23 березня 2022 року м. Дніпросправа № 160/15390/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 (суддя суду 1 інстанції Прудник С.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій чи бездіяльності протиправними та дискримінаційним, зобов'язання вчинити певні дії,-
19.11.2020 через «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана представником адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просив:
визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 26.08.2018 протиправними та дискримінаційними;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 по 26.08.2018 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням індексації втрати частини доходів.
В обґрунтування позову посилався на те, що позивачу була призначена пенсія за вислугу років з 16.03.1986 та до виїзду за кордон останній мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . 02.12.2001 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2002 року, позивач призначеної по закону пенсії не отримував. 17.08.2018 представник позивача, діючий на підставі належним чином посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат з 02.06.2002, проте відповідач відмовив. Не погодившись із відмовою відповідача, оформленою листом від 31.08.2018 позивач звернувся з позовом до суду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №160/1887/19 адміністративний позов про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років у період з 07.10.2009 по 25.08.2018 включно залишено без розгляду.
Разом з цим, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №160/1887/19, яким позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії, визнано протиправним та скасовано рішення, оформлене листом від 31.08.2018 №21240/03-02/15 про відмову у поновленні виплати пенсії позивачу та зобов'язано відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років з 26.08.2018 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». В той же час, позивач зазначив, що в силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, пенсійні спори за позовами громадян підлягають розгляду без застосування строку давності, а тому позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню повністю.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 25.08.2018 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що на виконання рішення суду від 20.05.2019 та постанови апеляційного суду від 16.10.2019 у справі № 160/1887/19 відповідачем було поновлено пенсію позивачу з 26.08.2018 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Заявлені позовні вимоги у цій справі стосовно поновлення виплати пенсії позивачу вже були предметом позову, по ним є рішення суду, які набрали законної сили. Позивач до Головного управління з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 після ухвалення рішень судами першої і апеляційної інстанцій не звертався, відповідачем не приймалось відповідного рішення про поновлення або відмову у поновленні виплати пенсії позивачу, а отже, заявлені позовні вимоги у справі №160/15390/20 про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 не підлягають задоволенню та повторному розгляді в суді.
Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване. У поданому позові представник позивача зазначив, що разом з поновленням пенсії, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу всі недоотримані суми нарахованої йому пенсії за період з 07.10.2009 по 25.08.2018.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно копії закордонного паспорту № НОМЕР_1 є громадянином України.
З 16.03.1986 позивачу була призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась Дніпропетровським обласним військовим комісаріатом, що підтверджується копією дублікату посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 30 травня 1990 року.
До виїзду за кордон ОСОБА_1 мешкав за адресою: : АДРЕСА_1 .
02.12.2001 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2002 року, позивач призначеної по закону пенсії не отримує.
17.08.2018 представник позивача, діючий на підставі належним чином посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 .
Листом від 31.08.2018 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про те, що за інформацією, отриманою з Дніпропетровського обласного військового комісаріату, виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена з 01.06.2002, у зв'язку з виїздом пенсіонера на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Також, відповідачем зазначено, що архівна пенсійна справа до відповідача не передавалась, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для поновлення виплат пенсії. Окрім цього, відповідачем у вказаному листі зазначено, що заяви на поновлення виплати пенсії відповідно до законодавства подаються особисто до органу, що призначає пенсію.
Не погодившись із відмовою відповідача у поновленні раніше призначених пенсійних виплат, 26.02.2019 представник позивача звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив суд: визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу від 31.08.2018, визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії - протиправною та зобов'язати вчинити певні дії та зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 07.10.2009 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №160/1887/19 адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років у період з 07.10.2009 по 25.08.2018 включно - залишено без розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №160/1887/19, яким позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії, визнано протиправним та скасовано рішення, оформлене листом від 31.08.2018 №21240/03-02/15 про відмову у поновленні виплати пенсії позивачу та зобов'язано відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років з 26.08.2018 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 по 26.08.2018 з урахуванням індексації та з нарахуванням індексації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим по справі обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Водночас стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, особи, які проживають в Державі Ізраїль, як громадяни України, мають такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Частиною 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи осіб, що досягли пенсійного віку, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009, дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
Відтак, колегія суддів зазначає, що виїзд на постійне місце проживання до Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати або не призначення пенсії, а проживання громадянина України на території іншої держави не є перешкодою у реалізації його права на соціальний захист, зокрема на пенсійне забезпечення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 зазначено, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно. Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності обставин для повторного перегляду позовних вимог щодо виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 по 25.08.2018, які залишені без розгляду в рамках справи №160/1887/19, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач в рамках справи №160/1887/19 вже звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення, зобов'язати вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років у період 07.10.2009 з її одночасним перерахунком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією страти частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №160/1887/19 адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років у період з 07.10.2009 по 25.08.2018 включно залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
У свою чергу, судом апеляційної інстанції у справі №160/1887/19, лише було констатовано факт залишення позовних вимог, в цій частині, без розгляду, але по суті спірні відносини між сторонами, за вказаний період, розглянуті не були.
Отже, заявлені позивачем вимоги, за період з 07.10.2009 по 25.08.2018, по суті судом не розглядалися, у зв'язку з чим твердження відповідача про існування судових рішень, якими вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є помилковими.
Вказана ухвала позивачем до суду не була оскаржена.
Колегія суддів звертає увагу, що ч.4 ст. 140 КАС України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Крім, того відповідно до Постанови Великої Палати ВСУ від 20.05.2020 у справі 815/1226/18, строк встановлений ст.122 КАС України не підлягає застосування до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами.
Відтак, враховуючи той факт, що заявлені позовні вимоги про зобов'язання виплатити позивачу недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 по 25.08.2018 включно відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» раніше не розглядалися судом та враховуючи висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позивач мав право на звернення до суду з вказаними позовними вимогами, після залишення їх без розгляду, в загальному порядку.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати часини доходів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх задоволення, оскільки порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.
Натомість доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, про тотожність у цьому спорі предмета та підстав позову не знайшли свого підтвердження під час здійснення апеляційного провадження у справі, не змінюють змісту спірних правовідносин та не свідчать про тотожність предмета та підстав позову, що виключає можливість надання їм повторної правової оцінки судом.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя Я.В. Семененко