25 березня 2022 року Справа № 160/1440/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з пенсійних виплат,-
21 січня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області яка полягає у невиплаті пенсії пенсіонеру ОСОБА_1 у травні і червні 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в подальшому утриматись від призупинення виплати пенсії позивачу;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсіонних виплат за травень і червень 2018 року, орієнтовно 14000,00 грн., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, винесеного у даній адміністративній справі.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області яка полягає у невиплаті пенсії пенсіонеру ОСОБА_1 у травні і червні 2018 року.
18.03.2022 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 перебуває на обліку в Головному управлінні як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Згідно ст. 1 Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних виявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених в частині першій цієї статті.
Згідно ст. 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків визначених статтею 12 цього Закону.
Підставою взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Згідно ст. 7 Закову громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина - інвалід та інша особа, яка перебуває в складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
На підставі отриманих списків з інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перегинають державний кордон з числа внутрішньо переміщених осіб, виплату пенсії позивачу призупинено з 01.05.2018 року.
З 01.07.2018 позивачу поновлено виплату пенсії. За період з травня 2018року по червень 2018 року нараховано борг в розмірі 13001,92 грн., який обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Припинення або відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2018 року №365” було внесено зміни до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме пункт 15 викладено у такій редакції: “Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуютьсн на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України”.
Станом на теперішній час порядок виплати нарахованих та невиплачених сум пенсій Кабінетом Міністрів України не визначений, а отже Головне управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не наділено правовими та фінансовими можливостями самостійно вирішувати питання виплати вказаних сум.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплата, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу (особи).
В ст. 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” зазначено, що компенсація втрата частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Основною умовою для виплата громадянину передбаченої ст.2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” компенсації .є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно абзацу другому ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому при призначенні, перерахунку та виплаті пенсій Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області керується нормами чинного пенсійного законодавства.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого керується та спрямовується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України тощо.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 здійснює призначення (перерахунки) і виплату пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат відповідно до законодавства, в межах повноважень, передбачених законом здійснює контроль за цільовим використанням коштів призначених для виплати пенсій.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2022 року, зазначена вище справа була розподілена та 22.01.2022 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни та є внутрішньо переміщеною особою (довідка від 18.11.2016 року №1204 469).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, в зв'язку із бойовими діями останній перемістився з постійного місця проживання у м. Краснодоні до м. Дніпро. Одержавши довідку внутрішньо переміщеної особи та став на облік в Новокадацькому районному підрозділі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де і одержував пенсію понад 7000,00 грн. на місяць. У травні і червні 2018 року відповідач, без будь-яких законних підстав не виплатив нараховану позивачу пенсію. В цей час позивач перебував на лікуванні у воєнному госпіталі в м. Одеса. Повернувшись до м. Дніпро позивач звернувся до органів Пенсійного фонду зі скаргою. Під час особистого прийому працівники Пенсійного фонду пообіцяли, що заборгованість з пенсійних виплат буде погашена найближчим часом, але пенсія за травень і червень 2018 року так і не була мені виплачена.
З матеріалів справи убачається, 07.08.2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із запитом щодо отримання публічної інформації.
В даному запиті позивач просив відповідача надати йому відомості щодо офіційної причини невиплати пенсії за травень, червень 2018 року пенсіонеру та надати йому копії прийнятих органами ПФУ рішень щодо невиплати пенсії за травень, червень 2018 року пенсіонеру ОСОБА_1 .
На означений запит позивача, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом від 18.08.2021 №0400-010506-8/110156 повідомило про те, що запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної інформації та буде розглянута у строки та порядку, передбачені Законом України “Про звернення громадян”.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності у відповідача підстав для невиплати позивачу пенсії, а також щодо порядку виплати заборгованості по пенсії.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз викладеного дає підстави дійти до висновку, про наявність двох строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Проте, підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365" пункт 15 викладено в такій редакції: " 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".
Одночасно підпунктом 2 пункту 2 названої вище постанови Кабінету Міністрів України визначено, що 2) пункти 16 і 18 доповнити реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".
Проте, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Разом з цим, частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Натомість нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними актами.
Проте, як зазначено вище, згадуваними пунктами постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365" визначено порядок виплати заборгованості по виплаті пенсії інший, який не відповідає статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме названа стаття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV.
Так, у рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У передумові Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни" Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Водночас очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII ), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Як зазначено вище, статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" , для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" визначено, що призначення та продовження виплати пенсій здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується відповідною довідкою та проводиться через відділення ПАТ "Ощадбанк".
Нормами статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначений перелік підстав для припинення виплати пенсій, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
В той же час, відповідачем не заперечується невиплата позивачу пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року та наявність заборгованості по такій виплаті в сумі 13001,92 грн.
Враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплата пенсії позивачу за період з травня 2018 року по червень 2018 року, при цьому, правомірність не виплати заборгованості пенсії позивачу за вказаний період відповідачем жодним чином не доведена, з метою відновлення порушених прав позивача з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з травня 2018 року по червень 2018 року у сумі 13001,92 грн. та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 року по червень 2018 року у сумі 13001,92 грн.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується строку звернення до адміністративного суду суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок виплати пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з пенсії, заборгованість по якій відповідачем не заперечується, при цьому судом встановлено, що суми пенсії фактично не отримані з вини органу та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, суд вважає, що на спірні відносини не розповсюджується шестимісячний строк звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з пенсійних виплат - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з травня 2018 року по червень 2018 року у сумі 13001,92 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 року по червень 2018 року у сумі 13001,92 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат судом не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник