22 березня 2022 року справа № 580/592/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Трофімової Л.В. за участі секретаря судового засідання Овсієнко Г.О., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/592/22
за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (вул. Максима Залізняка 10, м. Черкаси, 18000, ЄДРПОУ 21367450)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, прийняв рішення.
24.01.2022 вх. 3614/22 позивач, звернувшись через представника до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, із урахуванням зміни позовних вимог (заява від 03.02.2022 вх. 5490/22), просить:
- визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю унаслідок війни ІІІ групи, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком та виплатити її з урахуванням виплаченої суми допомоги, у сумі 8992,00 грн;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат витрати на правову допомогу адвоката у сумі 5 000 грн.
Ухвалою суду від 08.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2021 рік було виплачено у сумі 3391 грн замість 12383 грн - з урахуванням рішення Конституційного Суду України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020. Позивачем подано заяву до відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати недоплаченої грошової допомоги за 2021 рік як інваліду ІІІ групи у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Відповідач, посилаючись на положення постанови КМУ від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» вказав на правомірність виплати одноразової грошової допомоги в сумі 3391,00 грн. Відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачеві очікувану грошову допомогу повністю, тому позивач вважає виплату допомоги у меншій сумі такою, що порушує майнові права.
Відповідач позов не визнав, 28.02.2022 вх.8722/22 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що під час нарахування та виплати щорічної разової допомоги до 05 травня у 2021 році, відповідач діяв відповідно до чинного законодавства - Постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 325), у зв'язку з чим позов є необґрунтованим. Відповідач не має повноважень щодо іншого порядку призначення сум грошових допомог. Відповідач заперечує щодо витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн і зазначає, що позаяк справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, належить до справ незначної складності, наявну сталу судову практику, навантаження на бюджет, складання такого процесуального документу не зайняло багато часу та не вимагало значного обсягу робіт, тому не співрозмірний розміру витрат і витраченого адвокатом часу. Обсяг наданих послуг адвокатом не відповідає критерію реальності таких витрат, на думку відповідача, у позові не обґрунтована така завищена ставка оплати послуг у сумі 5000 грн за 6 годин роботи, клопоче про зменшення таких витрат. У задоволенні позовних вимог відповідач просив відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені представником позивача і відповідача доводи/аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України. Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Конституцією України передбачено (частина 2 статті 19), що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначено: передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню у суспільстві шанобливого ставлення до них. Згідно зі ст. 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Відповідно до статті 13 Закону України № 3551 (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня ветеранам війни - особам з інвалідністю 3 групи унаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема положення підпункту «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI. Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26: норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI (набрав чинності 01.01.2008) статтю 13 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: «щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, згідно якої норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Суд зазначає, що з 27.02.2020 застосовуються положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
З 27.02.2020 пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 12, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції п. 20 Розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у контексті повноважень щодо розмірів допомоги, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі, передбачену ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними, позивач звернувся до суду.
Судом встановлено, що позивач має статус особи з інвалідністю ІІІ групи (посвідчення серії А від 02.04.2019 № 004209) та користується пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни, тому обмеження у законній виплаті допомоги характеризує протиправну бездіяльність відповідача у забезпеченні державних соціальних гарантій.
Позивач звернувшись до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, на яку відповідач листом від 09.12.2021 № 7563/04-05/04 повідомив, що у 2021 році видатки на виплату грошової допомоги передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а порядок виплати та розміри визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Зазначеним порядком установлено особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи виплату у сумі 3391 грн.
Відповідно до статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до наказу Мінсоцполітики від 25.04.2006 № 147 зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07.06.2006 за №683/12557 із змінами (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0683-06#Text) «Про затвердження Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат» Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є державною установою і підпорядковується Департаменту соціального захисту населення обласної міської державних адміністрацій. Одним із головних завдань Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат; здійснення моніторингу даних єдиної відомчої інформаційної системи з метою відстеження фінансових операцій щодо здійснення соціальних виплат.
Постановою КМУ від 08.04.2021 № 325 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та визначено розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до пунктів 2-5 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: 1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); 2) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Отримувачам грошової допомоги із числа військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, служби судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата грошової допомоги згідно з п.6 Порядку проводиться шляхом перерахування коштів місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на спеціальні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби. Разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 грн; II групи - 3906 грн; III групи - 3391 грн.
Громадяни мають бути впевненими у законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Набуте право не може бути скасоване чи звужене (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011). Конституційний Суд України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007) зазначає про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги у залежність від видатків бюджету.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України, № 68385/10 та № 71378/10, від 26.06.2014 зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Відповідно до рішення ЄСПЛ Кечко проти України (заява №63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних призначень/асигнувань. ЄСПЛ у рішенні у справі Кечко проти України, заява № 63134/00 зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, проте свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (пункт 26).
Разова грошова допомога особі з інвалідністю у контексті правомірних очікувань є доходом та матеріальною власністю (фінансовим інтересом) позивача.
У 2021 році позивачеві виплачено грошову допомогу до 5 травня у сумі 3391 грн, на що посилається позивач у позовній заяві та підтверджується наявним у справі листом відповідача.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2021 складає 1769 гривень. Розмір щорічної разової грошової допомоги особі з інвалідністю ІІІ групи у 2021 мав бути 12383 грн (1769 х 7).
Під час урегулювання спірних правовідносин з метою надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави, для обчислення і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню належить саме частина 4 стаття 13 Закону України № 3551 (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV), відтак доводи позивача є обґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 у справі № 440/2722/20, залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 (ЄДРСР 94377739). Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідач і суд мають брати до застосування висновки Верховного Суду.
Позаяк на час виникнення спірних відносин щодо нарахування і виплати позивачеві у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня діє Закон №3551, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію частини 4 статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, то позивачеві має бути донарахована і виплачена грошова допомога до 5 травня як особі з інвалідністю ІІІ групи у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком з урахуванням сплачених коштів.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, тому позовні вимоги, сформовані до належного відповідача.
З урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною першою і другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу норм релевантного до спірних відносин законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, з огляду на обраний спосіб захисту порушеного права, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № п/800/259/15 (ЄДРСР 54398764) бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Оцінюючи бездіяльність відповідача щодо не донарахування позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона є протиправною, позаяк відповідач, здійснивши нарахування і подальшу виплату позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у меншому розмірі, ніж сім мінімальних пенсій за віком діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, без дотримання принципів належного врядування у реалізації головного завдання функціонування Центру задля надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без врахування необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд дійшов висновку задовольнити першу позовну вимогу частково (в частині визнання протиправною бездіяльності Центру щодо не донарахування грошової допомоги позивачеві до 5 травня 2021 року у сумі 8992 грн до розміру семи мінімальних пенсій за віком), позаяк Центром не допущено бездіяльності у невиплаті ненарахованої суми допомоги. Суд дійшов висновку, що в цій частині позовна вимога не належить задоволенню, як така, що на час звернення позивача із позовом та на час ухвалення судового рішення є передчасною (заявленою на майбутнє), тому у цій частині позовних вимог належить відмовити. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України суд у конкретній справі вирішує спір, предмет якого існує на час розгляду справи, і не може приймати рішення на майбутнє. Судовому захисту належать порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір , відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору.
Оцінюючи надані позивачем докази надання правничої допомоги (договір від 19.01.2022 № б/н, акт виконаних робіт від 20.01.2022 на суму 5000,00 грн, розрахунок витрат на правову допомогу адвоката), суд зазначає про таке.
У пункті 1.1 договору про надання правової допомоги від 19.01.2022 № б/н зазначено, що Адвокатське бюро «Людмили Гончар» бере на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та домовленістю сторін, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору.
Згідно статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката належать розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або належить сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що належить сплаті у порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, що підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати належать компенсації стороні, що не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Великою Палатою Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі (ЄДРСР 75149541).
Під час вирішення судом питання розподілу витрат на правову допомогу, суд враховує відповідність наданої допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18 (ЄДРСР 85645427).
У висновках Європейського суду з прав людини, що викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інші проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, у справі East/West Alliance Limited проти України та Ботацці проти Італії (заява № 34884/97, п. 30), оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, розмір - обґрунтованим.
У справі № 821/1594/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу, в якій таку допомогу надано.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина 1 статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Верховний Суд у справі № 826/8107/16 наголосив, що з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.
Верховний Суд у справі № 910/13071/19 наголосив, що виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, що сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .
Суд, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеній сумі, адже має бути доведеною, документально обґрунтованою та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (Верховний Суд у справі № 201/14495/16-ц).
Матеріали справи не містять надання доказів публічної звітності та/або ведення Книги обліку доходів та витрат та/або витягу з цієї книги обліку щодо фіксації отриманих доходів від позивача у сумі 5000,00 грн.
Верховний Суд у справі № 810/2823/17 (ЄДРСР 73874364) зауважив, що надані Суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу: вбачається доцільним доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення , зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.
Відповідно до пунктів 19, 20 розділу І Закону України від 14.07.2020 № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців», пункту 44.1 статті 44 глави 1 розділу II Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 наказом МФУ від 13.05.2021 № 261, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.06.2021 за № 865/36487 затверджено типову форму, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність; Порядок ведення типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Пунктом 2 наказу МФУ від 13.05.2021 № 261 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.
Відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести облік доходів і витрат (у разі ведення обліку доходів і витрат в електронній формі засобами електронного кабінету самозайнята особа зобов'язана отримати кваліфікований сертифікат відкритого ключа). Матеріали справи не містять доказів відображення суми доходу, отриманого від здійснення незалежної професійної діяльності, зокрема, коштів, що надійшли на поточний рахунок, у касу платника податків та/або отримано готівкою (записи ведуться в хронологічному порядку) та /або доведення позивачем (представником позивача - адвокатом) доказами відображення в обліку доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності.
До позовної заяви у справі, що витрішена у письмовому порядку без участі представника позивача не надано доказів з публічної звітності адвоката про отриманий дохід.
Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Суд вважає, з урахуванням обґрунтованого заперечення відповідача вх.8722/22 від 28.02.2022 щодо нескладності справи, витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн необґрунтованими (з підстав неналежного захисту прав позивача у обранні способу захисту щодо бездіяльності у виплаті ненарахованої суми та не забезпечення звернення до 30 вересня) та доходить висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до частини задоволених вимог, зменшивши до суми 500 грн.
Враховуючи нормативно-правове регулювання спірних відносин, встановлені обставини справи, оцінені докази, керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 258, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
У частині визнання протиправною бездіяльності Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо не виплати ненарахованої суми ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відмовити.
Зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (вул. Максима Залізняка, 10, м. Черкаси, 18036, код ЄДРПОУ 21367450) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п'ятсот) грн.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 [зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ]
відповідач: Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат [вул. Максима Залізняка, 10, м. Черкаси, 18036, код ЄДРПОУ 21367450].
Судове рішення складене 22.03.2022.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА