанк», позивачі, кожен окремо, перераховували на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти. Так, позивач ОСОБА_1 за платіжним дорученням № 50030577779036872182 від 07.07.2016 перерахував суму в розмірі 15 820.00 грн., а позивач ОСОБА_2 за платіжним дорученням №99408404759072852764 від 14.06.2016 перерахувала суму в розмірі 3972.00 грн., а разом суму в розмірі 19 792 грн.
Правових підстав виникнення обов'язку позивачів щодо виплати на користь відповідача спірної суми у розмірі 19 792 грн (15 820,00 грн. та 3 972,00 грн. відповідно) немає.
Таким чином, між сторонами виникло зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням без достатньої правової підстави грошових коштів.
09.04.2021 позивачі направили відповідачу письмові претензії про повернення вищевказаних грошових коштів.
Проте, 26.04.2021 такі вимоги було повернуто Укрпоштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Таким чином, 09.04.2021 є днем пред'явлення вимог відповідачу як боржнику щодо повернення грошових коштів.
Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення безпідставно збереженого майна (грошових коштів) позивачів, чим порушив їх права, тому просили суд - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15 820,00 грн. та судові витрати, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3 972,00 грн. та судові витрати.
В судові засідання адвокатом Туліним Р.А. представинком позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано заяви, в яких позовні вимоги він підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, розглянути справу за відсутності позивачів та їх представника, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвали заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час судового розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом надання відзиву на позов, у зв'язку з чим суд за згодою позивачів вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів, позивачі посилаються на те, що ОСОБА_1 за платіжним дорученням № 50030577779036872182 від 07.07.2016 перерахував ОСОБА_3 суму в розмірі 15 820.00 грн., а позивач ОСОБА_2 за платіжним дорученням №99408404759072852764 від 14.06.2016 перерахувала суму в розмірі 3972.00 грн.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 15, частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За частинами першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача.
Обов'язок доказування покладається на сторони. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.
Так, судом досліджено надані копії платіжних доручень № 50030577779036872182 від 07.07.2016, за яким ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_3 особисті кошти в розмірі 15 820.00 грн., а позивач ОСОБА_2 за платіжним дорученням №99408404759072852764 від 14.06.2016 перерахувала ОСОБА_3 особисті кошти в розмірі 3972.00 грн. (а.с.12,13).
Крім того, на виконання ухвали суду інформацію щодо перерахування коштів за вищезазначеними платіжними дорученнями, з приводу чого заявлений позов, АТ КБ «Приватбанк» надати не може. Суд, при цьому також враховує, що після перерахування коштів, пройшло майже п'ять років.
Розглядаючи справу, виникають сумніви щодо правовідносин, які існували між сторонами - договірні чи деліктні, яка мета перерахування коштів, обставини перерахування коштів, тоді як рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі з підстав недоведеності.
Враховуючи результат розгляду справи та відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на позивачів.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 280, 281, 282, 283, 289 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити в повному обсязі.
Судові витрати віднести на рахунок позивачів.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
позивач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 .
Суддя О.Б.Подорець