22 березня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7029/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
13.12.2021 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати із 15 листопада 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити із 15 листопада 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, з 15.11.2021 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду як отримувач пенсії за віком та проживає в АДРЕСА_1, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради України PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач вказував, що не працює з 18.12.20009.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. При цьому, зауважує, що у підпункті 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ міститься норма, відповідно до якої у Законі України від 28.02.1991 №796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон 1 №796-ХІІ) скасовано з 01.01.2015 деякі статті, зокрема, статтю 39. Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до скасування) була викладена так: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати (ч. 1); пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті (ч. 2).
Таким чином позивач вважає, що Законом №796-ХІІ з 01.01.2015 було скасовано підвищення пенсій в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Проте, наслідком рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 є відновлення з 17.07.2018 дії ст. 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинної до з 01.01.2015. Це означає, що непрацюючі пенсіонери, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення (в тому числі с. Киселів Кіцманського району), набули з 17.07.2018 право на отримання підвищення до пенсій в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
З огляду на викладене, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому з дати взяття на обліку в органах Пенсійного фонду як отримувач пенсії за віком (15.11.2021) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком, яку призначено згідно Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ та обчислено на умовах Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV. Також відповідач зазначив, що відповідно до підпункту 7 пункту 4 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (надалі Закон №76-VIII), який набув чинності з 1 січня 2015 року, статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено. Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII від 04 лютого 2016 року (далі Закон №987-VIII), який набув чинності з 1 січня 2016 року, до Закону №796-ХІІ включено статтю 39, згідно з якою громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Таким чином, Законом №987-VIII статтю 39 Закону №796-ХІІ викладено в новій редакції, що не передбачає виплату підвищення непрацюючих пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення.
Відповідач вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати принцип незворотності дії закону у часі, тобто має застосовуватись стаття 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону після 1 січня 2016 року. Відтак, правових підстав для виплати підвищення непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, немає.
Діюча на сьогоднішній день стаття 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Таким чином відповідач вважає, що здійснював свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому твердження позивача про бездіяльність Головного управління є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Ухвалою суду від 14.12.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 28.09.1999 Кіцманським РВ УМВС України в Чернівецькій області. Місце проживання АДРЕСА_1 (а.с. 6-7). Згідно з Довідкою Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №1634 від 15.11.2021 позивач з 16.06.1967 по даний час зареєстрований та проживає в с. Киселів Кіцманського району Чернівецької області на території, яка згідно постанови Кабінету Міністрів України №600-94-П від 29.08.1994 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (третя категорія) (а.с. 10).
Відповідно до посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_3 позивач має право на пільги і компенсації встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 9).
Відповідно до Довідки від 06.12.2021 №698 позивач з 15.11.2021 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії за віком (а.с. 8).
Позивач звертався до відповідача із заявою в якій просив виплатити надбавку до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, однак у відповідь на вищевказану заяву, відповідач листом від 01.12.2021 №5214-5121/Г-17/8-2400/21 повідомив, що правових підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення в розміру двох мінімальних заробітних плат, немає (а.с. 18).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати із 15.11.2021 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачеві із 15.11.2021 підвищення до її пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ)
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена наступним чином:" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частина 2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Частина 3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Між тим, 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Так, 04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Разом з цим, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, з 15.11.2021 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії за віком та проживає в АДРЕСА_1, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Постанови КМУ від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради України PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку, що в силу положень Закону №796-ХІІ до 01 січня 2015 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ. Однак, з 01 січня 2015 року виплату такого підвищення припинено у зв'язку із внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
Однак, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, суд вважає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Суд зазначає, що незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Так, стаття 39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 1 січня 2016 року врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, у спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 1 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII.
Враховуючи, що статтю 39 в редакції Закону №987-VIII і статтю 39 в редакції до внесення змін Законом №76-VIII (які визнані неконституційними) не можна вважати однопредметними нормативно-правовими актами, оскільки вони встановлюють право на доплати різному колу суб'єктів, то підстави для застосування темпорального підходу для вирішення колізії цих норм, відсутні.
Натомість, з урахуванням змістовної складової та мотивів рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (ст.ст. 3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення виниклої внаслідок цього колізії забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відновлено право на отримання підвищення до пенсії саме непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Щодо розміру виплати підвищення до пенсії позивачеві як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено ПФ України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1210 підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: - тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні; - тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; - тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210 є також чинними.
Поряд з цим, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII від 04.02.2016.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини 1 статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Тому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, крім іншого, вирішив: - в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; - в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 95, частини 2 статті 124, частини 1 статті 129 Конституції України, пункту 5 частини 1 статті 4 БК України та пункту 2 частини 1 статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Відтак, на переконання суду, рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Вирішуючи цей спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року, ухваленій у зразкові справі №240/4937/18, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до Довідки від 06.12.2021 №698 позивач з 15.11.2021 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії за віком.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач має право на нарахування та виплату їй щомісячного підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XIІ (яка була чинна до 01 січня 2015 року) з 15.11.2021.
Відтак, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 15.11.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Вказане є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у зразковій справі №240/4937/18.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати із 15 листопада 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити із 15 листопада 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій судові витрати - судовий збір в сумі 908,00 грн, сплачений відповідно до квитанції №6 від 13.12.2021.
Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, площа Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002).
Суддя В.О. Григораш