29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"21" березня 2022 р. Справа № 924/1239/21
м.Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області
про стягнення 507 038,75 грн
Представники сторін: не з'явилися
Рішення приймається 21.03.2022, оскільки в судовому засіданні 02.03.2022 оголошувалась перерва.
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду Хмельницької області 20.12.2021 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 507 038,75 грн, з яких 458400,00 грн заборгованості, 12169,58 грн відсотків річних та 36469,17 грн інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки №16479/53-124-01-20-12176 від 27.05.2020 та специфікації №1 позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 458400,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000787 від 08.12.2020. Однак відповідач в порушення умов договору не розрахувався за отриманий товар, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість. Внаслідок порушенням відповідачем зобов'язання, позивач на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нарахував 12169,58 грн відсотків річних та 36469,17 грн інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 24.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/1239/21 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12:00 год. 17 січня 2022 року.
На адресу суду 12.01.2022 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що всупереч приписам ч. 1 ст. 19 ГПК України та п.9.1 договору від 27.05.2020 №16479/53-124-01-20-12176 позивач звернувся до суду без дотримання узгодженого сторонами порядку врегулювання спорів. Зазначає, що умовами пункту 6.4 договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної. Саме 10.12.2020 позивач поставив, і відповідач прийняв передбачений договором товар вартістю 458 400,00 грн з ПДВ згідно з видатковою накладною від 08.12.2020 №РН-0000787. Отже, позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту поставки для відповідача товару у дату, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме 08.12.2020. Також не відповідає дійсності твердження позивача про те, що ним було поставлено товар в межах строку, визначеного умовами договору, оскільки згідно з п. 3.1 договору строк поставки товару сплинув 23.11.2020, тобто поставка товару прострочена на 17 календарних днів. Зауважує, що відповідач не мав можливості у строк, встановлений договором повністю здійснити оплату поставленого товару, у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни. Звертає увагу, що в таких умовах відповідач зазнав значного фінансового навантаження, адже тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов'язань з оплати товарів робіт та послуг. Крім того, значна частина грошових коштів спрямовувалась для оплати невідкладних першочергових платежів в бюджет, забезпечення безпеки в роботі АЕС, а також для проведення позапланових закупівель з метою забезпечення карантинних заходів, запроваджених у відповідача у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією у світі, спричиненою розповсюдженням поширення коронавірусу СОVID-19. Відтак, відповідач не мав можливості здійснити оплату поставленого позивачем товару у строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, оскільки невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов'язання не пов'язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про наявність передбачених законом підстав для відстрочення виконання рішення суду у разі ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення вимог позивача. Також зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватися лише на суму простроченого грошового зобов'язання з оплати вартості товару без врахування суми ПДВ, що включений до вартості такого товару за договором. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а у разі ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог позивача, відповідач просить надати йому відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання таким рішенням суду законної сили.
Згідно з ухвалою суду від 17.01.2022 відкладено підготовче засідання на 11:00 год. 31 січня 2022 року.
До суду 24.01.2022 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що звернення позивача до суду є належною реалізацією його права на судовий захист, а зобов'язання з поставки товару позивачем не є предметом спору у даній справі. Вважає, що скрутне матеріальне становище відповідача, що не доведено належними та допустимими доказами, а також заборгованість перед відповідачем з боку ДП "Енергоатом" не є форс-мажорними обставинами в розумінні ст. 617 ЦК України. В даному випадку саме політика держави (одночасно власника ДП НАЕК "Енергоатом") у сфері енергетики, призвела до зменшення частки генерації електроенергії атомними станціями, недоотримання АЕС розрахунків за відпущену на ринок електроенергію, а тягар таких дій покладається на підприємство, яке належним чином виконало умови договору та поставило товар належної якості, тобто має місце порушення принципу "належного урядування". Ризик будь - якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Вказує, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем з оплати вартості товару, вартість якого визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість. Зазначений розмір грошового зобов'язання перед позивачем самим же відповідачем не заперечується. Прострочена сума боргу, у свою чергу, є погодженою сторонами договору на добровільних засадах і вже включає в себе ПДВ, оскільки цього вимагають положення Податкового кодексу України. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач звертає увагу, що висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 стосується інших фактичних обставин справи, тому не повинен прийматися судом до уваги. Зазначає, що вимоги та роз'яснення щодо обчислення інфляційних втрат, що містяться у вказаних відповідачем постановах були враховані позивачем при обрахунку інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 31.01.2022 продовжено позивачу встановлений судом процесуальний строк для подання відповіді на відзив та прийнято її до розгляду, закрито підготовче провадження у справі №924/1239/21 та призначено справу №924/1239/21 до судового розгляду по суті на 10:30 год. 21 лютого 2022 року.
Відповідно до ухвали суду від 21.02.2022 відкладено судове засідання у справі №924/1239/21 на 14:30 год. 02 березня 2022 року.
Згідно з ухвалою від 02.03.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 10:00 год. 21 березня 2022 року.
Представники сторін для участі в судовому засіданні 21.03.2022 не з'явилися, про дату та час засідання повідомлені належним чином, будь-яких клопотань на адресу суду не направили.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
Між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" (далі - постачальник) 27.05.2020 укладено договір №16479/53-124-01-20-12176 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити стенди перевірки тиристорів та роторних діодів (далі - товар). Виробник, ціна та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації № 1 (додаток №1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 3.1 договору строк поставки товару протягом 180 календарних днів з дати укладення сторонами договору.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницької області, 30100, Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" ДП НАЕК Енергоатом, склад №8 (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару по договору становить 382000,00 (триста вісімдесят дві тисячі) грн, 00 коп., крім того ПДВ 20%: 76400,00 (сімдесят шість тисяч чотириста) грн, 00 коп. Всього ціна договору: 458400,00 (чотириста п'ятдесят вісім тисяч чотириста) грн, 00 коп.
Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією №1 (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
За умовами п. 5.4 договору датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.
Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.4 договору).
Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п.2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово - промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків, за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 7.3 договору у разі настання форс-мажорних обставин строк виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором відстрочується пропорційно, на час їх дії.
За умовами п. 7.5 договору доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово - промислової палати України.
Згідно з п.п. 9.1, 9.2 договору всі спірні питання, пов'язані з виконанням сторонами умов цього договору, вирішуються сторонами в досудовому порядку шляхом пред'явлення претензій. У випадку не вирішення спірних питань в досудовому порядку, спори передаються на розгляд в господарський суд згідно з чинним законодавством України.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1 договору).
Договір підписано та скріплено відтисками печаток сторін.
Додатком №1 до договору сторони оформили специфікацію №1, згідно з якою вартість товару (стенди перевірки тиристорів "Крона-902.01" та роторних діодів "Крона-911") становить 458400,00 грн з ПДВ.
Додаток №2 до договору містить інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики на закупівлю: стенда перевірки тиристорів та роторних діодів.
На виконання умов договору №16479/53-124-01-20-12176 від 27.05.2020 позивач поставив відповідачу визначений у договорі товар, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000787 від 08.12.2020. Товар отриманий відповідачем 10.12.2020, про що міститься підпис уповноваженої особи відповідача, який скріплений відтиском печатки.
Враховуючи, що відповідач не розрахувався із позивачем за отриманий товар, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вартості товару в сумі 458400,00 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання, позивач на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нарахував 12169,58 грн відсотків річних та 36469,17 грн інфляційних втрат.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають із договорів поставки. Так, на підставі договору №16479/53-124-01-20-12176 від 27.05.2020 та специфікації № 1 (додаток №1 до договору) позивач передав, а відповідач прийняв стенди перевірки тиристорів "Крона-902.01" та роторних діодів "Крона-911" на загальну суму 458400,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №РН-0000787 від 08.12.2020.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницької області, 30100, Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" ДП НАЕК Енергоатом, склад №8 (п. 3.2 договору). Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.4 договору).
Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За приписами ст. 252 ЦК України строк визначається, зокрема днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання слід враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
З урахуванням положень ст. 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення відповідача щодо виконання зобов'язання з оплати перед позивачем, починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, а саме з наступного дня після поставки товару (підписання вантажоотримувачем видаткової накладної).
Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу ч.5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Як вбачається із змісту видаткової накладної № РН-0000787 від 08.12.2020, остання містить підпис уповноваженого працівника відповідача про отримання товару, який скріплений відтиском печатки, із зазначенням дати отримання 10.12.2020.
Отже, відповідно до п. 6.4 договору, датою поставки товару за договором поставки №16479/53-124-01-20-12176 від 27.05.2020 є 10 грудня 2020 року.
Враховуючи викладене, положення п.п. 5.1, 6.4 договору та встановлену судом дату поставки товару, відповідач повинен був провести розрахунок за отриманий товар у строк по 25.01.2021 включно, оскільки 24.01.2021 є вихідним днем.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд встановив, що відповідач не розрахувався за отриманий товар, доказів протилежного матеріали справи не містять.
За таких обставин позивач обґрунтовано заявив до стягнення 458400,00 грн заборгованості.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача про недотримання позивачем процедури досудового врегулювання спору з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії або позову.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безопосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Враховуючи викладене, позивач мав право звернутися до суду без дотримання досудового порядку врегулювання спору.
Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про несвоєчасну поставку товару за договором №16479/53-124-01-20-12176 від 27.05.2020, оскільки вказані обставини не є предметом спору у даній справі та не звільняють відповідача від оплати отриманого товару. При цьому враховується, що відповідно до наявної в матеріалах справи видаткової накладної №РН-0000787 від 08.12.2020, товар був отриманий відповідачем без будь - яких зауважень.
У зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач нарахував 3% річних в розмірі 12169,58 грн за період з 25.01.2021 по 13.12.2021 та інфляційні втрати в сумі 36469,17 грн за лютий - листопад 2021 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлений судом строк проведення розрахунку за поставлений товар - по 25.01.2021 включно, суд провів перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та встановив, що правомірним буде нарахування 3% річних в загальній сумі 12131,90 грн за період з 26.01.2021 по 13.12.2021. Нарахування 37,68 грн є безпідставним.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що останній проведено з врахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Тому позивач правомірно заявив до стягнення 36 469,17 грн.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу дії об'єктивних та незалежних від нього обставин, що є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п.2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово - промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків, за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення (п. 7.2 договору).
За умовами п. 7.5 договору доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово - промислової палати України.
З аналізу наведених норм та положень договору слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Однак відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами наявності форс - мажорних обставин для відповідача, і що саме такі обставини зробили неможливим виконання ним свого зобов'язання за договором.
З огляду на вказане не може вважатись також форс-мажорною обставиною і посилання відповідача на скрутне фінансове становище, спричинене наявністю заборгованості перед ДП "Енергоринок". При цьому суд також враховує положення ст. 617 ЦК України, згідно з якими не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім того, відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище саме відповідача, доказів вжиття відповідачем заходів щодо його покращення.
З приводу доводів відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму податку на додану вартість (ПДВ) суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних поширюється на усю суму грошового зобов'язання, яке прострочив боржник. При цьому зважаючи на те, що ПДВ - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент), то суми ПДВ є частиною грошового зобов'язання покупця. За таких обставин позивач правомірно нарахував інфляційні втрати та 3 % річних на суму заборгованості відповідача з врахуванням ПДВ.
Посилання відповідача на норми Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки стосуються об'єктів оподаткування, порядку визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, механізму нарахування і сплати ПДВ. В той же час у даній справі позивач не здійснював нарахування ПДВ на суми інфляційних втрат та 3% річних, які заявлені до стягнення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 458 400,00 грн заборгованості, 12131,90 грн 3% річних, 36469,17 грн інфляційних втрат. У стягненні 37,68 грн 3% річних суд відмовляє.
У відзиві на позов відповідач просить надати йому відстрочення виконання рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання таким рішенням суду законної сили.
Згідно зі ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу вищенаведеного суд вбачає, що відстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Також відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач вказує на його складне фінансове становище, що склалося у зв'язку із функціонуванням нового ринку електроенергії, запровадженням карантину. При цьому будь - яких доказів на підтвердження вищевказаного відповідач не подав.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).
Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Враховуючи вищезазначені судом обставини у сукупності, в тому числі вину відповідача у виникненні спору, відсутність належних обґрунтувань необхідності відстрочення виконання рішення суду, а саме не наведено та не підтверджено доказами наявності виключних обставин, які об'єктивно свідчать про неможливість виконання рішення на даний час, суд вважає за належне у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення відмовити.
Згідно із ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" м. Харків до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м.Нетішин Хмельницької області про стягнення 507 038,75 грн задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (Хмельницька обл., м. Нетішин, вул.Енергетиків, буд.20, код 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Еталон - Прилад" (м. Харків, вул. Клочківська, буд. 295, код 40711560) 458 400,00 грн (чотириста п'ятдесят вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.) заборгованості, 12131,90 грн (дванадцять тисяч сто тридцять одну гривню 90 коп.) 3% річних, 36469,17 грн (тридцять шість тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 17 коп.) інфляційних втрат, 7604,82 грн (сім тисяч шістсот чотири гривні 82 коп.) витрат на оплату судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У стягненні 37,68 грн 3% річних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 31.03.2022.
Суддя Л.О. Субботіна
Виготовлено у 4 примірниках:
1- до справи,
2- позивачу на ел. адресу: info@etalonpribor.com.ua,
3- представнику позивача адвокату Саніну А.О. на ел. адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1,
4 - відповідачу на електронну адресу: office@khnpp.atom.gov.ua.