Провадження № 2/679/69/2022
Справа № 679/1398/21
заочне
25 березня 2022 року м.Нетішин
Нетішинський міський суд Хмельницької області
у складі: головуючого судді Стасюка Р.М.,
секретаря судового засідання Дмітрієвої О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нетішин за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому на підставі договору дарування частини блоку від 27.09.2021 року належить частина житлового блоку загальною площею 18,2 кв.м., до якої входить кімната № НОМЕР_1 , житловою площею 12,9 кв.м., що становить 23/500 частини житлового блоку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
У вказаній кімнаті зареєстрований ОСОБА_2 , як колишній власник вказаного житлового приміщення, але фактично у помешканні не проживає. Після укладення договору дарування відповідач обіцяв знятися з реєстрації місця проживання у вказаному житлі, однак цього не зробив, на телефонні дзвінки не відповідає.
Посилаючись на положення статей 317, 319, 321, 383 ЦК України позивач просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15.11.2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09.02.2022 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Будь-яких інших процесуальних дій суд не вчиняв.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити у його відсутності та відсутності представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримує. При ухваленні рішення просив вирішити питання про стягнення на його користь витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 2700 гривень.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення про вручення йому поштового відправлення. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов, заяв про розгляд справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи суду не подав.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Суд, встановивши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню зважаючи на таке.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 27.09.2021 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування частини блоку, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області. За умовами договору дарувальники безоплатно передають у власність, а обдарований приймає у власність від дарувальників частину житлового блоку загальною площею 18,2 кв.м., до якої входить кімната № НОМЕР_1 , житловою площею 12,9 кв.м., що становить 23/500 частини житлового блоку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Таким чином ОСОБА_1 набув права власності на частину житлового блоку кімнату АДРЕСА_3 , що підтверджується вищезазначеним договором дарування та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 276854452 від 27.09.2021 року.
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
Відповідно до отриманої судом, в порядку передбаченому ч.6 ст.187 ЦПК України, інформації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 383 ЦПК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Саме такою правовою позицією керувався Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 6-158цс14, яка відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, яка враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що в розумінні чинного законодавства, відповідач не є членом родини позивача, оскільки згідно Сімейного Кодексу України до членів родини віднесені особи, що проживають разом, поєднанні спільним побутом, мають спільні права і обов'язки, а також які мають кровний зв'язок.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 вже не є власником кімнати АДРЕСА_2 , не є членом сім'ї позивача, не мешкає без поважних причин в житловому приміщенні, що належить на праві власності позивачу, тому суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , визнавши відповідача - ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування кімнатою 3146 в будинку АДРЕСА_1 , оскільки реєстрація відповідача по справі чинить позивачу перешкоди у користуванні власністю, яку він придбав, оскільки із припиненням права власності особи на квартиру, втрачається й право користування жилим приміщенням.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Враховуючи вимоги закону стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 908 гривень понесених на оплату судового збору.
При визначенні розміру відшкодування відповідачем витрат позивача на правову допомогу, суд в порядку ст.137 ЦПК, враховує критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зважаючи на понесені позивачем витрати на правову допомогу, сплата яких підтверджується актом приймання передачі правничої допомоги від 25.03.2022 року на суму на суму 2700 гривень, тривалість справи, поведінку обох сторін, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 137, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 гривень судового збору та 2700 гривень витрат на професійну правничу допомогу, всього 3608 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду складено 25 березня 2022 року.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 .
Суддя Р.М. Стасюк