29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"21" березня 2022 р. Справа № 924/1258/21
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області
про стягнення 146440,56 грн
Представники сторін: не з'явилися
Рішення приймається 21.03.2022, оскільки в судовому засіданні 02.03.2022 оголошувалась перерва.
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду Хмельницької області 22.12.2021 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 462798,36 грн, з яких 317200,00 грн заборгованості, 34579,84 грн відсотків річних та 111018,52 грн інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки №16380/53-124-01-20-12061 від 24.04.2020 та специфікації №1 позивач здійснив відповідачу поставку товару вартістю 946200,00 грн, що підтверджується видатковою накладною. Однак відповідач в порушення умов договору розрахувався за отриманий товар лише частково, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість в сумі 317200,00 грн. В в'язку з порушенням відповідачем зобов'язання, позивач на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нарахував 34579,84 грн відсотків річних та 111018,52 грн інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 24.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/1258/21 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12:30 год. 17 січня 2022 року.
На адресу суду 13.01.2022 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що в рахунок оплати товару за договором від 24.04.2020 № 16380/53-124-01-20-12061 станом на 22.12.2021 останній перерахував позивачу 827000,00 грн. Звертає увагу, що всупереч приписам ч.1 ст. 19 ГПК України та п.9.1 вищевказаного договору позивач звернувся до суду без дотримання узгодженого сторонами порядку врегулювання спорів. Зауважує, що відповідач не мав можливості у строк, встановлений договором повністю здійснити оплату поставленого товару, у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни. Звертає увагу, що в таких умовах відповідач зазнав значного фінансового навантаження, адже тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов'язань з оплати товарів робіт та послуг. Крім того, значна частина грошових коштів спрямовувалась для оплати невідкладних першочергових платежів в бюджет, забезпечення безпеки в роботі АЕС, а також для проведення позапланових закупівель з метою забезпечення карантинних заходів, запроваджених у відповідача у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією у світі, спричиненою розповсюдженням поширення коронавірусу СОVID-19. Відтак, відповідач не мав можливості здійснити оплату поставленого позивачем товару у строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, оскільки невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов'язання не пов'язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Також зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватися лише на суму простроченого грошового зобов'язання з оплати вартості товару без врахування суми ПДВ, що включений до вартості такого товару за договором. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ухвалою суду від 17.01.2022 відкладено підготовче засідання на 11:30 год. 31 січня 2022 року.
До суду 24.01.2022 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що звернення позивача до суду є належною реалізацією його права на судовий захист. Вважає, що скрутне матеріальне становище відповідача, що не доведено належними та допустимими доказами, а також заборгованість перед відповідачем з боку ДП "Енергоатом" не є форс-мажорними обставинами в розумінні ст. 617 ЦК України. В даному випадку саме політика держави (одночасно власника ДП НАЕК "Енергоатом") у сфері енергетики, призвела до зменшення частки генерації електроенергії атомними станціями, недоотримання АЕС розрахунків за відпущену на ринок електроенергію, а тягар таких дій покладається на підприємство, яке належним чином виконало умови договору та поставило товар належної якості, тобто має місце порушення принципу "належного урядування". Ризик будь - якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Вказує, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем з оплати вартості товару, вартість якого визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість. Зазначений розмір грошового зобов'язання перед позивачем самим же відповідачем не заперечується. Прострочена сума боргу, у свою чергу, є погодженою сторонами договору на добровільних засадах і вже включає в себе ПДВ, оскільки цього вимагають положення Податкового кодексу України. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач звертає увагу, що висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 стосується інших фактичних обставин справи, тому не повинен прийматися судом до уваги. Зазначає, що вимоги та роз'яснення щодо обчислення інфляційних втрат, що містяться у вказаних відповідачем постановах були враховані позивачем при обрахунку інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 31.01.2022 продовжено позивачу встановлений судом процесуальний строк для подання відповіді на відзив та прийнято її до розгляду, закрито підготовче провадження у справі №924/1258/21 та призначено справу №924/1258/21 до судового розгляду по суті на 11:45 год. "21" лютого 2022 року.
Також в підготовчому засіданні 31.01.2022 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення (збільшення) позовних вимог, у зв'язку із чим подальший розгляд справи здійснювався у межах заявлених позовних вимог з урахуванням поданої заяви, а предмет позову становили вимоги про стягнення з відповідача 265640,56 грн, з яких 119200,00 грн основний борг, 34706,84 грн відсотки річних та 111733,72 грн інфляційні втрати.
Ухвалою суду від 21.02.2022 відкладено судове засідання у справі №924/1258/21 на 15:30 год. 02 березня 2022 року.
Згідно з ухвалою від 02.03.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 11:00 год. 21 березня 2022 року.
Представник позивача для участі в судовому засіданні 21.03.2022 не з'явився, про дату та час засідання повідомлений належним чином, будь-яких клопотань на адресу суду не направив.
Представник відповідача для участі в судовому засіданні 21.03.2022 не з'явився, до суду надіслав клопотання, згідно з яким просить поновити (продовжити) строк на подання доказів у справі, а саме, платіжного доручення від 16.03.2022 №2990 на суму 119200,00 грн та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 119200,00 грн за поставлений товар за договором поставки від 24.04.2020 року. Додатком до клопотання оформив платіжне доручення №2990 від 16.03.2022.
В обґрунтування клопотання відповідач вказує, що після закриття підготовчого провадження та надіслання до суду відзиву на позовну заяву на рахунок позивача було перераховано грошові кошти в сумі 119 200,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2990 від 16.03.2022. Відповідач зазначає, що він не мав можливості подати до суду вказаний доказ разом із відзивом, оскільки станом на час його подання вказаний доказ був відсутній.
Відповідно до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Розглянувши клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання доказів, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 3, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зважаючи на наведені приписи, з метою повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а також з огляду на те, що відповідач здійснив сплату спірної заборгованості після подання відзиву на позов та закриття підготовчого провадження, суд вважає за можливе поновити відповідачу встановлений законом процесуальний строк для подачі доказів по справі та прийняти до розгляду платіжне доручення №2990 від 16.03.2022 на суму 119200,00 грн.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
Між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" (далі - постачальник) 24.04.2020 укладено договір №16380/53-124-01-20-12061 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити калібратор багатофункціональний Meatest 9010 (далі - товар). Виробник, ціна та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 3.1 договору строк поставки товару протягом 90 календарних днів з дати укладення сторонами договору.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на склад вантажоотримувача за адресою: вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницької області, 30100, Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" ДП НАЕК Енергоатом, склад №8 (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару по договору становить 788500,00 (сімсот вісімдесят вісім тисяч п'ятсот) грн, 00 коп., крім того ПДВ 20%: 157700,00 (сто п'ятдесят сім тисяч сімсот) грн, 00 коп. Всього ціна договору: 946200,00 (дев'ятсот сорок шість тисяч двісті) грн, 00 коп.
Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією №1 (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
За умовами п. 5.4 договору датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.
Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.4 договору).
Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п.2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово - промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків, за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 7.3 договору у разі настання форс-мажорних обставин строк виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором відстрочується пропорційно, на час їх дії.
За умовами п. 7.5 договору доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є сертифікат (довідка) Торгово - промислової палати України.
Згідно з п.п. 9.1, 9.2 договору всі спірні питання, пов'язані з виконанням сторонами умов цього договору, вирішуються сторонами в досудовому порядку шляхом пред'явлення претензій. У випадку не вирішення спірних питань в досудовому порядку, спори передаються на розгляд в господарський суд згідно з чинним законодавством України.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП НАЕК "Енергоатом" за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1 договору).
Договір підписано та скріплено відтисками печаток сторін.
Додатком №1 до договору сторони оформили специфікацію №1, згідно з якою вартість товару (калібратора багатофункціонального Meatest 9010) становить 946200,00 грн з ПДВ.
На виконання умов договору №16380/53-124-01-20-12061 від 24.04.2020 позивач поставив відповідачу визначений у договорі товар, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000385 від 16.07.2020 та товарно - транспортною накладною №ТТН-1607/2 від 16.07.2020.
Позивач на підтвердження оплати відповідачем поставленого товару подав в матеріали справи банківські виписки по рахунку на загальну суму 629000,00 грн, згідно з якиими відповідач проводив наступні оплати: 25.06.2021 - 113000,00 грн, 28.08.2021 - 120000,00 грн, 15.09.2021 - 72000,00 грн, 20.10.2021 - 120000,00 грн, 26.10.2021 - 126000,00 грн та 12.11.2021 - 78000,00 грн.
Крім того, на підтвердження оплати відповідач надав в матеріали справи платіжні доручення на загальну суму 827000,00 грн, а саме: №4883 від 25.06.2021 на суму 113000,00 грн, №6675 від 28.08.2021 на суму 120000,00 грн, №7199 від 15.09.2021 на суму 72000,00 грн, №8367 від 20.10.2021 на суму 120000,00 грн, №8501 від 26.10.2021 на суму 126000,00 грн, №9190 від 12.11.2021 на суму 78000,00 грн, №10345 від 15.12.2021 на суму 120000,00 грн та №10625 від 22.12.2021 на суму 78000,00 грн.
Враховуючи, що відповідач не розрахувався у повному обсязі із позивачем за отриманий товар, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вартості товару та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з відповідача 119 200,00 грн заборгованості. Крім того, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нарахував 34706,84 грн відсотків річних та 111733,72 грн інфляційних втрат.
Після відкриття провадження у справі, відповідач згідно з платіжним дорученням №2990 від 16.03.2022 сплатив на користь позивача 119200,00 грн в якості погашення кредиторської заборгованості за отримані ТМЦ згідно договору №16380/53-124-01-20-12061 від 24.04.20 та видаткової накладної №РН-0000385 від 16.07.2020.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають із договорів поставки. Так, на підставі договору №16380/53-124-01-20-12061 від 24.04.2020 та специфікації № 1 (додаток №1 до договору) позивач передав, а відповідач прийняв калібратор багатофункціональний Meatest 9010 вартістю 946200,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №РН-0000385 від 16.07.2020 та товарно - транспортною накладною №ТТН-1607/2 від 16.07.2020.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на склад вантажоотримувача за адресою: вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницької області, 30100, Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" ДП НАЕК Енергоатом, склад №8 (п. 3.2 договору).
Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.4 договору).
Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на зміст п. 3.2, 5.1, 6.4 договору, відповідач повинен був провести розрахунок за отриманий товар у строк по 31.07.2020 включно.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд встановив, що на час звернення позивача до суду із даним позовом відповідач розрахувався за отриманий товар лише частково на суму 827000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №4883 від 25.06.2021, №6675 від 28.08.2021, №7199 від 15.09.2021, №8367 від 20.10.2021, №8501 від 26.10.2021, №9190 від 12.11.2021, №10345 від 15.12.2021, №10625 від 22.12.2021 та банківськими виписками.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становила 119200,00 грн.
Під час розгляду справи по суті відповідач сплатив позивачу 119200,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2990 від 16.03.2022.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду справи без винесення рішення суду, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, зокрема, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. За таких обставин, подальше продовження процесу стає не доцільним.
З огляду на вказане, суд на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 119200,00 грн заборгованості.
Отже, предметом спору є позовні вимоги про стягнення 34706,84 грн відсотків річних та 111733,72 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 1.4 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 вищевказаної постанови).
Однак позивач здійснив нарахування 3% річних у тому числі і за дні фактичної її сплати, що суперечить вищевказаним положенням.
З огляду на викладене, зважаючи на визначений позивачем строк проведення розрахунку 3% річних, а також враховуючи здійсненні відповідачем оплати за поставлений товар, суд провів перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та встановив, що правомірним буде нарахування 3% річних в загальній сумі 34396,29 грн, з яких:
- 25320,89 грн за період з 03.08.2020 по 24.06.2021 (326 днів) на суму заборгованості в розмірі 946200,00 грн,
- 4382,86 грн за період з 25.06.2021 по 27.08.2021 (64 дні) на суму заборгованості в розмірі 833200,00 грн,
- 1055,15 грн за період з 28.08.2021 по 14.09.2021 (18 днів) на суму заборгованості в розмірі 713200,00 грн,
- 1844,55 грн за період з 15.09.2021 по 19.10.2021 (35 днів) на суму заборгованості в розмірі 641200,00 грн,
- 257,03 грн за період з 20.10.2021 по 25.10.2021 (6 днів) на суму заборгованості в розмірі 521200,00 грн,
- 552,20 грн за період з 26.10.2021 по 11.11.2021 (17 днів) на суму заборгованості в розмірі 395200,00 грн,
- 860,35 грн за період з 12.11.2021 по 14.12.2021 (33 дні) на суму заборгованості в розмірі 317200,00 грн,
- 113,46 грн за період з 15.12.2021 по 21.12.2021 (7 днів) на суму заборгованості в розмірі 197200,00 грн,
- 9,80 грн за 22.12.2021 на суму заборгованості в розмірі 119200,00 грн.
Нарахування 310,55 грн є безпідставним.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що останній проведено з врахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Тому позивач правомірно заявив до стягнення 111 733,72 грн.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу дії об'єктивних та незалежних від нього обставин, що є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п.2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово - промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків, за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення (п. 7.2 договору).
За умовами п. 7.5 договору доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово - промислової палати України.
З аналізу наведених норм та положень договору слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Однак відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами наявності форс - мажорних обставин для відповідача, і що саме такі обставини зробили неможливим виконання ним свого зобов'язання за договором.
З огляду на вказане не може вважатись також форс-мажорною обставиною і посилання відповідача на скрутне фінансове становище, спричинене наявністю заборгованості перед ДП "Енергоринок". При цьому суд також враховує положення ст. 617 ЦК України, згідно з якими не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім того, відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище саме відповідача, доказів вжиття відповідачем заходів щодо його покращення.
З приводу доводів відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму податку на додану вартість (ПДВ) суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних поширюється на усю суму грошового зобов'язання, яке прострочив боржник. При цьому зважаючи на те, що ПДВ - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент), то суми ПДВ є частиною грошового зобов'язання покупця. За таких обставин позивач правомірно нарахував інфляційні втрати та 3 % річних на суму заборгованості відповідача з врахуванням ПДВ.
Посилання відповідача на норми Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки стосуються об'єктів оподаткування, порядку визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, механізму нарахування і сплати ПДВ. В той же час у даній справі позивач не здійснював нарахування ПДВ на суми інфляційних втрат та 3% річних, які заявлені до стягнення.
Також суд не приймає до уваги заперечення відповідача про недотримання позивачем процедури досудового врегулювання спору з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії або позову.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безопосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Враховуючи викладене, позивач мав право звернутися до суду без дотримання досудового порядку врегулювання спору.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 34396,29 грн 3% річних та 111733,72 інфляційних втрат. У стягненні 310,55 грн 3% річних суд відмовляє.
Згідно із ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому звертається увага, що судові витрати зі сплати судового збору за вимогами про стягнення 197157,80 грн, суми на яку зменшено позовні вимоги, а також 119200,00 грн заборгованості, провадження за якими закрито, між сторонами не розподіляються, і у разі надходження заяви, вказаний судовий збір буде повернуто з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 119 200,00 грн основної заборгованості.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м.Нетішин Хмельницької області про стягнення 146440,56 грн задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (Хмельницька обл., м. Нетішин, вул.Енергетиків, буд.20, код 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" (м. Харків, вул. Клочківська, буд. 295, код 40711560) 34396,29 грн (тридцять чотири тисячі триста дев'яносто шість гривень 29 коп.) 3% річних, 111733,72 грн (сто одинадцять тисяч сімсот тридцять три гривні 72 коп.) інфляційних втрат, 2191,95 грн (дві тисячі сто дев'яносто одну гривню 95 коп.) витрат на оплату судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У стягненні 310,56 грн 3% річних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 31.03.2022.
Суддя Л.О. Субботіна
Виготовлено у 4 примірниках:
1- до справи,
2- позивачу на ел. адресу: info@etalonpribor.com.ua,
3- представнику позивача адвокату Саніну А.О. на ел. адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1,
4- відповідачу на електронну адресу: office@khnpp.atom.gov.ua