Справа № 462/4920/21 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.
Провадження № 22-ц/811/4301/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:6
21 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
з участю: ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , представника Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - Мотова Є.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 листопада 2021 року, -
у липні 2021 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятого приміщення.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі рішення Залізничного райвиконкому м. Львова № 109 від 10 березня 1987 року будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому знаходиться нежитлове півпідвальне приміщення під ін. 1-1, 1-2 загальною площею 28.2 кв.м. передано на баланс ЖЕО Залізничного району, а відтак перебуває у комунальній власності. Стверджує, що Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові півпідвальні приміщення під ін. 1-1, 1-2 загальною площею 28.2 кв.м. не відчужувалися, однак передавалися в користування ОСОБА_3 на підставі договору оренди № 3331 від 11 жовтня 1994 року терміном до 27 травня 1999 року. Зазначає, що 15 травня 2020 року комісією у складі представників ЛКП «Левандівка», на балансовому обліку якого перебуває вищезазначене майно, встановлено факт самовільного використання даного приміщення власником квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 . Вказує, що незаконне володіння відповідачем спірним нежитловим приміщенням перешкоджає ефективному використанню та розпорядженню вищезазначеним об'єктом комунальної власності в інтересах територіальної громади міста Львова. Вважає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа. З наведених підстав просить зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняте півпідвальне приміщення під ін. 1-1, 1-2 загальною площею 28.2 кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 листопада 2021 року позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняте півпідвальне приміщення під ін. 1-1, 1-2 загальною площею 28.2 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради судові витрати в розмірі 2270 грн.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що правомірно володіє півпідвальними приміщення під ін. 1-1, 1-3 загальною площею 28.2 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , однак не мав можливості підтвердити це в судовому засіданні, оскільки його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права учасника справи. Зазначає, що є власником квартири АДРЕСА_1 , яка складається з кухні, житлової кімнати, вбиральні. Крім того, невід'ємною частиною квартири є приміщення цокольного поверху, які у технічному паспорті вказані як приміщення 1-1,1-3. Зазначає, що спірні приміщення надані йому в користування на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації від 16 липня 1997 року № 532 «Про внесення змін і доповнень до розпорядження районної адміністрації від 03.09.1996 року № 662 «Про передачу нежитлових приміщень в оренду організаціям і громадянам для використання їх за призначенням», яке не скасоване, відтак користується спірними приміщеннями на законних підставах. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Мотова Є.Г щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник згідно зі ст. 319 ЦК України володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні цього права.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Задовольняючи позовні вимоги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, суд першої інстанції виходив з встановленого представниками ЛКП «Левандівка» факту самовільного використання ОСОБА_1 нежитлових приміщень під номером: 1-1, 1-2, загальною площею 28.2 кв.м, а також взяв до уваги договір оренди нежитлових приміщень №3331 від 11.10.1994 року, укладений між ОСОБА_4 та Управлінням комунального майна м. Львова, за умовами якого орендарю передано в оренду нежитлові приміщення №1-1, 1-2 загальною площею 28.2 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 , термін дії договору до 27.05.1999 року.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення Залізничного райвиконкому м. Львова №109 від 10.03.1987 року передано на баланс ЖЕО Залізничного району, власником житлового будинку АДРЕСА_1 є Львівська міська рада, будинок знаходиться на балансі ЛКП «Левандівка», зазначені обставини сторонами визнавалися і не заперечувалися в суді апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.05.2020 року комісією у складі представників ЛКП «Левандівка» встановлено факт самовільного використання ОСОБА_1 нежитлових приміщень під номером:1-1, 1-2, загальною площею 28.2 кв.м.
Судом першої інстанції також встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 06.08.2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу ОСОБА_1 п'ять днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Оскільки ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 06.08.2021 року ОСОБА_1 не була вручена, відзив на позовну заяву ним не подавався.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав суду договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 05.08.1995 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Горонною І.С., за умовами якого ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати жилою площею 9.5 кв. м та кухні площею 12.1 кв. м, комора в підвалі -13.0 кв. м.
Тобто, комора в підвалі площею 13.0 кв. м на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу квартири на праві власності належить ОСОБА_1 .
До матеріалів справи долучено плани напівпідвальних нежитлових приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 , дослідивши які, суд апеляційної інстанції, з огляду на те, що план не містить іншого нежитлового приміщення площею 13.0 кв.м, беручи до уваги розбіжність у площі 0.5 кв.м, дійшов висновку про те, що нежитлове приміщення (комора в підвалі) площею 13.0 кв.м, що зазначене в договорі купівлі-продажу квартири, є приміщення, позначене у технічному паспорті, як 1-1 площею 13.5 кв.м.
За вищенаведеного, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 нежитловим приміщенням під ном. 1-1 користується незаконно і самовільно.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняте півпідвальне нежитлове приміщення під ном. 1-1, 1-2 загальною площею 28.2 кв.м за адресою АДРЕСА_1 .
Разом з тим, дослідивши долучену Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до позовної заяви копію плану півпідвального приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що площа приміщення під ном.1-1 становить 13.5 кв.м, а площа приміщення під ном. 1-2 становить 8.4 кв.м, що в загальному становить 21.9 кв.м, а не 28.2 кв.м.
Слід зазначити і те, що долучені Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до позовної заяви копія плану півпідвального приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 і викопіровка з поверхового плану приміщень комунальної квартири АДРЕСА_3 , містить розбіжності в нумерації нежитлових приміщень і їх площі, такі не співпадають ( у викопіровці площа приміщення 1-2 зазначена 14.7 кв. м, а в копії плану площа приміщення 1-2 зазначена 8.40 кв.м.).
З позовною вимогою про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняте півпідвальне нежитлове приміщення під ном. 1-3 площею 14.7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , позивач до суду не звертався, відтак, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, така вимога судом не може розглядатися.
Що стосується нежитлового приміщення під ном. 1-3 площею 14.7 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 , то правомірність користування цим приміщенням, а також і правомірність користування нежитловим приміщенням під ном. 1-1 площею 13.5 кв.м, підтверджується також долученим в суді апеляційної інстанції розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради народних депутатів від 16.07.1997 року №532, згідно з пунктом 1.4 якого ОСОБА_1 надано в користування нежитлові приміщення на поверховому плані під літ. 1-1, 1-3 площею 28.2 кв. м під господарські потреби.
Наведене також спростовує висновки суду першої інстанції про самовільне користування ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями загальною площею 28.2 кв.м.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради народних депутатів від 16.07.1997 року №532 в судовому порядку, визнання його нечинним, чи про його відміну, а відтак таке є чинним, і є належним та допустимим доказом правомірності користування приміщеннями під ном. 1-1, 1-3.
Наведеним також спростовуються покликання позивача на договір на оренду нежитлових приміщень №3331 від 11.10.1994 року, який був чинним до 27.05.1999 року, як на підставу для задоволення позову.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятих півпідвальних нежитлових приміщень під ін. 1-1. 1-2 загальною площею 28.2 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 листопада 2021 року- скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 25.03.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк