22 березня 2022 року Справа № 160/26291/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.12.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), в якій просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в призначенні пенсії за віком на підставі частини 1 статті 26 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком на підставі частини 1 статті 26 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 листопада 2021 року, зарахувавши до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії, період проживання позивача як дружини військовослужбовця з 06.06.1981 року по 27.11.1985 рік у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 04.10.2021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Рішеннями органу пенсійного фонду позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Позивачем не погоджується з такими діями відповідача, оскільки довідкою №7/329 від 25.10.2021 року, виданої військовим комісаром Дніпропетровського ОТЦК та СП, підтверджується, що позивач проживала разом з чоловіком ОСОБА_2 , який проходив дійсну військову службу в групі Радянських військ у Німеччині в період з 13.11.1980 року по 27.11.1985 року, та не працювала, у зв'язку з неможливістю працевлаштуватись. На думку позивача, вона набула право на призначення пенсії за віком, відмова у призначенні пенсії є протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року залучено до участі у справі № 160/26291/21 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач-2). Розгляд справи розпочато спочатку.
07.02.2022 року відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що до страхового стажу позивача не враховано період з 06.06.1981 року по 27.11.1985 року, так як довідка від 25.10.2021 року №7/329/5 видана Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, про період проживання дружини військовослужбовця у гарнізонах, розташованих за кордоном колишнього СРСР та України, оформлена неналежним чином, зокрема, відсутні відомості про перетин державного кордону. Відповідач-1 заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу.
17.02.2022 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив відповідача-1, в якій вказано, що у зв'язку з розпадом Радянського Союзу у грудні 1991 року, в підрозділах Державної прикордонної служби України відсутня інформація щодо перетину громадянами України державного кордону СРСР в період між 1980 та 1985 роками минулого століття, а тому належними та допустимими доказами проживання позивача, як дружини військовослужбовця за кордоном є подані позивачем документи. Вказано, що адвокатом належними доказами обґрунтовані витрати на правову допомогу.
23.02.2022 року відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що до страхового стажу позивача не враховано період з 06.06.1981 року по 27.11.1985 року через те, що він підтверджувався довідкою від 25.10.2021 року №7/329/5 Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яка не відповідає формі, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». При розгляді документів позивача Управлінням було зараховано частину спірного періоду, що входить в предмет позовних вимог, а саме з 17.04.1982 року по 16.04.1985 року як догляд за дитиною 3 років. При зарахуванні іншої частини періоду проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю з 06.06.1981 року по 27.11.1985 рік у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР до страхового стажу позивача наявного страхового стажу не достатньо для призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки при зарахуванні до її стажу може бути зараховано залишок у неврахованого страхового періоду в розмірі 1 рік 5 місяців 13 днів, тому її страховий стаж становитиме 27 років 7 місяці 26 днів., а необхідний для неї мінімум страхового стажу має бути 28 років.
У зв'язку з веденням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» розгляд справи здійснено 22.03.2022 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
06.10.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
11.10.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення №046450007877 про відмову в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Вказано, що страховий стаж позивача складає 26 років 2 місяці 13 днів, а необхідний стаж для призначення пенсії за віком становить 28 років.
01.11.2021 року позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
04.11.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046450007877 про відмову в призначенні пенсії. В обгрунтування відмови зазначено, що за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 2 місяці 13 днів. До загального страхового стажу позивача не врахований період проживання дружини військовослужбовця з 06.06.1981 року по 27.11.1985 року, так як довідка про період проживання дружини військовослужбовця у гарнірованих, розташованих за кордонами колишнього СРСР та України оформлена неналежним чином (відсутні документи про перетин державного кордону).
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом «з» статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи, що дає право пенсію, зараховується період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Пункт 13 Порядку № 637 передбачає, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток N 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, військових навчальних закладів на підставі документів, які підтверджують зазначений період.
При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 р. з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами, за період проживання:
у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР та України, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця та документів про перетин державного кордону дружиною військовослужбовця;
у гарнізонах, розташованих у межах колишнього СРСР, України та країн - членів Співдружності незалежних держав, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця, довідки місцевих органів влади про період фактичного проживання (реєстрації, прописки) дружини військовослужбовця у відповідній місцевості та довідки установи державної служби зайнятості про неможливість працевлаштування дружини військовослужбовця за спеціальністю у відповідній місцевості.
Період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) після 1 січня 2004 р. з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, зараховується до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
Дана норма встановлює такий порядок: за загальним правилом, проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які виданими командирами (начальниками) військових частин, військових навчальних закладів.
В той же час, запроваджено окрему процедуру підтвердження проживання дружини військовослужбовця у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю до 1 січня 2004 р. Такі обставини підтверджуються довідками військових комісаріатів, за період проживання, зокрема, у гарнізонах, розташованих у межах колишнього СРСР, України та країн - членів Співдружності незалежних держав, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця, довідки місцевих органів влади про період фактичного проживання (реєстрації, прописки) дружини військовослужбовця у відповідній місцевості та довідки установи державної служби зайнятості про неможливість працевлаштування дружини військовослужбовця за спеціальністю у відповідній місцевості.
Як встановлено судом, при обчисленні пенсії позивача не було враховано до страхового стажу період проживання з чоловіком військовослужбовцем в місцевості, де не було можливості працевлаштуватися за спеціальністю з 13.11.1980 року по 27.11.1985 року.
Позивач надала відповідачу та до суду:
- свідоцтво серії НОМЕР_3 від 14.02.1981 року про укладення шлюбу із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- свідоцтво серії НОМЕР_4 від 26.04.1982 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Потсдам, Німецька демократична республіка;
- диплом серії НОМЕР_5 від 01.03.1980 року про здобуття позивачем освіти за спеціальністю «зоотехнік»;
- довідку ІНФОРМАЦІЯ_5 про підтвердження перебування чоловіка позивача ОСОБА_2 з 13.11.1980 року по 21.11.1985 року за кордоном та проходження ним військової служби у складі радянських військ;
- довідку Дніпропетровського обласного центру комплектування та соціальної підтримки від 25.10.2021 року №7/329/5 про те, що прапорщик запасу ОСОБА_2 , 1959р.н., проходив дійсну військову службу в групі радянських військ у Німеччині в період з 13.11.1980 року по 27.11.1985 року. У довідці зазначено, що разом із ОСОБА_2 проживала його дружина ОСОБА_1 , 1961 р.н., яка мала спеціальність «зоотехнік» та не працювала, у зв'язку з неможливістю працевлаштуватись за даною спеціальністю в період з 06.06.1981 року по 27.11.1985 року.
Відповідачем-2 у відзиві зазначено, що Управлінням було зараховано частину спірного періоду, що входить в предмет позовних вимог, а саме з 17.04.1982 року по 16.04.1985 року як догляд за дитиною до 3 років.
Таким чином, відповідачем-2 підтверджено факт проживання позивача як дружини військовослужбовця з 17.04.1982 року по 16.04.1985 року у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР.
Як вже було зазначено судом вище, пункт 13 Порядку № 637 передбачає, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток N 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, військових навчальних закладів на підставі документів, які підтверджують зазначений період.
Дніпропетровським обласним центром комплектування та соціальної підтримки від 25.10.2021 року №7/329/5 складено довідку про те, що прапорщик запасу ОСОБА_2 , 1959р.н., проходив дійсну військову службу в групі радянських військ у Німеччині в період з 13.11.1980 року по 27.11.1985 року. У довідці зазначено, що разом із ОСОБА_2 проживала його дружина ОСОБА_1 , 1961 р.н., яка мала спеціальність «зоотехнік» та не працювала, у зв'язку з неможливістю працевлаштуватись за даною спеціальністю в період з 06.06.1981 року по 27.11.1985 року.
Вказана довідка складена на підставі послужного списку прапорщика запасу ОСОБА_2 , особова справа №1530, та копії трудової книжки ОСОБА_1 від 10.04.1980 року.
Судом проаналізовано надані до суду копії трудових книжок позивача та встановлено, що позивач дійсно не працювала у спірні періоди.
Однак ані трудові книжки, ані інші докази, додані до позовної заяви не містять доказів неможливості працевлаштування позивача у періоди, що не охоплюють період з 17.04.1982 року по 16.04.1985 року, коли позивач здійснювала догляд за дитиною до 3 років.
При цьому, Порядок №637 містить обов'язкову умови підтвердження неможливості працевлаштування позивача у період проживання у гарнізоні як дружини військовослужбовця відповідними довідками органів державної влади та/або документами про перетин державного кордону дружиною військовослужбовця.
Суду відповідних документів не надано. Посилання на такі документи не містить і довідка Дніпропетровського обласного центру комплектування та соціальної підтримки від 25.10.2021 року №7/329/5.
Представник позивача у відповіді на відзив вказує, що в підрозділах Державної прикордонної служби України відсутня інформація щодо перетину громадянами України державного кордону СРСР в період між 1980 та 1985 роками минулого століття.
Проте, суду не надано доказів звернення до Державної прикордонної служби України та відповіді останньої на підтвердження цього факту, а тому суд не має можливості підтвердити факт перетину позивачем державного кордону саме 06.06.1981 року та 27.11.1985 року.
За змістом частини другої статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відтак, судом під час розгляду справи підтверджені доводи відповідачів щодо неможливості врахування довідки Дніпропетровського обласного центру комплектування та соціальної підтримки від 25.10.2021 року №7/329/5 для підтвердження періоду проживання позивача як дружини військовослужбовця з 06.06.1981 року по 27.11.1985 року у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР, за винятком періоду з 17.04.1982 року по 16.04.1985 року, коли позивач здійснювала догляд за дитиною до 3 років.
Як вже було встановлено судом, період з 17.04.1982 року по 16.04.1985 року, коли позивач здійснювала догляд за дитиною до 3 років, зараховано до страхового стажу позивача.
Підстав для зарахування періоду з 06.06.1981 року по 16.04.1982 року та з 17.04.1985 року по 27.11.1985 року не має, оскільки такі не підтверджені належними засобами доказування, визначеними Порядком №637.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надала, натомість, відповідачі виконали покладений на них ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довели правомірність своїх рішень, чим спростували твердження позивача про порушення її прав та інтересів.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати розподілу не підлягають, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, будинок 66, місто Полтава, Полтавська обл., 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова