22 березня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2686/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Бережна Я.С. до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
16.06.2021 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Бережна Я.С. (позивач) до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-1628-51 від 12.03.2021.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 11.05.2021 позивачу, з відповіді на адвокатський запит, стало відомо про існування вимоги про сплату боргу №Ф-1628-51 від 12.03.2021. З вказаною вимогою позивач не погоджується та вважає її протиправною, з таких підстав.
Згідно з п. 3 параграфу VІ інструкції про порядок нарахування сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Проте, за місцем постійної реєстрації позивач податкову вимогу не отримав, чим було порушено його законні права та інтереси.
Крім того, в 2015 році позивач звернувся в Хотинську ДПІ Кельменецького управління ГУ ДФС у Чернівецькій області із заявою про припинення діяльності фізичної особи-підприємця, разом із вказаною заявою позивачем було також передано і свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. З 2015 року позивач не здійснює підприємницьку діяльність.
Крім того, з 2015 року позивач фактично проживає на території Республіка Польша і офіційно працевлаштована в ТОВ "RAWONA Jlanta Pіorko" працедавець сплачує всі податки, враховуючи податок, який є пенсійним накопиченням, згідно із законодавством Республіки Польща.
Згідно із п 1. 2 ст. 2 Конвенції, яка укладена між Урядом України Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень яка набрала чинності 11.03.1994 року. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної держави або політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення. Звертав увагу на те, що з 2015 року позивач не отримувала доходи на території України, а отримувала доходи на території Республіка Польща та сплачувала всі податки за законодавством Республіки Польща, у зв'язку з чим оскаржувана податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що згідно інформації баз даних ДПС України позивач перебувала на обліку в ГУ ДПС у Чернівецькій області з 25.04.2007 по 23.04.2021, як платник податків за основним місцем роботи.
Станом на 31.01.2021 за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати ЄСВ в сумі 37788,74 грн. Відтак контролюючим органом було сформовано податкову вимогу про сплату боргу №Ф-1628-51 від 12.03.2021 на суму 37788,74 грн, яку надіслано позивачу засобами поштового зв'язку з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте вказане поштове відправлення було повернуто у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відтак, відповідач вважає необґрунтованими аргументи про те, що контролюючим органом було порушено законні інтереси позивача щодо надсилання та отримання вимоги про сплату боргу.
Крім того, відповідач вважає, що позивач повинна була здійснити певну процедуру закриття підприємницької діяльності, проте цього зроблено не було, у зв'язку з чим позивач до 23.04.2021 перебувала на обліку у контролюючому органі, як фізична особа-підприємець.
Також відповідач зазначив, що в Україні положення Конвенції поширюються на два податки: податок на прибуток та ПДФО.
Застосування конвенції дозволяє українським юридичним особам або фізичним особам, які отримали дохід і сплатили податки договірній державі, - зменшити в Україні об'єкт обкладення податком на прибуток або ПДФО, відповідно. Для цього вони повинні надати довідку (або інший документ), оформлену контролюючим органом іншої держави, що підтверджує суму сплаченого ними податку. Крім того, якщо резидент Украйни візьме в органі ДПС полку про резидентство за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 12.04.02 №173, він може претендувати на зменшення податку, що справляються з нього в країні.
Тож, якщо укладений подібний договір між Україною та державою, в якій працює особа, то відповідно до норм Податкового кодексу можна зарахувати суму податків, сплачених за кордоном під час розрахунку суми податку, який підлягає сплаті в Україні. Для того щоб провести таке зарахування, потрібно документально підтвердити, яку суму громадянин сплати до контролюючого органу іноземної держави.
Для цього платнику необхідно отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Така довідка має бути легалізована консульською установою України у відповідній країні, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України. Після отримання довідки наступним кроком буде подання декларації про майновий стан і доходи.
Отже, декларування доходів та уникнення подвійного оподаткування Умови порядок оподаткування іноземних доходів описано в п. 170.11 ПК України. Так, пп. 170.11.1 ПК України зобов'язує всіх резидентів України, які отримують доходи з-за кордону, декларувати їх незалежно від суми. За підсумками року слід подати декларацію про майновий стан і доходи.
Отримуючи доходи за кордоном і не декларуючи, резидент порушує законодавством України, за що може бути застосовано адміністративна відповідальність у вигляді попередження або штрафу.
Відтак, відповідач вважає, що позивачем за період нарахування боргу з ЄСВ не дотримано процедуру задля уникнення подвійного оподаткування.
Ухвалою суду від 09.07.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на10.08.2021.
Судове засідання призначене на 10.08.2021 відкладено на 09.09.2021, у зв'язку з неявкою позивача.
Судове засідання призначене на 09.09.2021 відкладено на 21.10.2021, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
В судове засідання призначене на 21.10.2021 сторони не з'явились, подали клопотання про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
21.10.2021 за клопотанням сторін, суд продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданий 24.03.2015 року, орган, що видав - 7324 (а.с. 12-17).
25.04.2007 позивач зареєстрований Хотинською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець за №20370000000002254 та з 26.04.20074 взято на облік в ГУ ДПС у Чернівецькій області. За рішенням засновників №2000370060004002254 23.04.2021 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , але не знято з обліку (а.с. 103-106).
Згідно даних облікової картки, станом на 31.01.2021 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 37788,74 грн, в тому числі: 8448 грн нарахування за 2017 рік; 2457,18 грн нарахування за І квартал 2018 року; 2457,18 грн нарахування за ІІ квартал 2018 року; 2457,18 грн нарахування за І квартал 2018 року; 2457,18 грн нарахування за ІV квартал 2018 року; 2754,18 грн нарахування за І квартал 2019 року; 2457,18 грн нарахування за І квартал 2019 року; 2457,18 грн нарахування за ІІ квартал 2019 року; 2457,18 грн нарахування за ІV квартал 2019 року; 2754,18 грн нарахування І квартал 2019 року; 2754,18 грн нарахування за ІІ квартал 2019 року; 2754,18 грн нарахування за І квартал 2019 року; 2754,18 грн нарахування за ІV квартал 2019 року; 2078,12 грн нарахування І квартал 2020 року; 1039,06 грн нарахування за ІІ квартал 2020 року; 3178,12 грн нарахування за ІІІ квартал 2020 року; 2200,00 грн нарахування за ІV квартал 2020 року (а.с. 107-110).
У зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску, відповідачем винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2021 №Ф-1628-51 на суму 37788,74 грн (а.с. 102).
Вказану вимогу направлено позивачу рекомендованим листом за адресою с. Малинці, Чернівецька область, 6024. Проте, 22.03.2021 конверт повернувся на адресу відправника без вручення з відміткою пошти - "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 103).
Також судом встановлено, що 20.12.2018 позивач отримав Карту роботи (доступ до ринку праці) Республіки Польща RP5645369, персональний номер 81012218263 (а.с. 19-20).
Відповідно до Довідок від 03.06.2021 наданих підприємством Відкрите товариство "Равона" Й.П. Пюрко (переклад засвідчений сертифікованим перекладачем ОСОБА_2), позивач працювала на підприємстві на підставі цивільно-правового договору та отримала дохід:
- у 2017 році: середній дохід брутто - 846,67; середні витрати на отримання - 0,00; середні страхові внески - 116,08; середній дохід брутто - 730,59; середній дохід нетто - 495,50 (а.с. 173);
- у 2018 році: середній дохід брутто - 1091,33; середні витрати на отримання - 94,58; середні страхові внески - 149,62; середній дохід брутто - 847,14; середній дохід нетто - 716,87 (а.с. 175);
- у 2019 році: середній дохід брутто - 2237,50; середні витрати на отримання - 145,94; середні страхові внески - 306,77; середній дохід брутто - 1784,80; середній дохід нетто - 1635,13 (а.с. 177);
- у 2020 році: середній дохід брутто - 2552,64; середні витрати на отримання - 250,00; середні страхові внески - 343,82; середній дохід брутто - 1958,82; середній дохід нетто - 1892,19 (а.с. 179).
Вважаючи протиправною Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2021 №Ф-1628-51, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини, і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI під єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.
Згідно частини 1 статті 12 Закону №2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1).
У частині 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, а також те, що він в період з 25.04.2007 по 23.04.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, слідує, що він у вказаний період був платником єдиного соціального внеску.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов'язки платника єдиного внеску, серед яких обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).
Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов'язки поширювалися і на позивача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно частини 4 статті 6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції зі змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VI).
З матеріалів справи судом встановлено, що у період з 2017 року по 2020 рік позивач, на підставі трудових договорів, працювала найманим працівником на підприємстві Відкрите товариство "Равона" Й.П. Пюрко, яке розташоване на території Республіка Польща.
11.03.1994 набрала чинності для України Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі - Конвенція).
Відповідно до ст. 2 Конвенції ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення.
Податками на доход і на майно вважаються усі податки, що справляються від загальної суми доходу та вартості майна або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і платні, сплачуваних підприємством.
Податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є:
a) в Україні:
(i) податок на прибуток (доходи) підприємств; і
(ii) прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства;
(надалі "український податок");
b) у Польщі:
(i) прибутковий податок з юридичних осіб;
(ii) прибутковий податок з фізичних осіб;
(iii) сільськогосподарський податок.
(надалі "польський податок").
Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються одною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.
Відповідно до п. 1 ст. 15 Конвенції з урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 цієї Конвенції платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом Договірної Держави у зв'язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, така винагорода, одержана у зв'язку з цим, може оподатковуватись у цій другій Державі.
Відповідно до п. 1 ст. 25 Конвенції з урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 цієї Конвенції платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом Договірної Держави у зв'язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, така винагорода, одержана у зв'язку з цим, може оподатковуватись у цій другій Державі.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Довідок від 03.06.2021 наданих підприємством Відкрите товариство "Равона" Й.П. Пюрко (переклад засвідчений сертифікованим перекладачем ОСОБА_2), роботодавцем сплачувались усі податки з доходів позивача, в тому числі пенсійні накопичення, згідно із законодавством Республіки Польща. При цьому доказів отримання позивачем інших доходів, в тому числі на території України, відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1628-51 від 12.03.2021 видана Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому суд зазначає, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків належить віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Прим цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін по справі, наведені у заявах по суті, вищезазначених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Бережна Я.С. до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-1628-51 від 12.03.2021.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області судові витрати на суму 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Представник позивача - адвокат Бережна Я.С. (вул. Золотоустівська, 4/5, м. Київ, 01135);
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 44057187, вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).
Суддя В.О. Григораш