22 березня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/3268/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій про скасування податкової вимоги, -
07.07.2021 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Тельнов Олександр Анатолійович (позивач) до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-50000-51 від 14.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у жовтні 1995 року ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець. У 2003-2004 роках позивач припинив підприємницьку діяльність та був знятий з обліку фізичних осіб-підприємців, вчинивши для цього усі фактичні та юридичні дії. Отже, вже понад 18 років позивач підприємницькою діяльністю не займається та на обліку фізичних осіб-підприємців у податкового органу не перебуває.
28.05.2021 позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-50000-51 від 14.04.2021. Даним документом ГУ ДПС у Чернівецькій області зобов'язує позивача сплатити заборгованість у сумі 37788,74 грн. Таке рішення податковий орган ніяким чином не аргументує, проте посилається на ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Отже, відповідач переконаний, що позивач досі є фізичною особою-підприємцем та зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
Позивач оскаржив вимогу про сплату боргу (недоїмки) до Державної податкової служби України. У даній скарзі позивач виклав обставини припинення підприємницької діяльності ще у 2003- 2004 роках та заперечував щодо нарахування йому боргу.
Державна податкова служба України прийняла рішення про залишення скарги позивача без розгляду. Таке рішення податковий орган вищого рівня аргументував тим, що скарга оформлена без дотримання вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Позивач вважає, що обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску виникнути у нього не міг через відсутність реєстрації як фізичної особи-підприємця, оскільки він знявся з обліку фізичних осіб-підприємців ще у 2003-2004 роках та після того підприємницьку діяльність не здійснював.
Додатково позивач зазначив, що строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останнім реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що ОСОБА_1 з 02.10.1995 по даний час перебуває на обліку як платник податків за основним місцем обліку в Хотинській державній податковій інспекції Головного управління ДПС у Чернівецькій області. Інформація щодо зняття з обліку в податковому органі - відсутня.
За період з 01.01.2017 по даний час ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування. За вказаний період платником податків до органів ДПС податкову звітність не подано. Податки (збори) та страхові внески (єдиний внесок) за період з 01.01.2017 по даний час не сплачувалися. В 2017 році місячний мінімальний розмір страхового внеску становив 704 грн, а мінімальний річний розмір страхового внеску - 8448 грн.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесено зміни до Закону №2464 в частині сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, що застосовують загальну систем оподаткування. Так, починаючи з 01.01.2018, згідно абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 фізичні особи-підприємці, що застосовують загальну систему оподаткування зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Сума заборгованості по єдиному соціальному внеску станом на 29.07.2021 складає 37788,74 грн: 8448 грн. - нарахування за 2017 рік; 2457,18 грн - нарахування за І квартал 2018 року; 2457,18 грн - нарахування з 11 квартал 2018 року; 2457,18 грн - нарахування за ІІІ квартал 2018 року; 2457,18 грн - нарахування за ІV квартал 2018 року; 2754,18 грн - нарахування за І квартал 2019 року; 2754,18 грн - нарахування за ІІ квартал 2019 року; 2754,18 грн - нарахування за ІІІ квартал 2019 року; 2754,18 грн - нарахування за ІV квартал 2019 року; 2078,12 грн - нарахування за І квартал 2020 року; 1039,06 грн - нарахування за ІІ квартал 2020 року; 3178,12 грн - нарахування за ІІІ квартал 2020 року; 2200,00 грн - нарахування за ІV квартал 2020 року.
Ухвалою суду від 19.07.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 19.12.2005 Хотинським РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 8-9).
Позивач з 02.10.1995 зареєстрований Хотинською районною державною адміністрацією, як фізична особа-підприємець за №61962339 та взятий на облік в Головному управлінні ДПС у Чернівецькій області. Стан платника податків - платник податків за основним місцем обліку (а.с. 27-31).
Згідно з обліковою карткою платника податків станом на 29.07.2021 за позивачем обліковується заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі 37788,74 грн, в тому числі: 8448 грн. - нарахування за 2017 рік; 2457,18 грн - нарахування за І квартал 2018 року; 2457,18 грн - нарахування з 11 квартал 2018 року; 2457,18 грн - нарахування за ІІІ квартал 2018 року; 2457,18 грн - нарахування за ІV квартал 2018 року; 2754,18 грн - нарахування за І квартал 2019 року; 2754,18 грн - нарахування за ІІ квартал 2019 року; 2754,18 грн - нарахування за ІІІ квартал 2019 року; 2754,18 грн - нарахування за ІV квартал 2019 року; 2078,12 грн - нарахування за І квартал 2020 року; 1039,06 грн - нарахування за ІІ квартал 2020 року; 3178,12 грн - нарахування за ІІІ квартал 2020 року; 2200,00 грн - нарахування за ІV квартал 2020 року (а.с. 25, 32-35).
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідачем винесену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2021 №Ф-50000-51, якою вимагається від позивача сплатити недоїмку у сумі 37788,74 грн (а.с. 26).
07.06.2021 позивачем подано Державної податкової служби України скаргу з проханням про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2021 №Ф-50000-51 (а.с. 4-12).
Розглянувши скаргу позивача, Державна податкова служба України рішенням від 29.06.2021 №14517/6/99-00-06-02-01-06 залишила ї без розгляду (а.с. 13).
Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2021 №Ф-50000-51, позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VІ (далі Закон №2464-VІ).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ під єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ).
Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.
Згідно частини 1 статті 12 Закону № 2464-VІ завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VІ передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Статтею 4 Закону №2464-VІ визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1).
У частині 4 статті 4 Закону №2464-VІ визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464-VІ, а також те, що він в період з 02.10.1995 зареєстрований як фізична особа-підприємець, слідує, що він у вказаний період був платником єдиного соціального внеску.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ визначені обов'язки платника єдиного внеску, серед яких обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).
Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VІ обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов'язки поширювалися і на позивача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно частини 4 статті 6 Закону №2464-VІ у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ (в редакції зі змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VІІІ) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VІ розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VІ).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
1 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755 (в подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") (далі - Закон №755).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №755 в редакції від 15.05.2003 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (далі - Закон №2390), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390 у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі Закон № 3384) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390 передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Позивач стверджує, що припинив підприємницьку діяльність і не отримував доходи від здійснення підприємницької діяльності із 2003 року.
Водночас, відповідач стверджує, що позивач обліковується як платник ЄСВ, оскільки його реєстрація як ФОП не припинена у встановлений законом спосіб.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці.
Законом України від 06.12.2016 №1774-УШ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 роки відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статус суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Верховний Суд в постанові від 01.07.2020 по справі №260/81/19 дійшов висновку, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Верховний Суд також зазначив, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності, між тим відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Між тим, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуком ідентифікаційного номера та найменування позивача ЄДР не містить запису про реєстрацію ФОП особи із таким ідентифікаційним номером чи ПІБ (а.с. 14).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, на що відповідачем не надано фактичних доказів протилежного. Таким чином факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755 спростовується, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464. Таким чином, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій про скасування податкової вимоги, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-50000-51 від 14.04.2021.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій судові витрати на суму 908,00 грн, сплачені відповідно до квитанції №58779 від 13.07.2021.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Представник позивача - адвокат Тельнов Олександр Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_3 , вул. Шевченка, 7/3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58001);
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 44057187, вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).
Суддя В.О. Григораш