29 березня 2022 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12021262020003004 від 24.10.2021 року відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, одруженого, із середньою освітою, раніше не судимого, - обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК У країни,-
Короткий зміст апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2022 року.
Цим вироком, ОСОБА_6 , - визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права
ЄУНСС №726/2007/21 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_8
Провадження №11-кп/822/126/22 Суддя - доповідач: ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст. 286 КК України
керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України, ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки, зокрема: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати за проведення експертиз в розмірі 2231 грн. 06 коп..
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 залишено без розгляду.
Вирішено питання речових доказів.
Вимоги апеляційної скарги учасника кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи кваліфікацію своїх дій, вважає, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі, як обвинуваченого.
В цілому погоджується із призначеним йому покаранням у виді обмеження волі строком на 1 рік із застосуванням ст. 75 КК України, однак підстав позбавляти його права керування транспортними засобами на один рік немає.
Зазначає, що право на керування транспортними засобами для нього є дуже важливим, так як він за професією водій, а тому позбавлення його права керування транспортними засобами не дасть йому можливості працювати та матеріально забезпечувати потреби сім'ї. Вказує, що на його забезпеченні знаходяться дружина та двоє дітей (14 р. і 8 р.), а також його батько - ОСОБА_10 , 1964 року народження, який страждає онкологічним захворюванням та потребує постійного стороннього догляду й лікування медичних закладах міста.
Звертає увагу на те, що прокурор в судовому засіданні просив обрати міру покарання без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами і представник потерпілого також не наполягав на суворій мірі покарання.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
24.10.2021 року, приблизно о 09 год. 01 хв., керуючи технічно справним автобусом марки «Богдан» моделі А-092, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заїхав на територію Чернівецької АС-3, що за адресом: м. Чернівці, вул. Г. Шлях, 4-В, почав рухатись заднім ходом, із однієї із платформ вказаної АС, не маючи будь - яких перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки, перед початком руху заднім ходом, не переконався в тому, що він своїм маневром не створить небезпеки іншим учасникам руху, та не звернувся за допомогою до інших осіб керуючи вказаним автобусом, заднім ходом, скоїв наїзд задньою частиною автобуса на пішохода ОСОБА_9 , яка перебувала позаду автобуса.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи №1090 мд від 05.11.2021 р., спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого внутрішньо-суглобового багатоуламкового перелому правої кульшової западини з повним задньо-верхнім вивихом головки правої стегнової кістки, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров'я.
В даній дорожньо-транспортній обстановці, водій ОСОБА_6 , перед початком руху заднім ходом, не переконався що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого відбувся наїзд на пішохода, що з технічної точки зору, перебуває в причинному зв'язку з настанням даної пригоди із порушенням та невиконанням вимог п.п.1.5, 2.3 (б) та 10.9 встановлених «Правилами дорожнього руху».
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Позиції учасників апеляційного провадження в судових дебатах.
Обвинувачений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 підтримали подану апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні з підстав зазначених в ній, просили скасувати вирок районного суду частково, а саме в частині позбавлення права керування транспортними засобами на один рік.
Прокурор вважав вирок суду цілком обґрунтованим в частині призначеного покарання обвинуваченому, а тому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Потерпіла ОСОБА_9 та в її інтересах захисник ОСОБА_11 подали суду клопотання про слухання справи в їх відсутність. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, т.я. вирок суду є законним та обґрунтованим.
Мотиви суду при постановлені рішення.
Встановивши суть вироку та з'ясувавши вимоги апеляційної скарги, міркування та заперечення сторін кримінального провадження щодо заявлених апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції справа була розглянута у відповідності з вимогами ч.3 ст. 349 КПК України, тому вирок в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 , доведеності його вини, повноти зібраних та досліджених доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, апеляційним судом не перевіряється, відповідно до загальної засади змагальності процесу та положень ч.1 ст. 404 КПК України.
При перевірці доводів, наведених у апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених районним судом.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримано зазначених вище вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_6 , яке за своїм видом та розміром є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ч.1 ст. 286 КК України, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, - карається штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Судом першої інстанції, ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік й на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, його звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік із покладанням на нього певних обов'язків.
Слід зазначити, що позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом позбавлення права займатися певною діяльністю. Більше того, цей вид покарання може бути призначений як додаткове покарання, а також й у випадках, коли він не передбачений в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч.2 ст. 55 КК України).
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що призначення такого покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами є обмеженням його права на працю, не можуть бути взяті судом до уваги, так як відповідно до ч.1 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод обвинуваченого/засудженого.
До ОСОБА_6 було застосовано покарання на підставі вироку суду, оскільки останній визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а будь-який вид покарання, передбачений кримінальним кодексом, призводить до звуження прав обвинуваченої особи. Однак, таке звуження прав зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально-каране діяння.
Так, судом призначено обвинуваченому ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, разом з тим, таке обтяження за своїм розміром є мінімальним, а ніж передбачено в санкції інкримінованої статті останньому.
Окрім того, ч.1 ст.75 КК України передбачає звільнення від відбування лише основного покарання, натомість звільнення від призначеного судом додаткового покарання не допускається, а отже судом першої інстанції істотних порушень процесуального закону не допущено, а вирок суду є законним та обґрунтованим.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що під час призначення ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції правильно застосував положення кримінального закону, в тому числі й в частині призначення додаткового покарання, оскільки санкція ч.1 ст. 286 КК України передбачає, це додаткове покарання безальтернативним.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що судом не в повній мірі взято до уваги думки прокурора, який в судовому засіданні просив обрати міру покарання без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, а представник потерпілого також не наполягав на суворій мірі покарання, є необґрунтованими й недоведеними, так як вибір виду та розміру покарання належить до повноважень суду.
Таким чином, районний суд, обираючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, в межах своїх дискреційних повноважень мав всі законні підстави для призначення останньому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , судом першої інстанції враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, який відноситься до категорії нетяжких злочинів, відповідно до ст. 12 КК України, взято до уваги й дані про особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, а також думку потерпілої ОСОБА_9 , яка в частині визначення міри покарання поклалася на думку суду.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, судом взято визнання вини та щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд з урахуванням всіх встановлених обставин кримінального провадження, обґрунтовано призначив обвинуваченому ОСОБА_6 додаткове покарання, передбачене ч.1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
При перевірці матеріалів кримінального провадження порушень норм процесуального законодавства, які були б безумовною підставою для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
Ураховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає оскаржуваний вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а відтак, підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого ОСОБА_6 не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2022 року, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення проте може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суд протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3