25 березня 2022 року Справа № 160/2951/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Жукової Є.О., -
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій щодо відмови у зарахуванні страхового стажу для призначення пенсії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
08 лютого 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), в якій позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду трудової діяльності за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , період роботи з 30 грудня 1987 року по 31 серпня 1988 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 вересня 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
ОСОБА_1 09 вересня 2021 року звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при досягненні віку 60 років та необхідного страхового стажу 28 років.
Позивачу засобами телефонного зв'язку Лівобережним відділенням обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу.
Позивач повторно 12 жовтня 2021 р. звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при досягненні віку 60 років та необхідного страхового стажу 28 років.
Позивач зазначає, що останньою було отримано у приміщенні Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 19.10.2021 р. за № 045750015092, яким останньому було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу, з підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 р. по 31.08.1988 р., оскільки відсутня посада посадової особи та нечіткий відтиск печатки. Відповідний період можливо зарахувати після надання уточнюючої довідки та звернення до управління.
19 жовтня 2021 р. позивач звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачем також було отримано у приміщенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 23.10.2021 року № 045750015092, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу, з підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_3 з 30.12.1987 р. по 31.08.1988 р., оскільки запис про вказаний період роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту.
17 листопада 2021 р. позивач ще раз звернулась до Відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з повним пакетом документів та додатковим підтвердженням, а саме: архівними довідками Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-архівного бюро «Легіс» № Н -54/1 та № Н - 54/2 від 16.11.2021 р.
Рішенням відповідача від 22.11.2021 р. за № 045750015092 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недостатністю страхового стажу, з підстав не достатності страхового стажу періоду роботи, необхідно не менше 28 років, страховий стаж заявника становив 27 років 5 місяців. Не взято до уваги довідки № Н - 54/1 та № Н -54/2 від 16.11.2021 року, оскільки ПІБ зазначене в довідках не відповідає ПІБ зазначеним у паспорті заявника (записано скорочено).
Останньою заявою від 02 грудня 2021 року позивач ще раз звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком зареєстровано за № 16066 відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з необхідним пакетом документів, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням відповідача від 03.12.2021 р. за № 045750015092 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу. З підстав зазначення у довідках № Н - 54/1 та № Н - 54/2 від 16.11.2021 року скорочених імені та по батькові.
Позивач вважає дії відповідача у не зарахуванні страхового стажу та не призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними та такими, що порушують право останнього на соціальний захист, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 р. у справі №160/2951/22 відкрито провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Суд зазначає, що копію ухвали суду від 09.02.2022 р. у справі №160/2951/22 разом з позовною заявою та доданими до неї документами направлено на адресу відповідача, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.
23.03.2022 р. преставником відповідача, на адресу суду, подано відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено наступне.
Відповідно до наданих документів та даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, страховий стаж позивача становить 13 років 1 місяць 18 днів.
До трудового стажу не зараховано період роботи на заводі Росинка з 04.01.1989 по 12.06.1997, так як згідно трудової книжки в даті наказу про прийняття на роботу є виправлення, а також відсутні данні про перейменування заводу “Росинка” в Акціонерне товариство закритого типу “Завод Росинка”.
На підставі викладеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Суд зазначає, що з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 р., та норм Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», дана справа вирішується в межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 09 вересня 2021 року звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при досягненні віку 60 років та необхідного страхового стажу 28 років.
Позивачу засобами телефонного зв'язку Лівобережним відділенням обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу.
ОСОБА_1 повторно 12 жовтня 2021 р. звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при досягненні віку 60 років та необхідного страхового стажу 28 років.
ОСОБА_1 було отримано у приміщенні Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 19.10.2021 р. за № 045750015092, яким останній було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу, з підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 р. по 31.08.1988 р., оскільки відсутня посада посадової особи та нечіткий відтиск печатки. Відповідний період можливо зарахувати після надання уточнюючої довідки та звернення до управління.
19 жовтня 2021 р. ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м. Дніпро Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачем було отримано у приміщенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 23.10.2021 року за № 045750015092, яким останньому було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу, з підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_3 з 30.12.1987 р. по 31.08.1988 р., оскільки запис про вказаний період роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту.
17 листопада 2021 р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з повним пакетом документів та додатковим підтвердженням, а саме: архівними довідками Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-архівного бюро «Легіс» № Н -54/1 та № Н - 54/2 від 16.11.2021 р.
Рішенням відповідача від 22.11.2021 р. за № 045750015092 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недостатністю страхового стажу, з підстав не достатності страхового стажу періоду роботи, необхідно не менше 28 років, страховий стаж заявника становив 27 років 5 місяців. Не взято до уваги довідки № Н - 54/1 та № Н -54/2 від 16.11.2021 року, оскільки ПІБ зазначене в довідках не відповідає ПІБ зазначеним у паспорті заявника (записано скорочено).
При цьому, заявою від 02 грудня 2021 р. ОСОБА_1 ще раз звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зареєстрованою за № 16066 відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з необхідним пакетом документів, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням відповідача від 03.12.2021 р. за № 045750015092 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недостатністю страхового стажу. З підстав зазначення у довідках № Н - 54/1 та № Н - 54/2 від 16.11.2021 року скорочених імені та по батькові.
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , якою визначено трудовий шлях останньої.
Судом встановлено, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 Серії НОМЕР_3 здійснено без виправлень, у чіткій послідовності, із засвідченням підписами відповідальних осіб та печатками роботодавців.
Записом у трудовій книжці НОМЕР_1 від 31.08.1988 р. ОСОБА_1 була звільнення з посади продавця магазину № 10 Дніпропетровського обласного оптово-роздрібним об'єднанням фірми «Взуття» в порядку переведення в Головний магазин «Молодіжна мода».
Водночас, в матеріалах справи міститься наступні докази, щодо підтвердження страхового стажу позивача - ОСОБА_1 , а саме: архівні довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-архівного бюро «Легіс» № Н -54/1 та № Н - 54/2 від 16.11.2021 р., оформлені відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до архівних довідок виданих на підставі заяви ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридично-архівного бюро «Легіс» № Н-54/1 та № Н-54/2 від 16.11.2021 року підтверджено перебування ОСОБА_1 , 1961 року народження, й Дніпропетровським обласним оптово-роздрібним об'єднанням фірми «Взуття», та нарахування заробітної плати за період з січня по вересня 1988 р., відповідно до розрахунково-платіжних відомостей, копії яких містяться в матеріалах справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Статтею 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини першою статті 24 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
За правилами статті 44 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи; органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-ІV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.3 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за № 991/27436; представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 1.8 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено: рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи; рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту першого «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (яка діяла у спірні періоди): трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій *, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; - в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Зазначена Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.
Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм чинного законодавства, суд зазначає, що період трудової діяльності за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 позивача з 30.12.1987 р. по 31.08.1988 р. протиправно не зараховані відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 , з підстав зазначених нижче.
В підтвердження відповідного періоду страхового стажу, а саме: з 30.12.1987 р. по 31.08.1988 р. позивачем було надано архівні довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-архівного бюро «Легіс» № Н-54/1 та № Н-54/2 від 16.11.2021 р. оформлені відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, та розрахунково-платіжні відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня по вересень 1988 р.
При цьому, суд зазначає, що позивачем надано до суду нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які перебували у спірний період роботи у трудових відносинах з позивачем на Дніпропетровському обласному оптово-роздрібному об'єднанні фірми «Взуття» та підтверджують наявний трудовий стаж позивача, відповідно до запису у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року.
Водночас суд зазначає, що в трудовій книжці позивача Серії НОМЕР_1 спірний період роботи останньої виконано без виправлень, наявні всі необхідні записи є точними та правильними, а нечіткий відтиск печатки та відсутність зазначення посади посадової особи не може бути окремою підставою для відмови у зарахуванні стажу відповідно до чинного законодавства.
Позивач не може і не повинна нести відповідальність за якість печатки підприємства, а відповідачем не було зазначено, який пункт Інструкції саме було порушено, що стало підставою для не зарахування трудового стажу.
Недоліки печатки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України частиною першою статті 46 Конституції України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі № 307/541/17 (адміністративне провадження № К/9901/18274/18) зазначено, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно до частини 5 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного вище, суд зазначає, що рішення відповідача щодо неможливості зарахування стажу роботи ОСОБА_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року, є протиправним, оскільки запис про вказаний період роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту є безпідставним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, з викладених у позовній заяві обставин видно, що позивачем вчинено всі необхідні дії та подано документи, наявні у нього та необхідні для зарахування оскаржуваного періоду роботи останнього.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Отже, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_1 вчинено всі необхідні дії та подано документи, наявні у останньої та необхідні для призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у цьому випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії за віком.
З урахуванням викладеного вище, та, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, визнати протиправними та скасувати рішення як від 19.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», від 23.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», так і від 22.11.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії».
Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду трудової діяльності за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року, суд зазначає наступне.
Дія - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, його активний вчинок, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов'язана була і могла вчинити.
Отже, судом встановлено, що оскільки, матеріали справи містяться докази щодо нездійснення відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області дій з не зарахування до трудового (страхового) стажу періоду трудової діяльності за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року, що підтверджується рішеннями як від 19.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», від 23.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», так і від 22.11.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», копія якого міститься в матеріалах справи, суд прийшов до висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду трудової діяльності за записом у трудовій книжці НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 вересня 2021 року, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати відповідача вирішити питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 вересня 2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії, задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування пенсійним органом. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Позивачем до позовної заяви додавались відповідні докази на підтвердження понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із підготовкою та поданням відповідної позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При цьому, відповідно до ч.3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, шляхом винесення додаткового рішення в порядку, визначеному ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається наступне.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат. Зокрема, визначається наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1,5.6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, саме на суд покладається обов'язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., представником позивача до суду надано: копію договору № 99 про надання правової допомоги від 28.01.2022 року; додаткову угоду № копія рахунку № 1 від 04.02.2022; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серія ДП № 3280 від 20.01.2017 р.; копію ордеру.
В тексті позовної заяви було зазначено, що судові витрат на професійну правничу допомогу складають 3000,00 грн., що є гонораром адвоката за правничу допомогу, пов'язану з супроводженням справи у суді першої інстанції, а саме: збирання доказів, складання позовної заяви, її подання до суду.
При цьому, суд зазначає, що справа № 160/2951/22 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій щодо відмови у зарахуванні страхового стажу для призначення пенсії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні).
У письмовому вигляді матеріали справи містять наступні документи, складені представником позивача: позовну заяву від 08.02.2022 р.
Суд зазначає, що представником позивача не недано до суду жодного документа в тексті якого б було посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, а також не відображають суті наданих послуг.
Тобто, матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат за складання та подання відповідних процесуальних документів в адміністративній справі № 160/2951/22, оскільки в доданих до матеріалів даної справи підтверджуючих документів щодо оплати професійної правничої допомоги не зазначено номер справи, в якій надавалась відповідна правнича допомога.
Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначена правова позиція викладена Верховним судом у додатковому рішенні від 24 січня 2019 року по справі № 9901/350/18 (провадження №П/9901/350/18), в тексті якого зазначено, що надані до Суду представником позивача копії виписок з його банківського рахунку, на підтвердження того, що позивач поніс витрати на правову допомогу згідно актів приймання-передачі наданих послуг № 01-554 від 30 листопада 2017 року, № 02-554 від 11 червня 2018 року, № 03-554 від 22 жовтня 2018 року, такі витрати не підтверджують, оскільки не містять інформацію про номер справи, чи відповідний акт приймання-передачі наданих послуг згідно з якими були сплачені кошти.
Водночас, посилання у рахунку представника позивача на договір № 01/16 від 22 грудня 2016 року, не є свідченням того, що кошти сплачувалися за надання правової допомоги саме у справі № П/800/554/16, оскільки згідно вказаного договору адвокат ОСОБА_1 здійснював представництво інтересів позивача не лише в цій справі, а й адміністративній справі № П/800/63/16, кримінальному провадженні № 22015000000000071 та інших провадженнях за участю позивача.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправними та скасувати рішення як від 19.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», від 23.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», так і від 22.11.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії»;
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду трудової діяльності за записом у трудовій книжці Серії НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , період роботи з 30 грудня 1987 року по 31 серпня 1988 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2021 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням трудової діяльності за записом у трудовій книжці Серії НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
- в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до квитанції від 03.02.2022 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій щодо відмови у зарахуванні страхового стажу для призначення пенсії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового присудженні здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, а саме, судового збору у розмірі 661,60 грн. (шістсот шістдесят одна) грн., 60 коп. (992,40 грн. / 3 *2 = 661,60 грн.).
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій щодо відмови у зарахуванні страхового стажу для призначення пенсії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення як від 19.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», від 23.10.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії», так і від 22.11.2021 р. №045750015092 «Рішення про відмову у призначенні пенсії».
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду трудової діяльності за записом у трудовій книжці Серії НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , період роботи з 30 грудня 1987 року по 31 серпня 1988 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2021 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням трудової діяльності за записом у трудовій книжці Серії НОМЕР_1 з 30.12.1987 року по 31.08.1988 року, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 661,60 грн. (шістсот шістдесят одна) грн., 60 коп.
У задоволенні клопотання позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова